Без грошей, без телефона і без документів – так завершувалась моя подорож до Франції

Одного разу мені пощастило побути волонтером у спільноті Тезе, що знаходиться в однойменному селищі на заході Франції і є відомим екуменічним центром християнського паломництва молоді з різних країн. Про Тезе написано вже дуже багато, тож сьогодні – не про чудові враження від цього незвичайного місця, а про дещо інше.

Під час другого тижня мого перебування там у мене …вкрали наплічник, де лежали всі гроші, які я мала при собі, мобільний телефон, а головне – закордонний паспорт, без якого було неможливо повернутися в Україну. Не буду в деталях розповідати про обставини крадіжки, скажу лише, що сама винна, бо залишила наплічник без нагляду. Натомість детально розповім, як я виходила із цієї складної ситуації – можливо, комусь знадобиться у схожих обставинах. Отже, я зателефонувала батькам і сказала, що не зможу виходити на зв’язок, бо у мене вкрали телефон. Намагалась додзвонитись і в банк, щоб заблокувати картки, але не змогла, тож зв’язалась із друзями, які це залагодили, а пізніше і передали мені трохи грошей. Слід додати, що подорожувала я сама, але так як на той час була волонтером в екуменічній спільноті Тезе, то її представники мені допомагали.
Сумка зникла не лише моя, а й дівчинки з Німеччини, тож наступного дня ми разом пішли в місцевий відділок поліції та заявили про злочин. Там мені видали копію протоколу та документ, який засвідчував мою особу – на основі копій мого закордонного паспорта, які, на щастя, у мене були. Однак цих документів було недостатньо для повернення додому, потрібно було зробити тимчасове посвідчення, з яким можна було б перетнути кордон. Цю послугу може надати Посольство України у Франції, яке знаходиться в Парижі, і найперше я зателефонувала туди. Мені повідомили, що для процедури виготовлення посвідчення треба приїхати в Париж особисто і заплатити певну суму грошей, до того ж не готівкою, а лише банківською карткою. Тобто виникло аж три проблеми: відсутність грошей на дорогу до Парижу, відсутність грошей на саму процедуру, і відсутність банківської картки. Я змушена була шукати інші шляхи виходу.
На той час в Тезе перебувала група з України, яка приїхала автобусом і через декілька днів мала повертатися. Організаторка поїздки запропонувала взяти мене з собою, щоб довезти хоча б ближче до кордону. Їхній маршрут проходив через Будапешт, де теж є Українське Посольство, тож я вирішила звернутись з проханням щодо виготовлення тимчасового посвідчення туди. Написала до них на електронну пошту листа, детально описавши ситуацію та додавши фото і копії всіх документів. Відповіді не було, тож я зателефонувала. Із розмови стало зрозуміло, що в Будапешті мені не можуть чи не хочуть допомогти. Основні аргументи: випадок стався у Франції і протоколи поліції написані французькою. Тобто мені потрібно повертатись у Париж, або зробити переклад з французької на угорську чи українську, на що в мене не було коштів, або ж – отримати протокол від угорської поліції. Дороги назад не було. 24 серпня, якраз на День незалежності України, я приїхала в Будапешт. Ще одна ідея, яка тоді виникла, було взяти квиток і поїхати до Кракова (гроші мені на той час уже передали). У Кракові теж є українське посольство, а ще у мене там є друзі, які б допомогли. Та коли я прийшла на автостанцію за квитком, то у мене … попросили паспорт.
Варіантів не залишилось, тож довелось звертатися до поліцейського відділку у Будапешті і розповідати там про свою ситуацію. Представниця правоохоронних органів, з якою я розмовляла, сказала, що документів, які я маю, достатньо для звернення в посольство. Але я переповіла розмову з послом і попросила її допомогти. Тоді ми разом склали новий протокол на англійській та угорській мові, і вже з ним я поїхала в посольство. Там був лише охоронець, оскільки у решти працівників був вихідний день – державне свято, тож мені сказали прийти завтра. Але йти було нікуди, та й загалом я не збиралася цього робити, адже знала, що мій випадок належав до екстрених, а для таких вихідних не існує. Я вимагала негайної зустрічі з послом, і через годину він таки приїхав. Це виявилась особа, з якою я попередньо розмовляла по телефону. Він озвучив суму грошового внеску, який я повинна була сплатити у банку за виготовлення тимчасового посвідчення і дав мені реквізити, а також сказав, що треба зробити фото для документа. В банку все вдалося зробити дуже швидко, однак коли повернулась у посольство, то ще мусила заповнювати якісь форми, відтак мене фотографували, тож процес так затягнувся, що надворі почало темніти. А наприкінці посол сказав мені: «До понеділка». Але чому до понеділка, якщо то був лише четвер??? Виявилось, що аби виготовити тимчасове посвідчення, потрібне підтвердження моєї особи, і відповідний запит тільки-но відправили в Україну. А оскільки на 24-27 серпня випадали святкові вихідні, то відповідь можна було чекати аж в понеділок. А ще посол додав, що по телефону він мене попереджав, і що мені треба було його послухати і повертатись у Париж, після чого запропонував пошукати хостел, де можна б було пожити до понеділка. Я була така втомлена і голодна, що мені навіть здавалось, що та особа зловтішається. Але світ таки не без добрих людей, і мені тоді дуже допомогла молода українська сім’я. Вони обоє працювали в посольстві і жили неподалік, тож коли почули про мою ситуацію, то запропонували залишитись у них. А ще вони підказали, що наявність паспорта громадянина України пришвидшить процедуру виготовлення тимчасового посвідчення.
Наступного дня я знову стояла під брамою посольства і вимагала зустрічі з послом. Найперше я злилась, що про мою ситуацію знали раніше, але нічого не зробили. А ще більше я злилась, що і на цей момент ніхто нічого не робив, щоб мені допомогти. Адже в кожній такій структурі є чергові працівники, які повинні реагувати на екстрені ситуації і у вихідні. Після другої зустрічі з послом мені дали можливість зателефонувати додому, і я домовилась з рідними, щоб мій український паспорт передали поїздом. А також мене забезпечили житлом до отримання потрібних для виїзду документів і надали грошову допомогу на витрати за проїзд і харчі. Наступного дня я зустріла поїзд з України і забрала свій паспорт, а вже ввечері отримала такий очікуваний документ і планувала дорогу додому. Щасливе закінчення настало значно швидше, аніж могло б, якби я не виявила стійкість і наполегливість

Марія Домська

На фото – авторка ще з наплічником, де було все найнеобхідніше

Фото з архіву авторки

Loading...
Використання матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється тільки за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на www.pressclub.te.ua