Наталія Гаєвська: «Люди вибрали віру в ілюзію, в бажану дійсність, а не в об’єктивну реальність, яка потребує критичного переосмислення минулого досвіду і стратегічного бачення майбутнього»

   В контексті того, що відбувається в ході сучасних виборчих кампаній, дуже важливо розуміти та враховувати і людську психологію. Тому ми знову ( як і перед недавніми президентськими виборами) надаємо слово відомій  спеціалістці з психотерапії, кандидатці психологічних наук Наталії Гаєвській:

– Спробуємо проаналізувати, якими є закономірності та особливості перебігу парламентської кампанії 2019-го, і до яких суспільних наслідків це може в подальшому привести. Однією з характерних рис є те, що “поле бою” кандидатів суттєво змістилось в бік віртуального світу. Зокрема, тих самих соцмереж, які за останній час стали доступним і звичним комунікаційним каналом для спілкування переважної більшості людей, що може бути використано в пропагандистських цілях, які налаштовані швидше під протест, ніж під діючу владу. Особливо якщо врахувати той факт, що для спілкування в соцмережах є характерними кілька особливостей. Передусім – чутки і будь-яка неперевірена інформація розповсюджуються серед мільйонів споживачів за дуже короткий проміжок часу. Чутки максимально орієнтовані на слухача, оскільки передаватися буде тільки те, що: а) хочеться почути, б) є настільки незвичним та нестандартним, що людина просто не може втриматись, щоб не поділитись цим із своїм оточенням.
Спілкуємось ми переважно з тими, хто має схожі з нашими думки, а інших ігноруємо чи блокуємо, не намагаючись вникнути в погляди та переконання опонентів, які апріорі вважаються неправильними та помилковими (особливо це було помітно в “баталіях” в тому ж ФБ під час цьогорічної президентської кампанії). Дискусії ж онлайн занадто швидко переходять межі допустимого. Враховуючи те, що рівень незадоволення та розчарування в сучасному українському суспільстві доволі високий, що само по собі провокує агресивні моменти, і що швидше характерно для нашого українського менталітету в цілому, це призводить до того, що значній кількості людей потрібно отримати емоційну розрядку – знайти, хто винен, засудити і по-можливості “покарати”. Інтернет площина підходить для цього якнайкраще, бо дозволяє “перенести” незадоволення з реального життя – у віртуальне, знайшовши на кому «заземлитись» і тим самим «розрядитися». Але це небезпечно тим, що атмосфера нагнітання загальної нетерпимості та ворожнечі, а часом і відвертої ненависті, може бути використана в пропагандистських цілях тією чи іншою політичною силою. І оскільки в голові людини присутня еквівалентність інформаційної та фізичної картини світу, то зміни в інформаційному поданні будуть автоматично переноситись і на реальність.
Через швидкість і стислість подачі інформації соціальними медіа стало дуже важко не лише змінювати свою думку, але і формувати її, оскільки для критичного осмислення необхідний час. Досвід соціальних медіа створений швидше під передачу, а не включення й опрацювання інформації, під пости, а не під дискусії, під поверхневі коментарі, а не під глибокі роздуми з намаганням адекватно висловити свою точку зору і прийняти до уваги інший погляд на ситуацію. За великим рахунком соціальні медіа сьогодні суттєво перерозподіляють політичну владу. Вони дають людям можливість створювати і розвивати власні громадські об’єднання, організовувати акції та обмінюватися інформацією масштабно і швидко. Це також сприяє тому, що той, хто “не в темі” технічного прогресу, частково випадає із активної участі в політичному житті.
Власне, феноменом збільшення впливу технічної кіберсторони у виборчому процесі ( з використанням найсучасніших досліджень в сфері нейропсихології та соціології й врахуванням кризи довіри до влади, потреби нових обличь та змін політичних еліт ) і пояснюється успіх пропрезидентської партії “Слуга народу”, яка з великим відривом лідирує в усіх рейтингах. Аналогічною є і ситуація з партією “Голос”, яка в першу чергу асоціюється із популярним співаком і музикантом Святославом Вакарчуком та швидше з його творчою, а не політичною, діяльністю. Складається враження, що успішним політиком може бути хто завгодно, а особливо, якщо ця людина є відомою і успішною в своїй професійній галузі. Тим більше, що імідж поширюється і на команду такої особи, бо хіба ж він може, мовляв, обрати собі негідних соратників? Справа в тому, що більшість людей схильні у своєму виборі до поведінки наслідування, орієнтуючись в своїх вчинках на дії авторитетних для них лідерів думки. Їм властиво брати приклад з тих, кого вони поважають і хто для них є лідером. Тому вибір відомих співаків, шоуменів, спортивних «зірок» та інших популярних осіб для передачі інформації пропагандистського характеру й участі у виборчих кампаніях зумовлений перш за все тим, що вони мають досить широку аудиторію шанувальників, багато з яких не схильні обтяжуватись оцінкою компетентності своїх кумирів не тільки в політичних, а й в інших питаннях.
Потреба в оновленні українського політикуму назріла в соціумі вже давно, проте шлях, який для цього вибрали українці, породжує більше запитань, ніж відповідей. Якщо запитати у пересічних українців, чи вони в курсі щодо політичної програми тієї чи іншої партії з її подальшими відповідними покроковими діями в парламенті, то не думаю, що чітку об’єктивну відповідь можна буде почути від багатьох. Процеси, які спостерігаються в сучасному суспільстві, швидше свідчать про те, що люди вибрали віру в ілюзію, в бажану дійсність, а не в об’єктивну реальність, яка потребує критичного переосмислення минулого досвіду і стратегічного бачення майбутнього. Це цілком закономірне явище, коли переважає розчарування діями попередньої влади, втома від щоденної реальності, втрата віри в те, що зміни є взагалі можливими. В такій ситуації, власне, суспільство регресує на інфантильний рівень, уникаючи рутинних дій на шляху до реформування свого життя. Це такий собі “відкат” в минуле, яке для когось було не таким вже і поганим. Наскільки це об’єктивно – сказати важко. Часто, коли життя стає непередбачуваним і нестабільним, стабільність починають шукати не в доведенні до логічного завершення реформ, а в минулому досвіді, який часто ідеалізується. Саме цим частково пояснюється високий рейтинг опозиційної партії “За життя” і такий низький – в політичної платформи Петра Порошенка “Європейська солідарність”, що асоціюється в першу чергу не стільки з минулою владою, скільки з розчаруванням в ній українців.
Проте в тому, що зараз відбувається на політичній арені, є і позитивний бік – це дійсно реальна перспектива влиття свіжої крові в українську політику. І тут вже від нас, від виборців буде залежати, кого саме ми введемо в парламент. Бо не варто забувати, що всі наші політики не прилетіли з іншої планети, вони є невід’ємною частиною нашого суспільства, і їх дії багато в чому відображають загальні українські тенденції. Результат виборів залежатиме від нашого свідомого вибору.

Loading...
Використання матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється тільки за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на www.pressclub.te.ua