Алла Омельчук: «Газетний бізнес можна успішно розвивати навіть у маленькому віддаленому райцентрі»

«Новини Шумщини» –  одна  з перших районних газет Тернопільської області, яка реформувалася і тепер ефективно працює як товариство з обмеженою відповідальністю. У порівнянні з початком процесу роздержавлення, її тираж збільшився більше, як на півтори тисячі, а обсяг реклами на сторінках зріс удвічі. Заробітна плата працівників теж стала вищою. Та найголовніше, що її керівник ( тепер – директор ТОВ «Інформаційний центр «Новини Шумщини») Алла Омельчук на ділі довела – газетний бізнес можна успішно розвивати навіть у маленькому віддаленому райцентрі. Завдяки чому – читачам стане зрозуміло із цього інтерв’ю.

  – Алло Миколаївно, для початку розкажіть, будь-ласка, трошки про себе.

   – За освітою я – вчитель української мови і літератури, закінчила філологічний факультет Тернопільського педагогічного університету. Але писати любила завжди, і про журналістику в школі мріяла не менше, як про вчителювання. І так склалося, що коли тільки-но отримала диплом, в нашій місцевій редакції якраз була вакансія. У курс справи увійшла швидко, тож вже через рік довірили бути відповідальним секретарем. На цій посаді пропрацювала майже 20 років. Аж до призначення головним редактором у 2015-му, після чого майже відразу треба було братися за роздержавлення.

– І як усе починалося?

– Рішення про те, що хочемо стати самостійними, ми прийняли на зборах трудового колективу у березні 2016-го. Звичайно, що і страшнувато було, і складно, і вагалися. Я сама вивчала законодавство і часто не знала, що робити, але розуміла, що несу відповідальність за людей і за долю газети. Дуже багато дала тоді підтримка колег з інших районок області. Ми постійно спілкувалися, радилися, підтримували і «підстьобували» одне одного. Особливо це стосується кременецького «Діалогу». А також “Голосу Лановеччини”, який хоч і пішов у другий етап роздержавлення, але це не заважало нам постійно разом вчитися і консультуватися. Відтак, вирішили брати участь усе-таки в першому етапі роздержавлення, і сьогодні я про це аж ніяк не шкодую. Так, довелося пройти через дуже багато труднощів, нервування і переживань. Особливо, коли звернулися до державного реєстратора, а там у них на той час теж не було ніякого досвіду, вони просто не знали, як і що робити, бо ніхто не хотів починати першим… Але все це загартувало і дало неоціненний досвід. Тим більше, що я така людина, що мушу сама все спробувати і перевірити – «помацати», як то кажуть. У результаті за цей час дуже багато змінилося і в мені самій, і в колективі, і в наших підходах до роботи.

   – Від кого отримали найвідчутнішу допомогу в той складний перехідний період?

   – Дуже допомогли тренінги, які організовував Тернопільский прес-клуб, запрошуючи кращих фахівців України. Це справді була безцінна допомога, за яку я дуже вдячна. Не пропустила жодного з них. І хоча спочатку, як і більшість колег, сприймала науку тренерів чисто як теоретичну, згодом почала вникати, розуміти, як це все можна застосовувати у власній практиці. І все частіше з’являлася думка: «Та це ж елементарно! Ми ж давно могли б робити це, але раніше ніхто не спрямував…». Багато допоміг своїми консультаціями в конкретних проблемних ситуаціях  і юрист нашої обласної організації НСЖУ Роман Руснак. Чимало взяла я і з спілкування під час тих самих тренінгів з колегами з інших областей. Прислухалася, як вони роблять те чи інше, порівнювала, вибирала, що можна запозичити для своєї редакції. Ми всі люди творчі, а тут раптом треба було ставати підприємцями і починати вести бізнес,  тому взаємообмін досвідом мав і має особливе значення.

   – А що б ви насамперед порадили тим редакторам, які зараз тільки починають реформування своїх газет?

   – У першу чергу – не зволікати, бо часу залишається мало. До кінця року їм треба буде пройти багато різних процедур, і вони не прості. А ще раджу не боятися! Бо багато редакторів, особливо в яких завжди були великі дотації, лякаються: «Як же ми будемо виживати, якщо влада не дасть грошей?». Знаєте, два роки тому я й сама так думала. Навіть при тому, що наша газета ніколи не отримувала надто значних дотацій. Нам виділяли відсотків 30 від необхідного, а решту – 70 ми мусіли заробляти самі, тому досвід заробляння коштів потім дуже знадобився. Тепер я переконана – якщо думати, шукати і постійно розвиватися, то гроші заробити можна. А от якщо редактор тільки сидітиме й думатиме: «Ой, що ж то буде без дотацій!?», то газета під його керівництвом точно не матиме майбутнього.

   У нас, до речі, окрім трудового колективу, було ще аж три співзасновники – райрада, райдержадміністрація і міська рада. І на початку ми теж думали, як організувати з усіма ними співпрацю за угодами. Що ж, довелося походити –  і ситуацію пояснювати, і зорієнтовувати місцевих депутатів на закон про роздержавлення, і спільну думку шукати, але з часом все влаштувалося. Отримавши в червні минулого року документи про те, що ми вже ТОВ, поступово почали переходити на нові угоди, і з Нового року працюємо за ними з усіма  колишніми співзасновниками, жодних проблем з проплатами немає. Замість міськради, до слова, в нас тепер об’єднана територіальна громада, куди увійшло 18 колишніх сільрад. У зв’язку з децентралізацією робиться багато, тож і висвітлювати є що, тому є спільна зацікавленість у співробітництві. Налагоджуємо потроху співпрацю і з іншою ОТГ району. Районна газета наразі залишається найбільш доступним джерелом місцевої інформації, і в цьому – наша перевага. Тим більше, що інтернет в сільській місцевості у нас ще не дуже поширений. Хоча в найближчій перспективі плануємо і свій сайт створити, бо розуміємо що без цього зараз ніяк.

– Що можете сказати про такі важливі показники тиражу та реклами – в яку сторону змінилися вони після роздержавлення?

   – Тираж від початку процесу роздержавлення, тобто, за 2 роки, збільшили десь на півтори тисячі, і зараз він становить майже 4 тисячі. Для нашого району, де населення трохи більше 30 тисяч чоловік, це навіть дуже добре. А почали з того, що ще до роздержавлення сіли, все проаналізували, і вирішили зменшити кількість офіціозу в газеті, натомість, збільшити кількість читабельних  матеріалів, для чого навіть кількість сторінок додали, ризикнувши підняти витрати на папір та поліграфічні послуги. Як результат – зросла передплата, тираж, а, відтак, і кількість реклами в газеті. Якщо брати, приміром, одні з останніх номерів, то з 12-ти сторінок 4, а то й 5 – це лише реклама й вітання. У цілому, за останні два роки, її обсяг в газеті збільшився, приблизно, вдвічі. Уже навіть подумували перейти на 16 сторінок, але через чергове підвищення розцінок на друк і папір поки що пригальмували.

   У штаті редакції зараз 7 чоловік (від початку реформування, до речі, їхні зарплати теж зросли). Але двоє з них – у декретній відпустці, тож творчих, разом зі мною, фактично є лише троє. Але для випуску 12-сторінкової газети нас вистачає, бо кожний віддається роботі сповна. Колись мені здавалося, що чим більше сторінок, тим більше потрібно журналістів. Але ось наприкінці 2016-го разом з делегацією об’єднаної територіальної громади побувала в Польщі. Їздили переймати досвід децентралізації, і коли спитали, де б ще цікаво було побувати, то я попросилася в редакцію їхньої повітової газети.  Вона виходить аж на 32-х сторінках, а журналістів у штаті лише 6, і виявилось, що цього достатньо. Правда, в них значно більше рекламних сторінок, але ж це якраз те, що потрібно і нам.

   – Алло Миколаївно, більшість ваших колег переконані, що в районному містечку, де фактично нема ні промисловості, ні великого бізнесу, заробляти на рекламі неможливо…

  – Не згідна! Так, у нас немає ні такого бізнесу, ні промисловості – окрім хіба невеличких хлібозаводів та швейної фабрики. Але в газеті маємо, наприклад, великий відсоток чужої реклами. Такий досвід запозичили саме з почутого на згадуваних уже тренінгах. Тепер, якщо хтось з редакційних працівників йде по дорозі і бачить рекламний банер, то записує номер телефону, відтак, телефонуємо рекламодавцеві з пропозицією, пояснюючи користь для нього розміщення реклами ще й у місцевій газеті. Так само діємо, побачивши підходящу рекламу в обласній газеті, у «Фейсбуку» чи на якомусь сайті. 4-5 з десяти, до кого звертаємось, приймають наші пропозиції, тож зараз вже напрацювали солідну базу рекламодавців і з інших районів Тернопільщини, і з інших областей. Причому, чимала частина з них вже  2 роки дають рекламу постійно, бо переконалися у її ефективності. Та й місцевих оголошень побільшення, відтоді, як зріс тираж.

   Ще одне джерело доходу – це платні статті та політична реклама. Раніше нам приносили статті з усіх структур, і ми ставити їх безкоштовно, бо газеті виділяли дотацію. Тепер люди вже почали звикати, що ми – приватна структура і заробляємо на себе самі, тож і вони повинні заплатити за площу для своєї інформації. А для передплати використовуємо і метод соціального партнерства. Тобто, школам чи лікарням, приміром, в яких з коштами не дуже, у більшості випадків надаємо газетну площу безкоштовно, але в обмін просимо посильної допомоги під час передплатної кампанії.

– Під час телемосту між регіонами в серпні минулого року ви говорили, що, окрім випуску газети, ТОВ «Новини Шумщини» займатиметься ще й іншими видами діяльності. Чи є вже якісь результати?

 – Ми обговорили в колективі цілу низку можливостей – зокрема, надання видавничих та інформаційних послуг (вже навіть пробували випускати календарі), відео- та фотозйомку, деякі інші варіанти. Але на сьогодні жоден з цих процесів ще не запущено. Адже тут важливо все добре прорахувати, скласти грамотний бізнес-план, придбати сучаснішу  техніку. Тому хочу спочатку закріпити ситуацію з газетою і закрити деякі ще невирішені питання. Так, для прикладу, у нас трохи затягується процес укладання договору про довгострокову оренду приміщення, оскільки воно належить не до комунальної, а до державної власності, тож виникла необхідність проведення цілої низки процедур. Проблеми ніби немає, нам обіцяють, що все буде добре, але зрозуміло, що відчуття «підвішеності» залишається. До осені все має вирішитися остаточно. Ось тоді і візьмемось на повну силу за розвиток додаткових напрямків діяльності товариства. Нехай вони навіть не даватимуть якогось дуже великого прибутку, але, як казав один знайомий: «Копійка до копійки – молочні ріки». Та й розвиватися у будь-якому випадку треба постійно. Я належу до людей, які ніколи не сидять на місці, завжди хочу придумувати і пробувати щось нове, тож не даю засиджуватися і своїм працівникам. Постійно повторюю їм, що наша газетна справа – це тепер наш бізнес, тож як організуємо його – так і будемо мати, тому думайте. Комусь з них зміни даються легше, комусь – важче, але байдужих в колективі немає, що мене дуже радує.

 Розмовляла Світлана Мичко

На фотоАлла Омельчук та її команда

Фото з архіву «Новин Шумщини»

Loading...
Використання матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється тільки за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на www.pressclub.te.ua