Зиновій Фрис: «Запеклий націоналізм сьогодні – це вже гальмо, а справжня незалежність – це незалежність і від Сходу,і від Заходу»

Чимало відомих тернопільських журналістів сьогодні живуть і працюють за межами України. Але вони залишаються українцями, до того ж їхні думки про все, що у нас відбувається, є дуже цінними з огляду на те, що вони можуть бути сміливішими, до того ж з боку завжди видніше. Ми розшукали кількох таких людей і попросили відповісти лише на три запитання: «Якою вам бачиться Україна з-за кордону? Що думаєте про її подальшу долю? Чи мучить вас ностальгія?». Першим на них відповів Зиновій Фрис. Так як він поїхав з Тернополя досить давно, то спочатку нагадаємо, ким був тут цей талановитий і неординарний чоловік.
Родом Зиновій Фрис з Львівської області. Після закінчення факультету журналістики Московського державного університету імені М. Ломоносова 10 років працював на Тернопільщині. Спершу – кореспондентом райгазет у Зборові і Тернополі, потім – заступником відповідального секретаря в обласній молодіжці «Ровесник», головним редактором Чортківської районної газети. На початку 90-х став найпершим головним редактором першого в Україні еротичного видання «Пан+Пані». З 1993 року живе в Юрмалі і Ризі, працює власним кореспондентом однієї з найпопулярніших тоді газет українських газет «Киевские ведомости» в країнах Балтії і Скандинавії. Відтак починає позаштатно співпрацювати з українською редакцією «Радіо Свобода». В 1996-му став заступником головного редактора «Киевских ведомостей». В листопаді 1997 його запросили до Праги на «Радіо Свобода». Перший рік пропрацював консультантом, потім, аж до лютого 2012-го, редактором української редакції. Також був першим ведучим найпопулярнішої тоді передачі «Вечірня «Свобода» в прямому ефірі». Зараз пише книгу про роки своєї праці на «Радіо Свобода». А на запитання редакції нашого сайту Зиновій Фрис відповів наступне.
– Я завжди любив свою Україну, сприймаю її насамперед рідною, бо там народився і виріс. І цьому, звісно, ніяк не може перешкодити те, що понад 20 років провів за її межами. Рідне завжди залишиться рідним. За тим, що діється в Україні, стежу насамперед як фаховий журналіст. Найбільшим розчаруванням за весь час незалежності для мене був Віктор Ющенко. Найрадіснішої ж події з життя України ось так одразу і не згадаю.
А сьогодні ситуація на батьківщині викликає тривогу: її розривають і внутрішньополітичні суперечки, і зовнішньополітичні гравці. Ще Україна нагадує мені дівку, яка не знає, кого вибрати – Івана чи Джона, причому обидва в разі відмови здатні на неадекватні кроки. Якщо перевести це у політичну площину, то Україні найвигідніше було б мати однаково добрі взаємини і зі Сходом, і з Заходом. Ще дозволю собі висловити одну абсолютно крамольну власну думку: вступ України до Європейського Союзу перетворить її в найбіднішу родичку, а український народ розбредеться по всьому світу, як це зробили після вступу в ЄС громадяни бідної Румунії. Хто ж тоді буде піднімати з руїн саму Україну? ЄС? США? Та будьте серйозні! А вступити до ЄС назло «москалям» чи комусь на догоду – то це просто дитячий лемент.
Мене лякає бажання декого перетворити Україну в сировинний придаток. Зокрема, видаються дикунськими неймовірні намагання розпочати на її території, в тому числі в районі Олеська на моїй рідній Львівщині, видобуток сланцевого газу. Цього не можна допустити в жодному разі, навіть в обмін на «полегшений» вступ до ЄС. В іншому випадку енергетична нібито незалежність України може перетворитися в екологічну катастрофу небачених масштабів на століття. Україні при цьому всілякі шеврони залишать копійки, а самі будуть купатися в мільярдах доларів. Справжня незалежність України – це незалежність і від Сходу, і від Заходу. Але це нездійсненна мрія доти, доки в Україні не знайдуть внутрішньополітичного консенсусу, доки не буде діалогу між всіма політичними силами. Сьогодні я бачу лише несамовиту гризню і небажання домовлятися, і це може привести Україну до остаточної катастрофи. Досить робити політичну кар’єру лише на проблемах мови та на історичних відмінностях між заходом і сходом країни! Це дорога в нікуди! І ще одна крамольна думка: запеклий націоналізм був виправданий, коли Україна боролася за незалежність, а сьогодні це вже гальмо. Треба подумати нарешті про людей, які прагнуть кращої долі собі і своїм дітям. Не завтра, не післязавтра, а сьогодні, зараз!!!
Ностальгія? Так, вона є постійно. За Україною, до якої б хотілося приїжджати будь-коли, в якій була б злагода, добробут, з якої б люди не хотіли, не мали потреби виїжджати. Мрію про той час, коли в Україні знайдеться нарешті політична сила чи бодай політичний лідер, які будуть намагатися об’єднати країну, які сядуть за стіл перемовин і вироблять, приміром, 10 основних правил, через які жодна політична сила не матиме права переступити. Україні, українцям катастрофічно бракує ДІАЛОГУ. А битися, блокувати, погрожувати, трощити, верещати і стогнати із трибун може кожен дурень! Та й скільки можна???

Loading...
Використання матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється тільки за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на www.pressclub.te.ua