НСЖУ: сотні побитих журналістів у часи Революції гідності залишаються «жертвами безкарності»

Попри розголос справ і обіцянки правоохоронців та представників влади, журналісти, які постраждали у часи Євромайдану, наголошують на нерозслідуваності нападів та непокараності злочинців. У Національній спілці журналістів України констатують, що і на четверту річницю найбільших жертв у часи Революції Гідності відсутні прецеденти покарання за жорстокі побиття журналістів. При тому, що в період з листопада 2013 по лютий 2014 року стався 271 інцидент побиття журналістів.“Показові справи, якими звітували Генпрокуратура й Адміністрація Президента, розсипаються, а свідчення постраждалих журналістів ігноруються, – зазначає голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Маємо ганебні вироки причетному до вбивства В’ячеслава Веремія Крисіну, виправдання міліціонерів, що жорстоко побили черкаського фотокора Ігоря Єфімова, та нові обіцянки про пріоритетність майданівських «справ честі».

У НСЖУ звертають увагу на те, що рік тому було підготовлено спеціальний звіт «Жертви безкарності» – про журналістів, які постраждали на Майдані та в регіонах під час виконання професійного обов’язку. Та жоден із понад двадцяти журналістів, чиї детальні історії були оприлюднені у звіті, не повідомляє, що зрушення у розслідуванні справ за останній рік відбуваються. “Вже втратив надію, що ця справа коли-небудь буде закінчена, – зізнається фотокореспондент Ігор Демченко, який втратив зір, коли через вибух світлошумової гранати на ньому розплавились окуляри. – Сильно впав зір на здоровому, правому, оці. Нещодавно вже власним коштом ще раз зробив операцію на хворому лівому. Зараз, маючи такі проблеми зі здоров’ям, якось і не до розслідування.

У справедливе правосуддя і покарання винних не вірить і ніжинський фотожурналіст Ігор Волосянкін, який постраждав аж тричі: 1 грудня під час подій на Банковій, 19 січня на Грушевського та 18 лютого на Інститутській. Тоді зазнав низки травм: струс мозку, контузію, вибухом світлошумової гранати пошматувало ногу, «беркутівці» кийком розтрощили кістки на руці… “Всі детальні свідчення надав ще кілька років тому, тож не бачу сенсу ходити на засідання й витрачати свій час, – зазначає пан Ігор. – А розслідуваннями майданівських побиттів зараз уже й не цікавлюся – то на Сході України був, то тут на місці роботи вистачає”.

У сучасній правоохоронній системі розчарований і Станіслав Козлюк, який на Майдані працював для вечірньої стрічки новин «Українського тижня». Постраждав у перші дні Революції – ще в листопаді. Відстежуючи резонансні події, пов’язані з нападами на працівників ЗМІ, Станіслав відзначає, що нині ситуація аж ніяк не на користь журналістів.

– Є чимало випадків нападів на знімальні групи під час виконання обов’язків, постраждалі надають відеозаписи, де чітко видно, що і як відбувалося. Та чомусь нашим правоохоронцям цих доказів виявляється замало. Справи затягуються, недорозслідуються, розвалюються в судах, – каже Станіслав Козлюк. – А вироки, які призначаються у ході найрезонасніших справ, часом просто вражають своєю цинічністю. От хоча б взяти справу Крисіна: за причетність до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія – кілька років умовно. Натомість антикорупціонеру Віталію Шабуніну незрозуміло за що загрожує п’ять років тюрми… Закони, спрямовані на захист прав журналістів у нашій країні є, та діють вони, на жаль, вибірково. Певні люди їх використовують у власних інтересах, але так не має бути.

ДовідковоЗа даними аналітичного звіту НСЖУ, за час Революції Гідності серед 271 журналіста, що були побиті, найбільше нападів, крім Києва, було у Харкові, Черкасах, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі та Криму. Крім того, за цей період зафіксовано 14 нападів на редакції медіа, 9 арештів та затримань, 31 випадок погроз працівникам медіа фізичною розправою.

Loading...
Використання матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється тільки за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на www.pressclub.te.ua