Сергій Томіленко: « В основному реформа роздержавлення преси пройшла успішно, однак залишаються речі, які дискредитують її результати»

   Як відомо, в січні завершився трирічний термін роздержавлення газет, визначений Законом «Про реформування комунальних та державних ЗМІ в Україні». Про підсумки розмовляємо з головою Національної спілки журналістів України Сергієм Томіленком.

   – Пане Сергію, якими вам бачаться результати проведеної медіа-реформи та наскільки вони відповідають очікуванням? Так як тема досить обширна, пропоную обмежитися наразі лише ситуацією щодо колишніх комунальних газет, не зачіпаючи державну пресу.
– В основному реформа пройшла успішно, адже понад 550 комунальних газет (90 відсотків) – вже стали приватними. Скориставшись наданим правом, відповідальність за їх майбутнє взяли на себе безпосередньо редактори і колективи, і в редакціях відбуваються кардинальні зміни. Водночас маємо констатувати, що є кілька тривожних факторів щодо майбутнього. По-перше, частина редакцій реформувалася всупереч спротиву влади і досі тривають судові процеси щодо майнових та інших питань. А ще частина так і не змогли реформуватися, відтак в рамках чинного законодавства, очевидно, або зникнуть, або існуватимуть вже як нові видання, які не матимуть зв’язку з попередніми. Але найкритичнішим є економічний фактор, бо Україна, на жаль, залишається бідною країною, тож читачі не спроможні платити належну ціну за газети. Водночас Укрпошта, як базовий постачальник послуги адресної доставки, проводить агресивну тарифну політику і водночас скорочує сільські відділення, порушуючи право громадян на доступ до української преси. Окрема проблема – війна на сході країни, яка визначально вплинула на наших колег з Донецької та Луганської областей. Тож в цілому загальна економічна ситуація для редакцій зараз набагато складніша від тієї, що була 10-12 років тому, коли йшлося про необхідність реформи роздержавлення.
– Найнижчі, близькі до нульових, кількісні показники реформування показували впродовж усіх трьох років Київщина і Закарпаття. І що там тепер – переважна більшість нереформованих газет ліквідовані?
– Дійсно, ці 2 регіони показували найменший відсоток реформованих видань. Однак зауважу, що реформування все ж таки було правом, а не обов’язком, і скористатися ним та взяти на себе відповідальність були готові не всі. Тому частина видань припинила вихід, а частина – трансформувалися, перейшовши в якісь інші форми. Хочу наголосити, що через недосконалість законодавства ( Верховна Рада двічі провалила внесення необхідних змін до Закону про роздержавлення друкованих ЗМІ) у нас залишилася лазівка для обходу заборони на заснування і фінансування місцевих комунальних ЗМІ. На жаль, ці механізми, які дискредитують саму суть медіа реформи, залишаються чинними. Маю на увазі той варіант, коли видання засновуються і видаються комунальними підприємствами. Фактично законодавство не забороняє сьогодні видання газет, засновниками яких виступають КП міської чи районної ради – чи це «Водоканал», чи телерадіокомпанія. Відтак ці газети напряму не мають статусу комунального ЗМІ, заснованого органами самоврядування, тож відповідно обходять Закон. Тим часом люди й надалі отримують комунальні газети, які по суті є такими, бо фінансуються з бюджету через фінансування самих КП. Існування такої можливості НСЖУ вважає дискредитацією самої реформи, ключовою метою якої було позбавити місцевих чиновників можливості впливати на редакційну політику, і відповідно забезпечити громадянам право на отримання об’єктивної інформації. Справедливо обурюються і наші колеги, які раніше очолювали комунальні газети, бо не розуміють, чому бюджетні кошти витрачаються на утримання підконтрольних газет, що суперечить самим цінностям й ідеології реформування.
Ще більше нас турбує інше явище в обхід закону, яке вже стає в Україні системним – це видання так званих інформаційних бюлетенів об’єднаними територіальними громадами. Називаються вони бюлетенями, а не газетами, і відповідно не реєструються. Ну але одна справа, коли справді видається одноразова листівка з офіційними матеріалами й оголошеннями. І зовсім інша, коли демонструється справжнє нахабство. Приміром, є приклад на Вінниччині, коли такий «ніби бюлетень» з п’ятитисячним тиражем щодва тижні розповсюджується на території ОТГ і фактично є «ручною» газетою голови громади, тобто пропагандистським владним ресурсом. Таке явище є найбільшою загрозою для результатів реформи роздержавлення газет, тож, залучаючи Міністерство юстиції та Держтелерадіо, намагаємося вплинути, щоб припинити подібну практику. Бо якщо ОТГ чи будь-яка інша структура влади хоче поширювати якусь свою інформацію чи звітувати про діяльність, то для цього є цивілізована форма поширення через існуючі газети з укладанням відповідних угод – тоді це буде чесно і щодо жителів громади, і щодо реформованих газет, і щодо всієї медіа спільноти.
   – Чи вдалося досягти бодай якихось розумних компромісів з Укрпоштою?
– На жаль, ні, тому ми і далі наголошуємо що нині головний ворог української преси – це не влада, не чиновники і не політики чи якісь інші фактори, а саме Укрпошта. На сьогодні фактично вичерпані можливості цивілізованого діалогу з її керівництвом, на жодні поступки не йде ні саме відомство, ні Міністр інфраструктури Володимир Омелян. А чинний уряд і попередня адміністрація Президента фактично самоусунулися від цієї проблеми навіть не зважаючи на те, що є консолідована позиція 150-ти редакторів місцевих, регіональних та національних газет щодо неприпустимої кризової ситуації з доставкою газет. Укрпошта продовжує свою руйнівну політику, і це теж нівелює й дискредитує трирічну медіа реформу. До того ж Укрпошта стала акціонерним товариством, розмістила свої облігації, і окремі інвестиційні фонди та компанії викупили їх. Тож можна сказати що ми є свідками певної керованої операції по максимальному виведенню Укрпошти з-під контролю держави під приватні структури, для яких, очевидно, ні соціальна місія пошти, ні підтримка українських газет не є пріоритетом. В цій ситуації НСЖУ закликає і нового Президента України, і майбутній новий уряд та парламентські сили до адекватної оцінки рівня загроз інформаційному простору, зокрема, в частині ситуації на ринку друкованих ЗМІ, а відтак – забезпечення виконання оператором поштового зв’язку його прямих обов’язків.
– А який стан справ з давно обіцяною реформованим газетам державною фінансовою підтримкою?
– Вона залишилась на рівні декларації, і відсутність такої підтримки – це ще одне свідчення байдужого ставлення уряду до місцевих газет. Йшлося про одноразову підтримку, про виділення редакціям певної суми, яка б дозволила, скажімо, придбати нові комп’ютери, це був би хай символічний, але важливий акт державної підтримки як свідчення розуміння важливості місцевої преси. Спочатку в урядових кабінетах називалася сума 50 тисяч гривень для кожного реформованого видання, потім вона збільшилася до 100 тисяч, однак, попри обіцянки і дискусії, нічого не сталося. Прикро, але ці кошти не передбачені в чинному державному бюджеті, тож можна говорити про відсутність волі і бажання уряду підтримувати газети. Водночас Держкомтелерадіо розробило порядок виділення такої державної підтримки реформованим газетам і продовжує лобіювати прийняття відповідного рішення на рівні Кабіміну та Верховної Ради.
  – Повернімося до роботи самих редакцій. Відомий “Інститут демократії імені Пилипа Орлика” не так давно завершив детальний моніторинг контенту реформованих видань ( було взято по 4 газети з восьми регіонів України). І хоч результати десь кращі, а десь гірші, в цілому висновки експертів не є втішними. Цитую витримку: «Нас прикро вразила їх залежність від влади…Роздержавлені медіа, які за законом отримали свободу, не змогли нею скористатися. Так само для них основним ньюс-мейкером залишається влада, причому ці матеріали дуже низького рівня. Це страшенно здивувало. Ми дуже сподівалися, що коли запрацює цей закон, коли медіа роздержавляться, то вони стануть незалежними і відповідно стануть краще працювати. Але, на жаль, поки що ми цього не спостерігаємо”. Що можете сказати з цього приводу?
– Ну, я б не робив занадто гострих і сумних висновків, відповідно не радив би тим чи іншим моніторинговим структурам практикуватися у винятковому суддівстві щодо реформованих газет. Бо це не зовсім справедливо щодо редакцій, які з ранку до ночі вимушені вирішувати дуже багато питань для виживання. З іншого боку очевидно, що самої формальної реформи недостатньо – в Україні повинен бути створений певний протекціонізм професійним стандартам місцевої преси через можливість підвищувати кваліфікацію редакторів та журналістів, проводити конструктивні дискусії тощо. Є багато прикладів, коли редактори швидко адаптовуються, хочуть вчитися, і кардинально змінюють свої видання відповідно до вимог часу. Разом з тим якщо говорити про вплив влади, то на локальному рівні її органи часто все одно залишаються головними трансляторами важливих для громади новин. Тобто наявність в газетах великої кількості генерованої чиновниками інформації далеко не завжди можна вважати результатом якогось тиску на редакції чи небажанням останніх користуватися отриманою свободою. Щодо ж до кваліфікації журналістів, то реалії такі, що в Україні є багато районів, де не ступала нога жодного з випускників численних факультетів і відділень журналістики. Тому якісні зміни газет вимагають часу, цей процес йде, і було б просто чудово, щоб ті самі експерти згаданого Інституту приїжджали в редакції і надавали там практичну допомогу. Редактори б були тільки раді такій підтримці, і не відчували б себе лише об’єктами критики та прикладами для сухої статистики.
– З якими проблемами звертаються зараз в основному до НСЖУ керівники реформованих газет? В чому саме доводиться допомагати?
– З різними юридичними питаннями щодо функціонування своїх медіа, адже постають нові виклики. Продовжуємо адвокатувати і права наших колег щодо власне реформування, адже подекуди досі не завершені судові процеси і триває оскарження дій влади. Окремо консультуємо щодо дотримання професійних стандартів, багато уваги приділяємо навчальному напрямку та обміну досвідом, спонукаючи успішних колег допомагати всім іншим в адаптації до непростих сучасних реалій. Зараз дуже важливо допомогти керівникам редакцій оволодіти сучасними знаннями і водночас сприяти усвідомленню ними місії журналістики, того, що суть діяльності реформованих ЗМІ не може зводитися до виживання будь-якою ціною. В цілому ж шукаємо варіанти, як підтримати галузь глобально , як надихати колег на позитивні зміни, не зважаючи на жорсткі виклики, більшість з яких стоїть сьогодні перед друкованими ЗМІ в усьому світі .
Окремо хотілося б зауважити, що дієвим адвокатом і місцевих, і національних медіа та активним захисником прав журналістів мав би бути також парламентський Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики. На жаль, чинний разом з Міністерством інформаційної політики зосередилися на регулюванні та заборонах, але аж ніяк не на підтримці українських ЗМІ. Відбулася і певна політизація їхньої діяльності, що разом з неувагою до питань галузі дуже ускладнило ситуацію. Але прогнозується, що до нового складу парламенту увійде багато медійників, тому розраховуємо на розуміння сучасних викликів захисту свободи слова та захисту незалежного медіа-бізнесу, тобто захисту права громадян на об’єктивну інформацію.

Розмовляла Світлана Мичко

Фото з особистого архіву Сергія Томіленка

Loading...
Використання матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється тільки за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на www.pressclub.te.ua