Як я Берлін штурмом брала

Може подорожі часто і релакс. Але моя поїздка в Берлін була наповнена перешкодами, які доводилося долати крок за кроком. Найперше, мені відмовили у візі, але я зібрала документи, подала на апеляцію і таки досягла свого. Потім водій автобуса хотів  висадити мене у Львові, бо моя віза ставала чинною … на годину пізніше, ніж ми мали перетинати кордон з Польщею. Та я відстояла своє право їхати! Вже в самому Берліні мене обікрали, однак я зуміла повернути свої гроші. Сподіваюсь, що мої історії будуть повчальними і для читачів.

   В червні 2015-го я отримала запрошення поїхати на навчання до польсько-німецької школи в Берліні. У мене був звичайний паспорт, тому перше, що я повинна була зробити – це відкрити візу, але отримала відмову. Чомусь вирішили, що молода незаміжня дівчина, яка щойно змінила місце роботи, проходила стажування і ще не була офіційно працевлаштована, могла їхати за кордон лише з однією метою – залишитись там. Однак це не було правдою, тому я почала готувати документи для апеляції.  Тим паче, що вже мала приклад свого друга, молодого лікаря, який в той самий спосіб боровся за можливість поїхати до Німеччини на важливу для нього медичну конференцію. Так от, я написала листа, в якому пояснила мету свого візиту в Німеччину та чому ця поїздка є важливою, а також навела декілька гарантованих причин свого повернення в Україну після завершення навчання. Передусім, у мене батько був похилого віку і хворів, на підтвердження чого я зібрала довідки з лікарні й додала їх до своїх пояснень. Також попросила тих, хто делегував мене на навчання, написати відповідні рекомендації. На той час я вже закінчила стажування і була офіційно працевлаштована, про що теж взяла довідку. Важливо, що мій директор теж написав рекомендаційного листа, в якому виступив гарантом того, що я повернусь. Відтак я відправила весь цей пакет документів до Києва і з нетерпінням чекала відповіді.

   За тиждень до запланованого від’їзду надійшло повідомлення, що я повинна з’явитись на співбесіду у Посольство Німеччини. Візу мені відкрили, але на дуже обмежений термін. Школа повинна була тривати 8 днів, і тому я мала лише добу, щоб дістатися до Берліна, і добу, щоб повернутися назад. Але квитки вже були куплені. Автобус «Львів-Краків», яким їхала, відправлявся зі Львова о 10 годині вечора, тож, за моїми підрахунками, до кордону ми повинні були прибути десь опівночі, коли моя віза якраз набирала чинності. Але пан водій, перевіривши мої документи, заявив, що вони в мене недійсні і він мене нікуди не повезе. Як виявилось, я не врахувала, що із сусідньою Польщею у нас різниця в часі на одну годину, що і стало основним аргументом водія. Він пояснив, що автобус не буде простоювати через мене цілу годину, але я  відповіла, що якщо така проблема виникне, то тоді я вийду. Однак надалі обставини склалися на мою користь. Того вечора в пункті пропуску утворилась черга. Тож коли ми під’їхали, до водія підійшов прикордонник і сказав, що потрібно трохи зачекати, на що той відповів, що не спішить, бо в однієї з пасажирок легітимність документів наступить через 10 хвилин.

   У Кракові, де в нас була пересадка, бабуся, якій я допомагала з сумками, розповіла, що повертається якраз з Берліна, і що її там обікрали, тож застерігала мене бути обачною. Я пообіцяла, що буду, але у перший же день, коли ми з подругою пішли гуляти містом, мене … теж обікрали! На центральних вулицях ми неодноразово перетиналися з групою людей, переважно жінок і дітей, які просили пожертвувати гроші з благодійною метою. Ми їх декілька разів успішно обминали, але одного разу таки зупинились. Тоді вони обступили нас і почали просити гроші (наскільки я зрозуміла і пам’ятаю, на слухові апарати для хворих дітей). Одна з жінок показала бланк, де можна було записати себе як жертводавця і зазначити суму наданих грошей. Ми з подругою розгубилися, і опинилися в замкнутому колі прохачів. Врешті вирішили пожертвувати кілька центів, дістали гаманці, і тут почалось… Діти обіймали нас і дякували за милостиню, жінки клали руки нам на плечі та поплескували, виявляючи вдячність. Така їхня поведінка мене збентежила. І підозри тільки посилились, коли одна з дівчат попросила мою подругу розміняти гроші. Я сказала, що ми нічого міняти не будемо і йдемо звідси. Коли вже вирвалися з того кола і попрямували далі, моє занепокоєння не минало. Я відчувала, що щось сталось, але ще не знала, що саме. Тоді я витягнула свій гаманець, відкрила його і побачила, що з нього зникло близько 100 євро. Я була впевнена, що гроші вкрали ті люди, і мене накрила злість, тож повернулась і українською мовою сказала: «Ви вкрали мої гроші. Віддавайте!». За мить зустрілася поглядом з одним хлопчиком,  і повторила ще раз: «Ти вкрав мої гроші. Віддай!». На це малий відповів: «Money? No money». Тоді я зрозуміла, що він і є злодій, адже знав, про що йдеться. Я простягнула до нього руку і ще раз сказала: «Віддай!». Відтак хлопець витягнув з кишені мої гроші і поклав мені в руку, пояснюючи щось на кшталт: «Я знайшов їх на землі». Але я вже не слухала, а швидко йшла подалі від того місця…

   Наступного ранку розпочалося навчання у моїй школі. Зважаючи на поганий досвід попереднього дня, вирішила не брати із собою гаманець і гроші, а залишити їх у кімнаті в готелі. А після занять зустріла на рецепції схвильовану дівчину, яка повідомила, що у неї з кімнати зникли гроші. І додала: «Дівчата, перевірте свої кімнати, бо у себе на підлозі я знайшла українські гроші». Видно, злодій викинув, вважаючи, що вони йому без потреби. На щастя, в мою кімнату ніхто чужий не проникав. Але того дня в готелі обікрали чотири кімнати, в одній з яких дійсно мешкали дівчата з України. Після того ми всі навчилися користуватись сейфами і гроші та цінні речі зберігали вже тільки там.

   Далі моє перебування в столиці Німеччини проходило відносно спокійно. Я потоваришувала з чудовими людьми, ми разом багато гуляли, ходили на екскурсії, відвідували музеї. Я щаслива, що побачила в Берлін і вдячна за досвід, який отримала. Бажаю всім приємних і безпечних мандрів!

Марія Домська

На фото: У «підкореному» Берліні

Фото Галини Круківської

Loading...
Використання матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється тільки за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на www.pressclub.te.ua