«Нас знищать не тарифи і не конкуренти, нас знищить Укрпошта!»

31.08.2018, 14:12
250 Переглядів

   Попри  загальний досить оптимістичний настрій розмови саме таким песимістичним припущенням було окреслено одну з найболючіших проблем, що їх піднімали під час експертного обговорення у Тернопільському прес-клубі редактори районних газет із семи областей України ( Тернопільської, Чернігівської, Харківської, Дніпропетровської, Житомирської, Сумської та Волинської ). Доповнювали його і такі репліки – «Ми більше не партнери!», «Вони перестали займатися передплатою!», «Укрпошта не зацікавлена співпрацювати з пресою!», «Листоноші звільняються, бо їм не платять зарплат, в результаті передплатники відмовляються від газет, якщо їх нема кому доставляти вчасно чи й взагалі!». В цілому редактори емоційно і на численних власних прикладах сформулювали чи не головну загрозу, що постала не лише перед реформованими виданнями та тими, які знаходяться в процесі роздержавлення, а й перед усією пресою України. І ця загроза полягає не у відсутності, скажімо, дотацій чи обіцяної фінансової допомоги держави, а в позиції Укрпошти як монополіста.

   Щодо зростання поштових тарифів на доставку українських газет, то відомо, що в червні цього року Національна спілка журналістів України звернулася до уряду із закликом ввести мораторій на їх подальше зростання. «Нинішнє балансування преси на межі виживання обмежує інформаційну безпеку держави: на думку фахівців (редакторів, видавців), рішення ПАТ “Укрпошта” в черговий раз підвищити тарифи на доставку періодики (з 1 січня 2019 г.) матиме вкрай негативні наслідки. Як відомо , в 2014-2018 роках обсяги передплати преси в Україні зменшилися на 46%, тому далі руйнувати ринок підписки неприпустимо в умовах, коли для значної частини населення – особливо сільського – місцева преса є на ділі основним джерелом інформації. Практика попередніх років показала прямий зв’язок між збільшенням тарифів на доставку (а вони досягають вже 50% загальної вартості передплати для населення) і зменшенням читацької аудиторії друкованих ЗМІ…», – йшлося у відкритому листі НСЖУ на адресу прем’єр-міністра Володимира Гройсмана.

   Наразі ситуація з тарифами ніяк не змінилася на користь газетярів. Більше того, цього літа «Укрпошта» почала реалізовувати свій пілотний проект щодо заміни стаціонарних поштових відділень в селах на мобільні поштові бригади,  періодичність приїзду яких має залежати від кількості населення в тому чи іншому населеному пункті. Метою таких змін начебто повинно стати покращення якості обслуговування населення. Насправді ж там, де названий проект вже реалізовується, селяни вже почали обурюватися і заявляти про готовність до протестів. Стривожені таким нововведенням і в редакціях районних газет. Присутні на експертному обговоренні редактори з Чернігівщини ( саме з цієї області «Укрпошта» розпочала свій непродуманий експеримент)  переконливо стверджували, що пілотний проект «Укрпошти» знищує місцеву пресу, і невипадково після його впровадження впали тиражі  фактично всіх газет регіону. Та й як могло бути інакше? Адже якщо районка, приміром, виходить у п’ятницю, а люди, через проблеми з доставкою, отримують її майже через тиждень, то кому потрібні такі застарілі новини ще й при тому, що Інтернет з його оперативністю покриває все більше сільських територій?

   Ще однією проблемою, яка привернула під час обговорення найбільше уваги, стало обумовлене Законом України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» право редакційних колективів отримати приміщення редакції у фактично безкоштовну оренду строком на 15 років. Частини 1 та 2 статті 9 Закону України «Про реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації» передбачають наступне:

  1. У процесі реформування майно (крім приміщень і земельних ділянок), що на момент набрання чинності цим Законом перебувало на балансі редакції (майно, надане редакції засновниками (співзасновниками) друкованого засобу масової інформації та редакції у користування, та майно, придбане трудовим колективом редакції), передається у власність зазначеному суб’єкту господарювання безоплатно, за умови забезпечення функціонування друкованого засобу масової інформації, збереження його назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості.
  2. Приміщення, що перебувають у державній або комунальній власності, у яких на час реформування розташовувалися редакції, передаються в оренду строком не менше ніж на 15 років з розміром орендної плати, установленим для бюджетних організацій. Договір оренди укладається між редакцією та Фондом державного майна України (його регіональним відділенням) або відповідним органом місцевого самоврядування».

   Так вимагає Закон, однак реалії на місцях є іншими. Про типову ситуацію на власному прикладі розповіла Людмила Ковальчук, редактор газети «Нові горизонти» з Чернігівщини: – У нас з роздержавленням все прекрасно пройшло, а от проблема з приміщенням стоїть. І я думаю, що так само багато в кого, а ті, хто відклав вирішення цього питання, зіткнеться з ним пізніше. Методика оплати редакціями за оренду приміщень лише 1-ї гривні на рік, на жаль, має суто рекомендаційний характер. Якщо це майно райради, і вона приймає відповідне рішення, то тоді редакція справді зможе скористатися таким правом. Якщо ж це майно селищної ради, то вони цю методику «гривня в рік» застосовують лише для своїх підприємств і організацій, які фінансуються з селищного бюджету. А для решти бюджетних організацій, які орендують приміщення, діє інша методика. Приміщення нашої редакції є якраз майном селищної ради. Тож впродовж 5-ти років вони спочатку близько 1000 гривень нам нараховували. Пізніше ми відвоювали суму у 600 гривень, потім почалися вже особисті домовленості, і я щороку ходила на сесії і просила депутатів, щоб вони дали якусь знижку на оренду. Зараз же, коли постало питання оренди приміщення на 15 років,  то вони мені кажуть так  – «ваш закон законом, але для нас найголовнішим є закон про місцеве самоврядування, методики «гривня в рік» ми ніколи щодо таких організацій не застосовували, тож наші депутати ніколи за таке не проголосують, і ніхто вам такого не дасть». В результаті оренду нам взагалі продовжили лише на рік, і я думаю, що подібне очікує багатьох колег з реформованих редакцій. Бо якщо це не передбачено рішенням селищної ради, то це сприймається виключно як рекомендація. Вже не раз піднімалося питання, що треба вносити в закон якісь зміни – щоб там було чітко прописано про обов’язковий, а не рекомендаційний характер  цієї методики «гривня в рік» для редакцій газет. Інакше нічого не буде! Депутати запросто можуть не проголосувати, і нічого ми з ними не зробимо, бо ніякого впливу на них не маємо, навіть рішенням суду неможливо примусити….

    На зауваження координатора проекту Тернопільського прес-клубу Володимира Андріїшина про те, що Законом України «Про реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації» передбачено домінування його положень над усіма рештою законами і положеннями, які можуть впливати на процес роздержавлення газет, присутні редактори навели не один приклад того, що в реальних ситуаціях це не спрацьовує, бо у місцевої влади є достатньо різноманітних «лазівок». В цілому ж бурхлива дискусія на цю тему ще раз підтвердила, що в процесі роздержавлення українських газет залишаються проблеми, які неможливо чи надто складно  врегулювати в законодавчому полі України. Здебільшого вони пов’язані з тим, що навіть жоден суд не може зобов’язати ту чи іншу раду прийняти якесь рішення на користь редакції. Він може лише зобов’язати раду розглянути якесь питання. Бо попри те, що Закон про роздержавлення газет є обов’язковим до виконання, ради залишаються  колегіальними органами, які мають повне право проголосувати за щось чи ні на своїх сесіях.

31.08.2018, 02:12
250 Переглядів