Ігор Федоренко: «Одна з найбільших проблем - це неприйняття районними радами рішень стосовно реформування газет»


   Розпочинається третій, згідно з встановленими Законом України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» термінами – вже останній рік роздержавлення українських газет. Однак проблем у цьому складному процесі і далі багато. Сьогодні ми розмовляємо про них з медіа-юристом мережі Інституту розвитку регіональної преси Ігорем Федоренком. –  Пане Ігорю, редактори та працівники комунальних газет звертаються до вас за юридичними консультаціями у зв’язку з реформуванням вже тривалий час. Яку проблему цього процесу ви назвали б сьогодні проблемою номер один?

    – Одна з найбільших проблем – це неприйняття районними радами рішень стосовно реформування ( такі випадки не рідкість, коли раді не вдається поставити на чолі газети свого редактора чи якимось чином забезпечити собі можливість впливати на подальшу редакційну політику). І цей процес наразі фактично неможливо врегулювати в законодавчому полі України. Адже і через суд зобов’язати раду прийняти позитивне рішення неможливо. Можливо тільки зобов’язати її розглянути це питання. Так, існує Закон про роздержавлення, але рада – це колегіальний орган, який має повне право проголосувати чи ні за щось на своєму пленарному засіданні.

   Є   пропозиції внести в законодавство зміни, щоб  при відсутності необхідного рішення засновника проводити реформування аналогічно з процедурою банкрутства. Але, знову ж таки – на яких підставах? Чи не буде така процедура суперечити Конституції України? Взагалі ж роздержавлення комунальних ЗМІ за участю трудових колективів редакцій є фактично їх приватизацією, тож мало б проводитися аналогічно із загальною приватизацією на початку 90-х років.  Наразі ж виходить так, що право їм надане, але реалізувати його вони можуть лише за згодою ради. В разі ж відсутності такої виникає тупикова юридична колізія.

   – Чи означає це, що якщо рада відкрито чи приховано не хоче роздержавлення газети, то вона може не дати колективу редакції це зробити?

   – Так, і тоді газета фактично буде знищена, бо після завершення відведеного на реформування строку Міністерство юстиції скасує свідоцтво про реєстрацію друкованого ЗМІ. Окремо треба сказати про проблемні нюанси стосовно самих судових позовів. Суди приймають позови комунальних підприємств до рад, але ж за захистом якого порушеного права або інтересу звертається КП? Стороною, чиї права порушено в даному випадку, виступає трудовий колектив, який має намір реформувати редакцію і виступити засновником в новоствореному реформованому підприємстві. Існує невизначеність і щодо того, які саме суди повинні розглядати такі позови. В одних випадках їх розглядають адміністративні суди – з огляду на те, що районні ради та держадміністрації є органами владних повноважень. А в інших вони відмовляються, мотивуючи тим, що цим повинні займатися господарські суди, так як це, мовляв, корпоративний спір. Однак корпоративним він може бути у випадку, якщо в співзасновниках комунального підприємства є трудовий колектив. Районні ради чи держадміністрації в даному випадку хоч і є засновниками, але водночас виступають і  суб’єктами владних повноважень, яким чинне законодавство забороняє бути засновниками друкованих ЗМІ і зобов’язує провести реформування . Майно ж комунальних підприємств належить територіальним громадам, а ради є представниками громад у розпорядженні цим майном.

   Далі. Певними інституціями було запропоновано у разі бездіяльності органів влади та органів місцевого самоврядування, як засновників,  виключати їх з подальшого процесу реформування, відтак здійснювати його через суд за процедурою, аналогічною з процедурою банкрутства. Що мається на увазі – що засновник буде усунений від управління, а натомість буде призначений якийсь розпорядник, який буде виконувати функції з реформування цього підприємства як, приміром, ліквідатор або арбітражний керуючий?  Запропонувати можна все, що завгодно, а от прописати процедуру та втілити це в життя за 1 рік, який залишився, це зовсім інша справа. Ну або треба продовжувати дію Закону.

   – Вам не здається, що більшість проблем між засновниками і трудовими колективами редакцій виникають саме через майнові питання ? Бо якщо якогось солідного рухомого майна редакції, як правило, не мають, то нерухоме – це нерідко непогане приміщення в центрі міста.

   – Приміщення в центрі – це, як правило, завжди конфлікт. Тим більше, якщо в ньому, приміром, розміщуються і редакція, і друкарня. Знаю вже три випадки, коли приміщення у редакцій таки були забрані. До речі, хочу нагадати, що всі питання щодо майна повинні вирішуватись ще на момент перетворення підприємства. Бо трапляється так,  що редакція намагається отримати від ради якесь майно і через пів року після реформування. Передачу майна оформлено і затверджено, на підставі цих документів припинено комунальне підприємство і створено нове, ніхто нічого  не оскаржував, а потім через кілька місяців раптом виникають претензії, що якесь майно при реформуванні не передане. Але ж реформування вже проведене! І якщо новостворена редакція вважає, що її права були порушені, тоді треба скасовувати всі реєстраційні процедури – бо виходить, що вони відбулася з порушенням?

   Трапляються й колізії щодо майнових питань, пов’язані вже суто з недосконалістю самого Закону про роздержавлення друкованих ЗМІ. Ось візьмімо хоча б статтю 9, у якій йдеться: «У процесі реформування майно (крім приміщень і земельних ділянок), що на момент набрання чинності цим Законом перебувало на балансі редакції (майно, надане редакції засновниками (співзасновниками) друкованого засобу масової інформації та редакції у користування, та майно, придбане трудовим колективом редакції), передається у власність зазначеному суб’єкту господарювання безоплатно, за умови забезпечення функціонування друкованого засобу масової інформації, збереження його назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості». Написано – «крім приміщень та земельних ділянок». Що таке приміщення – в чинному законодавстві чітко визначено, але буває, що на балансі редакції знаходиться ціла невелика будівля, а це вже інший термін, теж визначений в законодавстві. Тож якщо підійти формально, то можна допустити, що будівель це положення Закону не стосується. А щоб подібних двозначностей не виникало, хіба не можна було сформулювати по-іншому – «крім нерухомого майна»?     Або ось візьмімо розподіл часток засновників новоствореного підприємства, до складу яких входить майно, отримане від комунальних підприємств. Незрозуміло – це все ж власність чи не власність цих людей? Їм же належить частка, це корпоративні права, але отримати цю частку при виході зі складу учасників у власність вони не можуть. Зрозуміло, що так було зроблено для того, аби це майно не було миттєво розтягнуте після реформування. Але це не відповідає положенням Цивільного Кодексу та Закону України «Про господарські товариства», які регулюють права власності учасників товариства на оці корпоративні права, на ці частки. І знову ж таки запитання: якщо новостворене підприємство буде ліквідоване, то хто отримає це майно? Ніде не зазначено, що в такому випадку воно повертається назад територіальній громаді або зараховується в дохід бюджету. Виходячи з логіки закону, не може воно бути і розподіленим. То куди ж воно піде? І таких запитань виникає досить багато.

   – Чи могли б ви назвати кілька найскладніших ситуацій в редакціях, якими доводилось займатися?

   – Дуже складна ситуація з газетою «Каховська зоря» на Херсонщині, де між трудовим колективом редакції і засновником – районною радою – вже довгий час триває жорстке протистояння. Там робиться все, аби знищити газету. Знаю, що вже навіть зареєстровано на фізичну особу видання з такою ж назвою. Судові справи по газеті продовжуються. Мене дуже здивувала позиція судді стосовно того, що голова ради може діяти не тільки в межах, визначених Законом про місцеве самоврядування, а й самостійно приймати рішення з будь-яких питань, підмінюючи собою раду. Але ж голова ради – це лише один депутат з багатьох. І якщо рада не приймала рішення звернутися до суду, або не делегувала голові таке право, то вона не мала права робити це від імені ради. Такі позови, підписані головою, але без відповідного попереднього рішення ради, вважаю, взагалі не повинні прийматися судами до розгляду.

   Ще один дуже складний випадок мав місце в Розівці Запорізької області. Редакція газети «Роз-інформ» витримала серйозний тиск з боку засновника: неодноразові спроби звільнити головного  редактора, замінити його на іншого, перекривалося фінансування, щоб завадити випуску газети, проводилися численні перевірки її діяльності. Цілий рік це тривало, кілька судів відбулося,  але врешті, я вважаю, все закінчилося перемогою колективу.