Майже 80% тернополян хочуть бути у Європейському союзі, а 66% – за вступ до НАТО

Четверте всеукраїнське муніципальне опитування було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» від імені Міжнародного республіканського інституту.  Це щорічне дослідження забезпечує розширений погляд на ставлення громадян до місцевого самоврядування і муніципальних послуг.  Опитування було проведено у січні-лютому у 22 обласних центрах України, які не перебувають під контролем російських або проросійських сил, а також в містах Маріуполь та Сєвєродонецьк на Донбасі.  Дослідження базується на вибірці з більш ніж 19 000 респондентів. Статистична похибка для кожного міста не перевищує ±3,5%. Досяжність респондентів у середньому склала 64,8%.  Повне дослідження – ТУТ

 




Де хочуть жити українці?

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою Рейтинг, 17% опитаних зазначили, що їхні родичі перебували на заробітках за кордоном протягом останніх півроку, 11% – що у їхніх родинах є ті, хто працюють за кордоном постійно. Водночас у 70% респондентів близькі не працювали за кордоном за цей період, 2% – не змогли відповісти на це питання.

Найбільше тих, у кого родичі мають досвід роботи за межами Батьківщини серед мешканців Західного макрорегіону (особливо Закарпаття). Відносно частіше про наявність в родині заробітчан зазначали мешканці сіл та опитані з вищим рівнем доходів.

65% опитаних зазначили, що не хочуть змінювати країну проживання. Натомість 27% зазначили, що виношують плани стосовно еміграції. Найчастіше про бажання переїзду за кордон зазначали молоді респонденти до 35 років (серед них майже половина тих, хто має подібне бажання). Також бажаючих виїхати дещо більше серед чоловіків, осіб з вищими рівнями освіти та доходів. Характерно, що серед респондентів, які мають заробітчан в родинах, бажання виїзду за кордон з метою проживання значно більше. Відносно більша кількість тих, хто висловлює бажання залишити Україну зафіксована серед мешканців північних (Житомирська, Сумська області, м. Київ) та західних (Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька) регіонів.

У свою чергу, більшість опитаних (50%) бажаною країною для проживання своїх дітей зазначили Україну. Ще чверть обрали б для своїх дітей країни Європи, 7% – США, 3% – інші країни, і лише 2% – Росію. 13% не змогли визначитися із відповіддю на це питання.

Україну, як країну для проживання своїх дітей частіше обирали старші респонденти, мешканці сіл, та особи з нижчим рівнем доходів. У свою чергу молодь, багатші та більш освіченіші все ж таки частіше обирали інші країни (найчастіше країни Заходу), як можливе місце проживання наступного покоління. Наявність заробітчан у родині також визначає вибір країни проживання для дітей не на користь нашої держави: майже половина опитаних, серед близьких яких є особи, що працюють за кордоном, обрали б для своїх дітей інші країни проживання, аніж Україна. Також найбільше тих, хто бачить закордон більш бажаним для проживання дітей, серед опитаних Сумської, Житомирської, Чернігівської, Тернопільської, Закарпатської, Івано-Франківської областей та м. Києва.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність:

30 000 респондентів (по 1200 у кожному регіоні). Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 0,6%.

Терміни проведення: 12-28 грудня 2017 р.

 




Настрої та очікування українців: регіональні особливості. Лютий 2018

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою Рейтинг 59% опитаних вважають, що країні потрібні радикальні зміни, 15% – за те, що усе залишилося так, як є зараз, аби не гірше, стільки ж – за повернення того, як було раніше. Найбільше тих, хто виступає за радикальні зміни серед мешканців Галичини. Тих, хто за повернення у минулі часи – серед жителів неокупованого Донбасу, Харківщини, Миколаївщини, Одещини, Запоріжжя. Водночас, навіть тут очікування радикальних змін значно переважають над іншими настроями.

  • Чверть опитаних очікують, що життя їхніх сімей покращиться у найближчі п’ять років. 37% вважають, що воно не зміниться, 18% – очікують погіршення, ще 21% не змогли оцінити перспективи своїх родин у майбутньому. Найбільше тих, хто оптимістично налаштований – у західних областях та у столичному регіоні (Києві та області). Водночас оптимістичний тренд все ж таки тут не є домінуючим: тих, хто вважає, що життя їхніх сімей не зміниться або ж погіршиться не менше половини.
  • Найбільш важливою проблемою для країни опитані вважають військовий конфлікт на Сході України (75%). Майже половина так говорить про хабарництво та корупцію у владі. 28% вважають найбільш важливою проблемою держави безробіття, по 19% – так говорять про підвищення цін товари та низький рівень зарплат або пенсій, 17% – про соціальне розшарування, розрив між бідними та багатими, по 15% – про підвищення тарифів на комунальні послуги та недостатній рівень соціального захисту, по 12% – про зростання злочинності та неможливість отримати якісне медичне обслуговування, 8% – про несприятливі умови для розвитку малого та середнього бізнесу, лише 6% – про нестачу свободи і демократії, 4% – про неможливість отримати якісну освіту.
  • Натомість на особистісному рівні найважливішими проблемами опитані вважають низький рівень зарплат та пенсій (52%), підвищення цін на основні товари, інфляцію (51%), підвищення тарифів на комунальні послуги (50%). Кожен п’ятий говорить як про особисті проблеми про військовий конфлікт на Сході України, неможливість отримати якісне медичне обслуговування, безробіття. По 14-15% вважають своїми проблемами недостатній рівень соціального захисту, хабарництво та корупцію, 11% вважають проблемою соціальне розшарування. Інші проблеми особисто хвилюють менше 8% опитаних.
  • Понад 90% респондентів оцінили політичну ситуацію в країні як критичну або напружену (33 і 59% відповідно), лише 3% говорили про неї як про спокійну. Високий рівень напруженості стосовно оцінки ситуації у вітчизняній політиці зафіксований в усіх без винятку областях країни.
  • Незважаючи на високий рівень напруженості у суспільстві, відносна більшість громадян виступають не за радикальні, а конструктивні шляхи виходу країни з кризи. Так, 44% вважають, що найбільшою мірою сприятиме зниженню напруженості у суспільстві початок реальних кримінальних розслідувань корупції у владній верхівці країни. 37% говорять, що знизити напруженість зможе реалізація проектів, спрямованих на покращення матеріального становища та умов життя людей, 35% вважають, що це повинен бути реальний прогрес на Донбасі, наприклад припинення військових дій, звільнення полонених тощо. 20% вважають, що зниженню рівня напруги у суспільстві сприятиме шире залучення людей до громадського контролю за діями влади.
  • Лідером президентського рейтингу є Ю.Тимошенко, за яку у разі проведення виборів найближчим часом готові проголосувати 18,7% тих, хто взяв би у них участь та визначився із вибором. П.Порошенка готові підтримати 15,6% опитаних, Ю.Бойка – 11,7%, А.Гриценка – 9,7%, О.Ляшка – 8,7%, В.Рабіновича – 8,3%, А.Садового – 6,4%, О.Тягнибока – 3,9%, А.Яценюка – 1,7%. За інших, аніж представлені у списку кандидатів готові віддати свої голоси 15,3% опитаних.
  • Ю.Тимошенко лідирує практично в усіх областях Центру та частини Заходу країни. При цьому вона входить до трійки лідерів майже в усіх областях. П.Порошенко має сильні позиції в частині областей Заходу та Києві, Ю.Бойко – у більшості областей Півдня та Сходу.
  • Рівень підтримки Ю.Тимошенко більш-менш рівномірний у всіх областях Центру, Півночі, Заходу та частково Півдня. П.Порошенка найбільше підтримують на Вінниччині, дещо менше в областях Заходу та Центру, ще менше на Півдні. Електоральною базою А.Гриценка є частково Захід, Київська та Черкаська області. Найвищий рівень підтримки О.Ляшка на Півночі та Буковині, А.Садового – на Галичині, Волині та Хмельниччині. Підтримка В.Рабіновича та Ю.Бойка зосереджена на Півдні та Сході, водночас в останнього виборці більше концентровані в індустріальних областях Сходу.
  • Моделювання другого туру президентських виборів у парі Ю.Тимошенко та П.Порошенко дало наступні результати: за лідера Батьківщини готові проголосувати 30% тих, хто заявив, що візьме участь у основних виборах. Главу держави готові підтримати у цьому випадку 23%. 28% відмовилися б брати участь у голосуванні другого туру за таких умов, ще 19% не визначилися із вибором. П.Порошенко переміг би лише в 3-х областях (Вінницькій, Хмельницькій та Чернівецькій), приблизно однакову кількість голосів обоє кандидатів набрали б у 5-ти регіонах – Рівненській, Черкаській, Кіровоградській та Донецькій областях та Києві. В решті 17-ти областях перемогла б Ю.Тимошенко.
  • Проєвропейський вектор є домінуючим практично в усіх регіонах країни за винятком Одещини, Харківщини та Донбасу. Загалом вступ до ЄС підтримали б у разі проведення референдуму 52% опитаних, проти цієї ініціативи – 27%, не змогли визначитися, або ж не брали участь у голосуванні – 20%.
  • За останні три роки кількість прихильників вступу до НАТО зросла у півтори рази. Сьогодні 43% підтримують вступ до Альянсу, 34% – проти цього. Ще майже чверть або ж не визначилися, або ж не приймали б участі у референдумі у разі його проведення. На відміну від євроінтеграції підтримка вступу до НАТО є нижчою на Півдні та Сході. У віковому розрізі найбільше противників НАТО серед найстарших респондентів.
  • Третина опитаних жалкують про розпад у 1991 році Радянського Союзу, 55% – не мають ностальгії за СРСР. Найбільше тих, хто сумує за минулим в областях Півдня та Сходу, найменше – на Заході. Ностальгія за СРСР корелюється у регіональному розрізі з кількістю тих, хто не підтримує вступ до НАТО.
  • Прозахідний та проукраїнський вектори є сьогодні однозначно домінуючими в суспільстві. Так, не менше половини опитаних відповіли, що хочуть, щоб їхні діти жили в Україні, ще третина обрали б для місця їхнього життя Європейський Союз, 7% – США, і лише 2% – Росію. Ця тенденція притаманна з невеликими відмінностями для мешканців усіх областей України.
  • 47% заявили, що використовують вдома для спілкування українську мову, 29% – як українську так, і російську, 24% – російську, 1% – іншу мову. Більше тих, хто використовує вдома виключно українську мову проживають на Заході, Півночі та в Центрі (за винятком Кіровоградської, Сумської областей та Києва). Тих, хто більше використовує російську більше на Одещині, Харківщині та Донбасі. В інших областях використовують обидві мови, як українську, так і російську.
  • Кількість прихильників української мови як єдиної державної постійно зростає. Так, сьогодні вважають вже 61% (у 2014 році таких було 47%), ще 20% – стверджують, що російській можна надати статус офіційної в окремих регіонах, 15% – за надання російській мові статусу державної. При цьому слід зауважити, що при постійному зменшенні кількості прихильників надання російській мові державного статусу, зростає кількість прихильників української, як єдиної державної без інших альтернатив. Найбільше прихильників надання російській будь-якого статусу в областях Півдня та Сходу.
  • 43% опитаних вважають, що Україна повинна стати великою аграрною державою, стільки ж, – що вона повинна розвивати високотехнологічні галузі та промисловість. Прихильників аграрного шляху розвитку переважно більше на Заході та у Центрі, технологічної еволюції – на Сході, Півдні та у столиці.
  • Питання дозволу продажу земель сільськогосподарського призначення сьогодні не має підтримки у суспільстві. 77% опитаних проти цієї ініціативи, за – лише кожен десятий, 13% – не визначилися із відповіддю у цьому питанні.
  • Половина опитаних вважають, що Україна повинна бути парламентсько-президентською республікою, 17% – виключно парламентською, 14% – президентською, 20% – не визначилися із відповіддю.
  • Лише 28% вважають, що Україні сьогодні потрібна диктатура з жорстким лідером на чолі держави, 56% – проти диктатури, ще 16% – не визначилися.
  • Дві третини – за унітарний устрій країни, 19% – за федеративний, стільки ж – не визначилися. Прихильників федерації найбільше у Миколаївській, Одеській та Харківській областях. Незважаючи на це, кількість прихильників унітарного устрою тут все одно переважає (42-43%).
  • Серед шляхів вирішення проблеми Донбасу більшість підтримують мирні ініціативи з врегулювання ситуації, в тому числі 32% опитаних за припинення військових дій на Донбасі та визнання цих територій тимчасово окупованими, 21% – за надання цим територіям федеративного статусу в складі України. Крім того, 8% підтримують відділення цих територій від України, а майже кожен п’ятий (18%) не визначились щодо цього питання. У свою чергу 21% вважають, що необхідно продовжувати військові дії до повного відновлення української влади на окупованих територіях. Найбільше їх на Заході та Центрі країни. Водночас слід зазначити, що незважаючи на це, у цих регіонах також переважають мирні ініціативи вирішення проблеми Донбасу.Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 30 000 респондентів (по 1200 у кожному регіоні). Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 0,6%. Терміни проведення: 12-28 грудня 2017 р.

 




Кому найбільше довіряють українці?

Серед соціальних інституцій найкращий баланс довіри (перевагу довіри над недовірою) мають волонтерські організації (+37%), Збройні сили України (+37%), Церква (+25%), громадські організації (+4%). Натомість решта інституцій, довіра до яких оцінювалася в опитуванні, мають негативний баланс довіри.

З поміж політичних інститутів найгіршу оцінку за довірою отримали:  Верховна Рада України (–76 %), державний апарат (–75%), політичні партії (–71%), уряд України (–65%), Президент України (–60%). До лідерів недовіри також потрапили такі складові правоохоронної системи, як суди (–75%) та прокуратура (–74%). Дуже високим рівень недовіри виявився і до комерційних банків (–73%) та Національного банку України (–67%). Найгірший баланс довіри/недовіри мають російські ЗМІ(–77%).

Негативний баланс довіри/недовіри мають й інші соціальні інституції: поліція (–46%), СБУ (–26,5%), профспілки (–25%), західні ЗМІ (–22%), патрульна поліція (–19%), Омбудсман (–17%), НАБУ (–12%), органи місцевого самоврядування (–12%), ЗМІ України (–6%).

Порівняно з груднем 2016 року баланс довіри/недовіри у всіх інституцій або майже не змінився, або погіршився. Найбільше погіршення балансу є у патрульної поліції (негативний баланс зріс на 24%), та Президента України (–14%).

Наприкінці 2017 року, так само, як і наприкінці 2016 року, в Україні немає жодного політичного лідера і громадського діяча, довіра до якого переважала б над недовірою.  Найбільшу недовіру громадяни висловили до Арсенія Яценюка (баланс довіри/недовіри становить –81%), Арсена Авакова (–75%), Олександра Турчинова (–75%), Юрія Луценка (–75%), Андрія Парубія (–72%).  Далі за рівнем негативного ставлення йдуть:   Віктор Медведчук (–70%),   Олег Ляшко (–67%), Петро Порошенко (–62%), Дмитро Ярош (–62%), Надія Савченко (–61%), Юрій Бойко (–58%), Міхеїл Саакашвілі (–58%), Володимир Гройсман (–56%), Юлія Тимошенко (–53%), Віталій Кличко (–52%), Вадим Рабінович (–48%), Ірина Геращенко (–46%), Андрій Садовий (–43%), Валерія Лутковська (–39%), Оксана Сироїд (–31%), Анатолій Гриценко (–25%), Відносно кращим є рівень баланс довіри/недовіри до Володимира Зеленського (–11%) та Святослава Вакарчука (–5%).

Практично у всіх політиків, довіра до яких оцінювалася і в грудні 2017 року, і в грудні 2016 року, має місце негативна динаміка балансу довіри. Найбільше погіршення спостерігається у Юрія Луценка (баланс погіршився на 32%), Андрія Парубія (–30%), та Ірини Геращенко (–24%). Позитивною ця динаміка є лише у Юрія Бойка, Вадима Рабіновича та Оксани Сироїд (проте ця динаміка є незначною, фактично в межах похибки вибірки).

Готовність взяти участь у парламентських виборах висловили 65% опитаних, тоді як 21% не збираються йти на вибори (14% або ще не визначилися, або відмовилися відповідати).

Якби парламентські вибори відбулися у грудні 2017 року, найбільшу підтримку отримали б наступні політичні сили: партія «Батьківщина» (11%), «Блок Петра Порошенка «Солідарність» (9%), «За життя» (9%), «Громадянська позиція» (7%), «Самопоміч» (7%), «Опозиційний блок» (6%), Радикальна партія Олега Ляшка (6%). Також до 5%-ї підтримки близькі партія «Слуга народу» (4%) та Всеукраїнське об’єднання «Свобода» (3%). Натомість 17% потенційних виборців ще визначили своєї позиції.

Готовність взяти участь у президентських виборах висловили 67% населення, тоді як не готові – близько 20%. У разі, якби президентські вибори відбулися у грудні 2017 року, найбільшу кількість голосів отримали б Юлія Тимошенко (12% від тих, хто висловив намір брати участь у виборах) та Петро Порошенко (10%). Далі йдуть Анатолій Гриценко (8%), Вадим Рабінович (8%), Олег Ляшко (5%), Юрій Бойко (5%), Андрій Садовий (5%). 16% обрали відповідь «інший кандидат». Не визначилися зі своїм вибором 19% із тих, хто висловив готовність брати участь у виборах.

Дві третини населення України (67%) вважає, що Україна потребує нових політичних лідерів, проте лише 19% вважає, що такі лідери вже є. У відкритому питанні (респонденти самі називали прізвища) найчастіше були названі: Святослав Вакарчук, Євген Мураєв, Вадим Рабінович, Володимир Зеленський, проте й ці прізвища називали 1–2% населення.

Загальнонаціональне дослідження проведено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 15 по 19 грудня 2017 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 2004 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Фінансування опитування здійснене в межах проекту МАТРА Посольства Королівства Нідерландів.
Для порівняння наводяться дані опитувань, проведених у різні роки Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва з Центром Разумкова та Київським міжнародним інститутом соціології. 

Завантажити DOC

Джерело: Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва




Соціологічне опитування: оцінка медичної сфери в Україні

За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді – грудні 2017 року, 43% опитаних зазначили, що за останні два роки загальна якість державних медичних послуг для країни погіршилася.  Лише 11% побачили покращення, 38% вважають, що у рівні якості державних медичних послуг нічого не змінилося, 8% не змогли відповісти. Водночас за останній рік зменшилася кількість тих, хто говорить про погіршення у цій сфері.

  • 54% знають свого сімейного лікаря або терапевта, 45% – не знають. Найбільша обізнаність спостерігається серед жінок та людей старшого віку. 31% користуються послугами сімейного лікаря або педіатра, 20% – не користуються. Частіше звертаються до педіатрів мешканці сіл, Півдня і Центру.
  • Третина опитаних користувалися послугами Служби швидкої допомоги за останній рік. Відносно частіше зверталися за швидкою допомогою жителі міст, Центру та Півдня та люди старшого віку. Серед користувачів послуг швидкої допомоги 72% задоволені якістю послуг та професіоналізмом команди Служби швидкої допомоги, чверть опитаних – незадоволені, 3% – не визначилися.
  • Серед реформ та змін до певних законодавчих актів, які цієї осені затвердила Верховна Рада України, найбільшу обізнаність респонденти демонструють щодо пенсійної та медичної реформ: 86-88% чули про такі ініціативи. 69% обізнані щодо освітньої реформи, 64% – судової.
  • Серед урядових ініціатив у медичній сфері респонденти найбільше обізнані про запровадження системи безкоштовного (або з невеликою доплатою) надання ліків від діабету, астми та серцево-судинних захворювань за рецептом лікаря (74%) та введення загальнодержавного медичного страхування (71%). Дві третини опитаних знають про такі ініціативи як збільшення заробітної плати лікарів через запровадження механізму контрактів та укладання контрактів між пацієнтами і лікарями. 55% опитаних обізнані щодо заснування госпітальних округів з однією багатопрофільною лікарнею у кожній області, і 4-5 лікарень інтенсивного лікування другого рівня (по одній у кожному з госпітальних округів) для надання послуг невідкладної цілодобової допомоги, 53% знають про створення Центрів громадського здоров’я у кожній області, метою яких є, в першу чергу, попередження захворювань, запобігання епідемій та популяризація здорового способу життя, 51% – щодо введення референтного ціноутворення на лікарські засоби, щоб гарантувати справедливість і адекватність роздрібної ціни у відповідності з угодами між Міністерством охорони здоров’я та фармацевтичними компаніями. Більше не знають, аніж знають респонденти про введення суворого контролю над громадськими фондами для будівництва Охматдит (47% обізнані). Найменше опитані обізнані про надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму (39%). Водночас варто зазначити, що поінформованість про ініціативи уряду щодо реформування медичної сфери зросла за останні три місяці.
  • Серед зазначених ініціатив опитані найбільше підтримують запровадження системи безкоштовного (або з невеликою доплатою) надання ліків від діабету, астми та серцево-судинних захворювань по рецепту лікаря та введення суворого контролю над громадськими фондами для будівництва Охматдит (86% та 85% відповідно). Створення Центрів громадського здоров’я та введення референтного ціноутворення на ліки підтримують по 77% опитаних; введення загальнодержавного медичного страхування – 71%; збільшення заробітної плати лікарів через запровадження механізму контрактів та надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму – по 68%; укладання контрактів з метою отримання безкоштовного лікування на первинній ланці – 63%; заснування госпітальних округів – 48%.
  • Підтримка усіх перелічених ініціатив, які становлять основні елементи медичної реформи, дещо зменшилася порівняно із серпнем ц.р. Дві третини опитаних підтримують законопроекти, до складу яких входять усі 9 ініціатив, 21% – не підтримують, 13% – не визначились. Підтримка даних законопроектів дещо вища на Заході, серед жителів міст, молоді, людей вищими доходами. Найнижча підтримка – на Сході, серед осіб старшого віку та селян.
  • За можливості обирати систему стандартизованих протоколів більше половини опитаних (54%) надали б перевагу міжнародній системі (таких більше серед молоді та міських мешканців, жителів Центру і Заходу), тоді як вітчизняній – лише чверть (26%), майже 20% – не визначились. За останні 3 місяці кількість прибічників вітчизняної системи протоколів дещо зросла з 20 до 26%.
  • У порівнянні із серпнем ц.р. з 57% до 62% зросла кількість тих, хто вважає Міністерство охорони здоров’я важливим для себе та своїх родин. У свою чергу 31% опитаних у листопаді-грудні висловили протилежну думку.
  • Більше половини опитаних (56%) найбільше довіряють українському телебаченню, коли чують про медичну реформу. Українським сайтам у цьому випадку довіряють чверть респондентів, соціальним мережам та українським газетам – 15-16%, українському радіо – 12%, західним інтернет-сайтам – 6%, західним ЗМІ – 4%, російським інтернет сайтам – 3%, по 1% російським соціальним мережам та ЗМІ. Іншим джерелам довіряють 8%, не визначилися 14%.
  • Серед інституцій в контексті медичної реформи найбільше довіряють близьким (51%) та медичним фахівцям (39%). Колегам і співробітникам довіряють 12%, представникам місцевих органів влади – 5%, українським громадським і неурядовим організаціям – 4%, західним громадським і неурядовим організаціям, міністрам і членам Уряду – по 3%, релігійним лідерам і народним депутатам – по 2%. Іншим інституціям довіряють 7%, не визначилися із відповіддю – 14%.
  • Серед джерел інформації, безвідносно до інформації, яку вони поширюють, українському телебаченню довіряє майже половина опитаних (49%), українським інтернет-сайтам – 41%, соціальним мережам – 37%, українським газетам – 33%, українському радіо – 29%, іноземному телебаченню та інтернет-сайтам 15-17%, російським джерелам інформації (газетам, радіо, інтернет сайтам, телебаченню) від 3 до 7%. Українським ЗМІ найбільше довіряють на Заході, російським соціальним мережам та інтернет-сайтам – на Півдні і Сході. На Сході також більше, ніж у інших макрорегіонах, довіряють російському телебаченню, радіо і газетам. Інтернет-сайтам більше довіряє молодь і люди середнього віку. Також серед молоді відносно більшою довірою користуються соціальні мережі та західне телебачення. Люди старшого віку надають перевагу українському телебаченню, газетам і радіо.

Докладніше – тут

Аудиторія: населення України від 18 років і старше. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8%. Терміни проведення дослідження: 23 листопада – 4 грудня 2017р.

 




Соціологічне опитування: ставлення українців до Туреччини

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді 2017 року, більшість опитаних асоціюють Туреччину з туризмом, відпочинком на морі і курортами (46%). 12% асоціюють з турецькими товарами, продуктами, серіалами. Чверть опитаних не змогли назвати ніяких асоціацій, пов’язаних з Туреччиною. Відвідували Туреччину всього 10% опитаних (9% – один-два рази, 1% -більш ніж два рази). Майже 90% ніколи не були в цій країні. Дещо частіше за інших в цій країні були особи віком до 50 років і більш заможні (серед них в Туреччині були більше третини опитаних).Серед тих, хто відвідував Туреччину, переважна більшість (76%) їздили туди з метою відпочинку. 24% відвідували цю країну з метою екскурсій по туристичним містах. Лише 6% їздили туди на роботу (перш за все жителі Півдня), 4% – у справах бізнесу, 3% – відвідували родичів.

53% опитаних українців заявили, що позитивно ставляться до турецького народу. 43% – заявили про нейтральне ставлення і тільки 2% про негативне. Найбільш позитивне ставлення до турецького народу серед жителів Півдня і Центру (по 57%), на Заході позитивно ставляться 53%, на Сході – 38%. При цьому дещо позитивніше, ніж інші, до турків ставляться жителі міст, громадяни з відносно високим рівнем доходу, ті, хто відвідував Туреччину хоча б один раз, або ж дивляться турецькі серіали.

54% респондентів оцінили відносини України і Туреччини як дружні, 37% – як нейтральні і тільки 1% – як ворожі. 7% не змогли відповісти на це питання. Найбільше тих, хто оцінює відносини двох країн як дружні, серед респондентів з Центру, міських жителів, молодих (до 35 років) і більш забезпечених.

У цілому, 54% респондентів позитивно ставляться до турецьких товарів, 37% – нейтрально, тільки 2% – негативно. 7% не змогли висловити своє ставлення. Трохи краще до турецьких товарів ставляться жителі міст, молодшого та середнього віку і більш забезпечені респонденти.

51% говорять, що за останній рік купували турецький одяг, 41% – фрукти і овочі, 28% – взуття, 19% солодощі. Такі види товарів як дитячі товари, побутова техніка, будматеріали, побутова хімія, ліки за минулий рік купували менше 7% опитаних. Послугами турецьких авіаліній користувалися лише 2% респондентів. 20% взагалі заявили, що не купували турецьких товарів і не користувалися послугами компаній з цієї країни. Найменше турецькі товари і послуги купували мешканці Заходу.

56% не дивляться турецьких серіалів. У той же час 70% серед тих, хто дивиться серіали, кажуть, що вони створюють позитивне враження про країну, і тільки 5% – що негативне. 14% говорять, що вони не створюють ніякого враження, 11% не змогли дати ніякої оцінки. Турецькі серіали особливо популярні серед жінок, частіше старшого віку, також більш популярні в селах, ніж в містах.

Докладніше – rg_turkey_

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 15-23 листопада 2017 р.




Динаміка ставлення до Голодомору: листопад 2017

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, більшість опитаних (77%) погоджуються з твердженням, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу, не погодились з цим 13%, не визначились – 11%.   Варто зазначити, що кількість тих, хто визнає Голодомор геноцидом, збільшилась у порівнянні з минулим роком (з 72% до 77%), водночас вона є дещо меншою у порівнянні з 2015 (80%).  вердження, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу, поділяє переважна більшість жителів Заходу країни (91%), більшість опитаних Центру (84%), дві третини Півдня (65%) та більше половини Сходу (56%).

Мешканці сіл дещо більше згодні з тезою про Голодомор-геноцид, аніж мешканці міст (79% проти 76%). Серед респондентів, рідна мова яких українська, прихильників тези 85%, в той час як серед тих, хто вважає рідною російську, – 57%.

У віковому розрізі кількість тих, хто підтримує тезу про Голодомор-геноцид, коливається від 72% до 80% у різних категоріях (найбільше серед людей середнього віку). Водночас простежується різниця у кількості противників цієї тези у вікових групах: чим старші опитані, тим їх більше. У контексті рівня освіти, кількість тих, хто підтримує тезу про Голодомор-геноцид, коливається від 74% до 79% у різних категоріях.

Аудиторія опитування: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 20-29 вересня 2017 р

Докладніше тут – holodomor_rg_2017




Стан української науки: думки вчених. Листопад 2017

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року на замовлення Громадської спілки «Форум Українського Партнерства» серед працівників наукових установ Дніпра, Києва, Львова, Одеси та Харкова, 64% опитаних заявляють, що ситуація в українській науці погіршується. Про стабільність ситуації говорять 23%, про покращення – лише 8%, Найгірші оцінки стану справ давали доктори наук та ті, хто має стаж роботи в науці більше 20 років.
46% опитаних вчених зазначили, що погіршується стан справ в науковій установі, у якій вони працюють. 30% заявили про стабільність і лише 18% – про покращення. У цьому випадку частіше за інших про погіршення говорили кандидати наук та ті, у кого науковий стаж більше 10 років.
Стосовно стану справ з медіа, які висвітлюють новини науки та інновацій 41% заявили про стабільність справ, 29% сказали, що справи у цій сфері погіршилися та 12% сказали, що вони покращуються. Знову ж таки про погіршення найчастіше говорили доктори наук та ті, у кого стаж роботи більше 20 років.
• Водночас, найоптимістичніші оцінки серед науковцівстосовно свого власного наукового розвитку. Про покращення у цьому випадку заявили 40% опитаних, про стабільність – 37%, про погіршення – лише 10%. 13% не змогли оцінити стан власних справ. Дещо гірше про свій розвиток говорили ті, у кого найвищий науковий ступінь та найбільший стаж роботи.
47% опитаних вважають, що сьогодні найбільше сприяють розвитку науки в Україні окремі науковці, винахідники та спеціалісти. Про науково- дослідницькі установи такої думки 35%, про вищі навчальні заклади – 33%, про Національну академію наук – 28%. 16% вважають, що розвитку науки сприяє Міністерство освіти і науки України, стільки ж так думають про громадські об’єднання, фонди, центри розвитку інновацій, коворкінг-центри. По 8% так зазначали про бізнес-структури та медіа, що висвітлюють новини науки та інновацій, і лише 4% – про загальноосвітні навчальні заклади (школи та гімназії).
• Натомість 74% вважають, що саме Міністерство освіти і науки України повинно сприяти розвитку науки України.65% вважають, що це повинна бути Національна академія наук. 37% такої думки про науково-дослідницькі установи, 28% – про вищі навчальні заклади, 14% – про бізнес-структури, 9-10% медіа або громадські об’єднання чи центри, по 6% – загальноосвітні заклади або ж окремі науковці чи винахідники.
66% опитаних науковців вважають, що державі, приватним структурам, громадським ініціативам потрібно проводити політику популяризації серед молоді отримання професійно-технічної освіти замість вищої. 23% мають протилежну думку, 11% не змогли відповісти на це питання. Найчастіше погоджувалися із цим твердження доктори наук та ті, хто має найбільший науковий стаж.
52% вважають, що сьогодні існує запит на розробки українських вчених та винахідників від міжнародних корпорацій, 32% мають протилежну думку щодо цього. Стосовно вітчизняних бізнес структур та особливо органів державної влади думки цілком протилежні: більше половини вважають, що запиту від цих структур на вітчизняні наукові розробки немає. Натомість третина з цим не згодна. Щодо медіа та громадських фондів ситуація схожа із попередньою: чверть вважає, що подібний запит існує, половина вважає інакше.
60% вважають, що у найближчому майбутньому Україна найбільше потребує інновацій, винаходів у галузі медицини. По 50% такої думки про галузі енергетики та сільського господарства, 46% – електроніки, програмування, телекомунікацій. Третина вважають, що інновацій потребують авіація та космічна галузі, військово-промисловий комплекс, машинобудування, 22% – хімічна промисловість, 18-19% – металургія і важка промисловість та транспорт, від 10% до 12% такої думки про автомобілебудування, будівництво, легку промисловість та видобування корисних копалині.
• Натомість серед галузей науки, які на думку науковців, мали б статистратегічними пріоритетами для розвитку та інновацій в Україні у найближчому майбутньому, найчастіше обирали технічні науки (машинобудування, електротехніка, інформатика та інші) – 75%. Про медичні, фізико-математичні науки, як стратегічні пріоритети, заявляли половина опитаних.Біологічні, сільськогосподарські та хімічні науки – від 40% до 45%. Про військові науки такої думки 19%, економічні науки, державне управління, педагогічні науки – від 11% до 13%, психологічні, політичні, історичні, юридичні, філософські, філологічні науки та мистецтвознавство – менше 10%.




До Дня захисника України – соціологічне опитування

Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, 54% опитаних висловили готовність у випадку виникнення відповідної загрози відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках, що майже удвічі більше порівняно з 2012 роком. Таких дві третини серед мешканців Центру та Заходу. На Півдні таких – половина. Натомість на Сході 52% сказали, що не готові захищати Батьківщину зі зброєю у руках (26% готові, 22% – не визначилися). Патріотично настроєних більше серед чоловіків, україномовних та більш заможних.

  • 59% опитаних підтримують ідею встановлення державного свята Дня захисника України 14 жовтня, майже така сама кількість (56%) – не підтримують ідею скасування святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого, відомого як День Радянської армії і Військово-морського флоту. При цьому, якщо перших більше на Заході, то останніх – на Півдні та Сході. Цікавим є те, що встановлення свята 14 жовтня однаково підтримують як чоловіки, так і жінки. У свою чергу, також немає різниці між статями у питанні засудження ініціативи скасування святкування 23 лютого: це однаково не підтримують як більшість чоловіків, так і більшість жінок. При цьому майже половина (45%) прихильників ідеї встановлення 14 жовтня як Дня Захисника України, не підтримують скасування святкування радянського свята.
  • 49% опитаних підтримують ідею визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України, 29% – не підтримують (41% і 38% відповідно у порівнянні з 2015 роком). Майже чверть опитаних не визначились з відповіддю. З початку досліджень у 2010 році рівень підтримки цієї ініціативи виріс у 2,5 рази.
  • На Заході підтримка цієї ідеї найбільша – 80%. Половина респондентів у Центрі також підтримують визнання ОУН та УПА. Водночас майже половина мешканців Сходу та Півдня не підтримують ідею визнання національно-повстанського руху. Чоловіки, більш молодші, мешканці сіл, особи з вищою освітою та україномовні більше схильні до підтримки визнання ОУН та УПА, аніж інші категорії.
  • 56% позитивно ставляться до ідеї примирення воїнів Радянської армії та ОУН-УПА (у 2012 році таких було 44%). При цьому на Заході таких удвічі більше ніж на Сході (75% проти 34%). Тезу про примирення дещо більше підтримують особи з вищою освітою, мешканці сіл та україномовні. Також їх майже вдвічі більше серед тих, хто підтримує визнання ОУН-УПА борцями за Незалежність, аніж серед тих, хто не підтримує визнання національно-визвольного руху.
  • Тезу про те, що під час Другої світової війни воїни Радянської армії захищали свою Батьківщину підтримує абсолютна більшість респондентів (90%), тоді як тезу про те що під час Другої світової війни воїни ОУН-УПА захищали свою Батьківщину підтримують 53%. Водночас рівень підтримки останньої тези у порівнянні із 2012 роком зріс у півтора рази. Прихильників ідеї, що вояки ОУН-УПА захищали свою Батьківщину більше серед молоді, чоловіків, селян, україномовних та мешканців Заходу.

Презентація опитування – тут

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 20-29 вересня 2017 р.

 

http://ratinggroup.ua/research/ukraine/ko_dnyu_zaschitnika_ukrainy.html

 




Динаміка міграційних настроїв українців (вересень 2017)

За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, 61% респондентів заявили, що не хотіли б поїхати за кордон на постійне місце проживання. Водночас 35% сказали, що мають таке бажання, ще 4% – не визначилися із відповіддю. У порівнянні із минулим роком кількість тих, хто хотів би змінити місце проживання на іншу країну незначно зросла (з 30% до 35%). Найбільше тих, хто бажав би змінити місце проживання серед мешканців Заходу (41%). На Півдні таких 34%, у Центрі – 33%, на Сході – 33%. Серед молоді (18-35 років) кількість тих, хто має бажання переїхати на постійне місце проживання за кордон, – 54%. Натомість серед старшого покоління таких лише 19%. Дещо більше тих, хто висловлює бажання емігрувати серед осіб з вищою освітою та більш заможних. Водночас слід звернути увагу, що серед тих, хто працював за кордоном, кількість потенційних мігрантів менша, аніж серед тих, хто тільки бажає знайти за кордоном роботу.
Найчастіше серед причин, які спонукають респондентів думати про еміграцію називали надію отримати кращі умови для життя (64%). Бажання забезпечити краще майбутнє для дітей як причину переїхати в іншу країну називали 34%, відсутність достойної роботи в Україні – 23%, бажання отримати кращу освіту – 12%. Менше 10% вказали причинами відсутність безпеки в Україні, можливість отримати краще медобслуговування, кращі умови ведення бізнесу, бажання самореалізації, сімейні обставини. Через ціннісний конфлікт та політичні переслідування бажають виїхати не більше 1% опитаних. Отримання кращих умов життя як причину можливої еміграції найчастіше називали на Сході країни, бажання забезпечити майбутнє дітей – на Півдні, відсутність достойної роботи – на Заході. Молодь дещо частіше за інших називає причинами бажання емігрувати відсутність роботи та можливості для самореалізації, найстарші – відчуття небезпеки та кращу медицину.
44% опитаних виявили бажання працювати / отримати роботу за кордоном. У регіональному розрізі у цьому питанні різниця несуттєва. Водночас помітна суттєва різниця у вікових категоріях: серед молоді бажаючих отримати роботу за кордоном 68%, серед осіб середнього віку – таких 52%, а серед найстарших – лише 20%.
• Основною мотивацією у бажанні працювати за кордоном респонденти найчастіше називали вищий рівень зарплати в інших країнах (72%). Кращі умови праці, бажання заробити на житло (навчання дітей, лікування родичів тощо), реалізацію як професіоналів, вищу якість соціального захисту як причину бажання отримати роботу за кордоном називали від 16 до 20% опитаних. По 7% причинами визначили можливість відкрити власну справу та бажання отримати досвід роботи в міжнародних компаніях.
• Молодь більше за інших хоче отримати роботу через бажання реалізації як спеціаліста та отримання досвіду у міжнародних компаніях, найстарші – через кращий соціальний захист за кордоном. Цікавим є те, що ті, хто лише бажає працювати за кордоном частіше за тих, хто вже там працював, причиною бажання отримати роботу в інших країнах називали рівень зарплати. Натомість ті, хто вже працював за кордоном, частіше вказували як причину кращі умови праці.
Найчастіше серед країн, в яких би хотіли працювати респонденти, що висловили бажання отримати роботу за кордоном, називали Німеччину (37%). У Польщі хотіли б працювати 26%, США – 22%, Канаді – 21%, Чехії – 16%, Італії – 15%, Великобританії – 14%, Франції або Швеції – по 12%, Ізраїлі – 11%, Іспанії – 9%, Нідерландах – 7%, Росії – 6%. В інших країнах хотіли б працювати менше 5% опитаних. Німеччину, США, Чехію та Великобританію як бажані країни для роботи частіше за інших обирали мешканці Заходу, Росію – опитані на Сході.
44% опитаних заявили, що не мають взагалі ніяких шансів поїхати у майбутньому на роботу за кордон. 30% оцінили свої шанси отримати роботу за кордоном як незначні, 17% – як значні. Найоптимістичніше свої перспективи отримати роботу в інших країнах оцінює молодь (32% говорять про значні шанси, ще 41% – незначні). Серед респондентів середнього віку 15% говорять про значні шанси отримати роботу за кордоном, ще 37% – незначні. Найстарші найменш оптимістичні у своїх оцінках шансів працювати в інших країнах (5% та 17%).
Серед опитаних лише 14% заявили, що раніше вже працювали за кордоном, 86% – не працювали. Найбільше таких серед мешканців Заходу, осіб з вищою освітою, забезпечених та самозайнятих або працюючих на приватних підприємствах.
• 65% опитаних сказали, що однозначно або скоріше повернулися би в Україну якби мали постійну роботу за кордоном, не повернулися б – 23%, ще 12% не відповіли на це питання. Найменше тих, хто заявив, що не повернувся б в Україну серед мешканців Заходу (17%), найбільше серед жителів Сходу та Півдня (по 27%). У Центрі таких – 23%.
33% опитаних сказали, що вже цікавилися можливостями працевлаштування за кордоном, 67% – не цікавилися. Найбільше зацікавлених на Заході (41%), серед осіб з вищою освітою, молодих, працюючих на приватних підприємствах, самозайнятих та забезпечених.
• 64% опитаних, які цікавилися такою інформацією, отримували її від родичів, друзів співробітників (64%). За допомогою мережі Інтернет отримували інформацію 40%, через знайомих знайомих 37%, з рекламних оголошень у ЗМІ 12%, від організацій з працевлаштування за кордоном – 13%.
• 46% усіх опитаних вважають, що інформації про можливості та правила працевлаштування за кордоном достатньо, 37%, – що її не достатньо. Мешканці Заходу, молодь, ті, що працювали за кордоном, забезпечені – частіше за інших вважають, що інформації про можливості та правила працевлаштування за кордоном достатньо.
• 52% респондентів заявили, що хотіли б отримувати більше інформації про можливості та правила працевлаштування за кордоном, 40% сказали, що не хотіли б. Молодь, мешканці Центру та Заходу, мешканці міст, бажаючі працювати за кордоном, особи з вищою освітою та забезпечені частіше за інших заявляли, що хотіли б отримувати більше подібної інформації.
55% опитаних сказали, що серед їхніх знайомих є ті, чиї діти вчяться за кордоном. 45% сказали, що серед їхніх близьких таких осіб немає. Дещо більше тих, хто заявив, що знає людей, діти яких навчаються за кордоном на Заході, у містах та серед молоді.
70% опитаних сказали, що хотіли, щоб їхні діти або внуки навчалися за кордоном, 20% мають протилежну думку. На Заході, у Центрі та на Півдні таких респондентів більш як 70%, на Сході – 59%. Чим молодші респонденти, чим вищий їхній рівень освіти та чим більше вони забезпечені, тим більше серед них тих, хто хотів би, щоб їхні діти або внуки навчалися за кордоном.
• Серед тих, хто висловив таке бажання найчастіше обирали Німеччину (34%) як бажану країну для навчання дітей та внуків. Великобританію обрали 29%, США – 25%, Польщу – 24%, Канаду – 17%, Францію – 12%, Чехію та Швецію – по 10%, Італію – 7%, Нідерланди та Іспанію – по 5%, Росію – 4%. Словаччину, Угорщину, Литву, Португалію та Румунію обрали 1-2%.
55% опитаних заявили, що особисто зацікавлені у початку роботи безвізового режиму між Україною та Євросоюзом. 38% сказали, що не зацікавлені, ще 7% не дали відповіді на це питання. Найбільше зацікавлених у «безвізі» на Заході (72%), найменше – на Сході (40%). Молодь, особи з вищою освітою, забезпечені більш зацікавлені у початку роботи безвізового режиму з ЄС аніж інші категорії.
52% респондентів заявили, що запровадження безвізового режиму матиме позитивні наслідки для України. 17% сказали, це рішення не матиме жодних наслідків, 18% сказали, що воно призведе до негативу. Знову ж таки, більш оптимістично оцінюють наслідки запровадження безвізового режиму мешканці Заходу (68%). У Центрі таких 53%, на Сході та Півдні біля 40%. Молодь, більш забезпечені та особи з вищою освітою також оптимістичніше дивляться на перспективи «безвізу», аніж інші.
• Водночас 80% опитаних стверджують, що безвізовий режим з ЄС призведе до збільшення виїзду з України працездатного населення, лише 13% мають протилежну думку.
• Також майже три чверті респондентів переконані, то спрощення Польщею та Угорщиною умов для працевлаштування українців є швидше кроком для покращення економіки цих країн, аніж дружнім кроком назустріч Україні.
54% опитаних стверджують, що для працевлаштування за кордоном потрібна робоча віза. Натомість 29% мають протилежну думку, 17% не дали відповіді.
• Дві третини опитаних заявили, що не хотіли б мати подвійного громадянства, 35% сказали, що хотіли б мати другий паспорт. Найчастіше таке бажання висловлювали на Півдні, молодь, працюючі та забезпечені. Серед країн, громадянство яких хотіли б мати, респонденти, що його прагнуть, обирали країни ЄС (42%). 18% хотіли б мати громадянство США, 15% – Канади, 12% – Росії. Громадянство країн ЄС хотіли б мати однаково мешканці західних, центральних та південних макрорегіонів (близько 40%), дещо менше східних (31%). Громадянство США більше за інших хотіли б мати мешканці Заходу, громадянство Росії – Сходу.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8%. Терміни проведення: 8-18 вересня 2017 р.

Дослідження проведене на замовлення

Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування