Соціологічне опитування: оцінка медичної сфери в Україні


За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді – грудні 2017 року, 43% опитаних зазначили, що за останні два роки загальна якість державних медичних послуг для країни погіршилася.  Лише 11% побачили покращення, 38% вважають, що у рівні якості державних медичних послуг нічого не змінилося, 8% не змогли відповісти. Водночас за останній рік зменшилася кількість тих, хто говорить про погіршення у цій сфері.

  • 54% знають свого сімейного лікаря або терапевта, 45% – не знають. Найбільша обізнаність спостерігається серед жінок та людей старшого віку. 31% користуються послугами сімейного лікаря або педіатра, 20% – не користуються. Частіше звертаються до педіатрів мешканці сіл, Півдня і Центру.
  • Третина опитаних користувалися послугами Служби швидкої допомоги за останній рік. Відносно частіше зверталися за швидкою допомогою жителі міст, Центру та Півдня та люди старшого віку. Серед користувачів послуг швидкої допомоги 72% задоволені якістю послуг та професіоналізмом команди Служби швидкої допомоги, чверть опитаних – незадоволені, 3% – не визначилися.
  • Серед реформ та змін до певних законодавчих актів, які цієї осені затвердила Верховна Рада України, найбільшу обізнаність респонденти демонструють щодо пенсійної та медичної реформ: 86-88% чули про такі ініціативи. 69% обізнані щодо освітньої реформи, 64% – судової.
  • Серед урядових ініціатив у медичній сфері респонденти найбільше обізнані про запровадження системи безкоштовного (або з невеликою доплатою) надання ліків від діабету, астми та серцево-судинних захворювань за рецептом лікаря (74%) та введення загальнодержавного медичного страхування (71%). Дві третини опитаних знають про такі ініціативи як збільшення заробітної плати лікарів через запровадження механізму контрактів та укладання контрактів між пацієнтами і лікарями. 55% опитаних обізнані щодо заснування госпітальних округів з однією багатопрофільною лікарнею у кожній області, і 4-5 лікарень інтенсивного лікування другого рівня (по одній у кожному з госпітальних округів) для надання послуг невідкладної цілодобової допомоги, 53% знають про створення Центрів громадського здоров’я у кожній області, метою яких є, в першу чергу, попередження захворювань, запобігання епідемій та популяризація здорового способу життя, 51% – щодо введення референтного ціноутворення на лікарські засоби, щоб гарантувати справедливість і адекватність роздрібної ціни у відповідності з угодами між Міністерством охорони здоров’я та фармацевтичними компаніями. Більше не знають, аніж знають респонденти про введення суворого контролю над громадськими фондами для будівництва Охматдит (47% обізнані). Найменше опитані обізнані про надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму (39%). Водночас варто зазначити, що поінформованість про ініціативи уряду щодо реформування медичної сфери зросла за останні три місяці.
  • Серед зазначених ініціатив опитані найбільше підтримують запровадження системи безкоштовного (або з невеликою доплатою) надання ліків від діабету, астми та серцево-судинних захворювань по рецепту лікаря та введення суворого контролю над громадськими фондами для будівництва Охматдит (86% та 85% відповідно). Створення Центрів громадського здоров’я та введення референтного ціноутворення на ліки підтримують по 77% опитаних; введення загальнодержавного медичного страхування – 71%; збільшення заробітної плати лікарів через запровадження механізму контрактів та надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму – по 68%; укладання контрактів з метою отримання безкоштовного лікування на первинній ланці – 63%; заснування госпітальних округів – 48%.
  • Підтримка усіх перелічених ініціатив, які становлять основні елементи медичної реформи, дещо зменшилася порівняно із серпнем ц.р. Дві третини опитаних підтримують законопроекти, до складу яких входять усі 9 ініціатив, 21% – не підтримують, 13% – не визначились. Підтримка даних законопроектів дещо вища на Заході, серед жителів міст, молоді, людей вищими доходами. Найнижча підтримка – на Сході, серед осіб старшого віку та селян.
  • За можливості обирати систему стандартизованих протоколів більше половини опитаних (54%) надали б перевагу міжнародній системі (таких більше серед молоді та міських мешканців, жителів Центру і Заходу), тоді як вітчизняній – лише чверть (26%), майже 20% – не визначились. За останні 3 місяці кількість прибічників вітчизняної системи протоколів дещо зросла з 20 до 26%.
  • У порівнянні із серпнем ц.р. з 57% до 62% зросла кількість тих, хто вважає Міністерство охорони здоров’я важливим для себе та своїх родин. У свою чергу 31% опитаних у листопаді-грудні висловили протилежну думку.
  • Більше половини опитаних (56%) найбільше довіряють українському телебаченню, коли чують про медичну реформу. Українським сайтам у цьому випадку довіряють чверть респондентів, соціальним мережам та українським газетам – 15-16%, українському радіо – 12%, західним інтернет-сайтам – 6%, західним ЗМІ – 4%, російським інтернет сайтам – 3%, по 1% російським соціальним мережам та ЗМІ. Іншим джерелам довіряють 8%, не визначилися 14%.
  • Серед інституцій в контексті медичної реформи найбільше довіряють близьким (51%) та медичним фахівцям (39%). Колегам і співробітникам довіряють 12%, представникам місцевих органів влади – 5%, українським громадським і неурядовим організаціям – 4%, західним громадським і неурядовим організаціям, міністрам і членам Уряду – по 3%, релігійним лідерам і народним депутатам – по 2%. Іншим інституціям довіряють 7%, не визначилися із відповіддю – 14%.
  • Серед джерел інформації, безвідносно до інформації, яку вони поширюють, українському телебаченню довіряє майже половина опитаних (49%), українським інтернет-сайтам – 41%, соціальним мережам – 37%, українським газетам – 33%, українському радіо – 29%, іноземному телебаченню та інтернет-сайтам 15-17%, російським джерелам інформації (газетам, радіо, інтернет сайтам, телебаченню) від 3 до 7%. Українським ЗМІ найбільше довіряють на Заході, російським соціальним мережам та інтернет-сайтам – на Півдні і Сході. На Сході також більше, ніж у інших макрорегіонах, довіряють російському телебаченню, радіо і газетам. Інтернет-сайтам більше довіряє молодь і люди середнього віку. Також серед молоді відносно більшою довірою користуються соціальні мережі та західне телебачення. Люди старшого віку надають перевагу українському телебаченню, газетам і радіо.

Докладніше – тут

Аудиторія: населення України від 18 років і старше. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8%. Терміни проведення дослідження: 23 листопада – 4 грудня 2017р.

 




Соціологічне опитування: ставлення українців до Туреччини


Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді 2017 року, більшість опитаних асоціюють Туреччину з туризмом, відпочинком на морі і курортами (46%). 12% асоціюють з турецькими товарами, продуктами, серіалами. Чверть опитаних не змогли назвати ніяких асоціацій, пов’язаних з Туреччиною. Відвідували Туреччину всього 10% опитаних (9% – один-два рази, 1% -більш ніж два рази). Майже 90% ніколи не були в цій країні. Дещо частіше за інших в цій країні були особи віком до 50 років і більш заможні (серед них в Туреччині були більше третини опитаних).Серед тих, хто відвідував Туреччину, переважна більшість (76%) їздили туди з метою відпочинку. 24% відвідували цю країну з метою екскурсій по туристичним містах. Лише 6% їздили туди на роботу (перш за все жителі Півдня), 4% – у справах бізнесу, 3% – відвідували родичів.

53% опитаних українців заявили, що позитивно ставляться до турецького народу. 43% – заявили про нейтральне ставлення і тільки 2% про негативне. Найбільш позитивне ставлення до турецького народу серед жителів Півдня і Центру (по 57%), на Заході позитивно ставляться 53%, на Сході – 38%. При цьому дещо позитивніше, ніж інші, до турків ставляться жителі міст, громадяни з відносно високим рівнем доходу, ті, хто відвідував Туреччину хоча б один раз, або ж дивляться турецькі серіали.

54% респондентів оцінили відносини України і Туреччини як дружні, 37% – як нейтральні і тільки 1% – як ворожі. 7% не змогли відповісти на це питання. Найбільше тих, хто оцінює відносини двох країн як дружні, серед респондентів з Центру, міських жителів, молодих (до 35 років) і більш забезпечених.

У цілому, 54% респондентів позитивно ставляться до турецьких товарів, 37% – нейтрально, тільки 2% – негативно. 7% не змогли висловити своє ставлення. Трохи краще до турецьких товарів ставляться жителі міст, молодшого та середнього віку і більш забезпечені респонденти.

51% говорять, що за останній рік купували турецький одяг, 41% – фрукти і овочі, 28% – взуття, 19% солодощі. Такі види товарів як дитячі товари, побутова техніка, будматеріали, побутова хімія, ліки за минулий рік купували менше 7% опитаних. Послугами турецьких авіаліній користувалися лише 2% респондентів. 20% взагалі заявили, що не купували турецьких товарів і не користувалися послугами компаній з цієї країни. Найменше турецькі товари і послуги купували мешканці Заходу.

56% не дивляться турецьких серіалів. У той же час 70% серед тих, хто дивиться серіали, кажуть, що вони створюють позитивне враження про країну, і тільки 5% – що негативне. 14% говорять, що вони не створюють ніякого враження, 11% не змогли дати ніякої оцінки. Турецькі серіали особливо популярні серед жінок, частіше старшого віку, також більш популярні в селах, ніж в містах.

Докладніше – rg_turkey_

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 15-23 листопада 2017 р.




Динаміка ставлення до Голодомору: листопад 2017


Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, більшість опитаних (77%) погоджуються з твердженням, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу, не погодились з цим 13%, не визначились – 11%.   Варто зазначити, що кількість тих, хто визнає Голодомор геноцидом, збільшилась у порівнянні з минулим роком (з 72% до 77%), водночас вона є дещо меншою у порівнянні з 2015 (80%).  вердження, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу, поділяє переважна більшість жителів Заходу країни (91%), більшість опитаних Центру (84%), дві третини Півдня (65%) та більше половини Сходу (56%).

Мешканці сіл дещо більше згодні з тезою про Голодомор-геноцид, аніж мешканці міст (79% проти 76%). Серед респондентів, рідна мова яких українська, прихильників тези 85%, в той час як серед тих, хто вважає рідною російську, – 57%.

У віковому розрізі кількість тих, хто підтримує тезу про Голодомор-геноцид, коливається від 72% до 80% у різних категоріях (найбільше серед людей середнього віку). Водночас простежується різниця у кількості противників цієї тези у вікових групах: чим старші опитані, тим їх більше. У контексті рівня освіти, кількість тих, хто підтримує тезу про Голодомор-геноцид, коливається від 74% до 79% у різних категоріях.

Аудиторія опитування: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 20-29 вересня 2017 р

Докладніше тут – holodomor_rg_2017




Стан української науки: думки вчених. Листопад 2017


Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року на замовлення Громадської спілки «Форум Українського Партнерства» серед працівників наукових установ Дніпра, Києва, Львова, Одеси та Харкова, 64% опитаних заявляють, що ситуація в українській науці погіршується. Про стабільність ситуації говорять 23%, про покращення – лише 8%, Найгірші оцінки стану справ давали доктори наук та ті, хто має стаж роботи в науці більше 20 років.
46% опитаних вчених зазначили, що погіршується стан справ в науковій установі, у якій вони працюють. 30% заявили про стабільність і лише 18% – про покращення. У цьому випадку частіше за інших про погіршення говорили кандидати наук та ті, у кого науковий стаж більше 10 років.
Стосовно стану справ з медіа, які висвітлюють новини науки та інновацій 41% заявили про стабільність справ, 29% сказали, що справи у цій сфері погіршилися та 12% сказали, що вони покращуються. Знову ж таки про погіршення найчастіше говорили доктори наук та ті, у кого стаж роботи більше 20 років.
• Водночас, найоптимістичніші оцінки серед науковцівстосовно свого власного наукового розвитку. Про покращення у цьому випадку заявили 40% опитаних, про стабільність – 37%, про погіршення – лише 10%. 13% не змогли оцінити стан власних справ. Дещо гірше про свій розвиток говорили ті, у кого найвищий науковий ступінь та найбільший стаж роботи.
47% опитаних вважають, що сьогодні найбільше сприяють розвитку науки в Україні окремі науковці, винахідники та спеціалісти. Про науково- дослідницькі установи такої думки 35%, про вищі навчальні заклади – 33%, про Національну академію наук – 28%. 16% вважають, що розвитку науки сприяє Міністерство освіти і науки України, стільки ж так думають про громадські об’єднання, фонди, центри розвитку інновацій, коворкінг-центри. По 8% так зазначали про бізнес-структури та медіа, що висвітлюють новини науки та інновацій, і лише 4% – про загальноосвітні навчальні заклади (школи та гімназії).
• Натомість 74% вважають, що саме Міністерство освіти і науки України повинно сприяти розвитку науки України.65% вважають, що це повинна бути Національна академія наук. 37% такої думки про науково-дослідницькі установи, 28% – про вищі навчальні заклади, 14% – про бізнес-структури, 9-10% медіа або громадські об’єднання чи центри, по 6% – загальноосвітні заклади або ж окремі науковці чи винахідники.
66% опитаних науковців вважають, що державі, приватним структурам, громадським ініціативам потрібно проводити політику популяризації серед молоді отримання професійно-технічної освіти замість вищої. 23% мають протилежну думку, 11% не змогли відповісти на це питання. Найчастіше погоджувалися із цим твердження доктори наук та ті, хто має найбільший науковий стаж.
52% вважають, що сьогодні існує запит на розробки українських вчених та винахідників від міжнародних корпорацій, 32% мають протилежну думку щодо цього. Стосовно вітчизняних бізнес структур та особливо органів державної влади думки цілком протилежні: більше половини вважають, що запиту від цих структур на вітчизняні наукові розробки немає. Натомість третина з цим не згодна. Щодо медіа та громадських фондів ситуація схожа із попередньою: чверть вважає, що подібний запит існує, половина вважає інакше.
60% вважають, що у найближчому майбутньому Україна найбільше потребує інновацій, винаходів у галузі медицини. По 50% такої думки про галузі енергетики та сільського господарства, 46% – електроніки, програмування, телекомунікацій. Третина вважають, що інновацій потребують авіація та космічна галузі, військово-промисловий комплекс, машинобудування, 22% – хімічна промисловість, 18-19% – металургія і важка промисловість та транспорт, від 10% до 12% такої думки про автомобілебудування, будівництво, легку промисловість та видобування корисних копалині.
• Натомість серед галузей науки, які на думку науковців, мали б статистратегічними пріоритетами для розвитку та інновацій в Україні у найближчому майбутньому, найчастіше обирали технічні науки (машинобудування, електротехніка, інформатика та інші) – 75%. Про медичні, фізико-математичні науки, як стратегічні пріоритети, заявляли половина опитаних.Біологічні, сільськогосподарські та хімічні науки – від 40% до 45%. Про військові науки такої думки 19%, економічні науки, державне управління, педагогічні науки – від 11% до 13%, психологічні, політичні, історичні, юридичні, філософські, філологічні науки та мистецтвознавство – менше 10%.




До Дня захисника України – соціологічне опитування


Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, 54% опитаних висловили готовність у випадку виникнення відповідної загрози відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках, що майже удвічі більше порівняно з 2012 роком. Таких дві третини серед мешканців Центру та Заходу. На Півдні таких – половина. Натомість на Сході 52% сказали, що не готові захищати Батьківщину зі зброєю у руках (26% готові, 22% – не визначилися). Патріотично настроєних більше серед чоловіків, україномовних та більш заможних.

  • 59% опитаних підтримують ідею встановлення державного свята Дня захисника України 14 жовтня, майже така сама кількість (56%) – не підтримують ідею скасування святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого, відомого як День Радянської армії і Військово-морського флоту. При цьому, якщо перших більше на Заході, то останніх – на Півдні та Сході. Цікавим є те, що встановлення свята 14 жовтня однаково підтримують як чоловіки, так і жінки. У свою чергу, також немає різниці між статями у питанні засудження ініціативи скасування святкування 23 лютого: це однаково не підтримують як більшість чоловіків, так і більшість жінок. При цьому майже половина (45%) прихильників ідеї встановлення 14 жовтня як Дня Захисника України, не підтримують скасування святкування радянського свята.
  • 49% опитаних підтримують ідею визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України, 29% – не підтримують (41% і 38% відповідно у порівнянні з 2015 роком). Майже чверть опитаних не визначились з відповіддю. З початку досліджень у 2010 році рівень підтримки цієї ініціативи виріс у 2,5 рази.
  • На Заході підтримка цієї ідеї найбільша – 80%. Половина респондентів у Центрі також підтримують визнання ОУН та УПА. Водночас майже половина мешканців Сходу та Півдня не підтримують ідею визнання національно-повстанського руху. Чоловіки, більш молодші, мешканці сіл, особи з вищою освітою та україномовні більше схильні до підтримки визнання ОУН та УПА, аніж інші категорії.
  • 56% позитивно ставляться до ідеї примирення воїнів Радянської армії та ОУН-УПА (у 2012 році таких було 44%). При цьому на Заході таких удвічі більше ніж на Сході (75% проти 34%). Тезу про примирення дещо більше підтримують особи з вищою освітою, мешканці сіл та україномовні. Також їх майже вдвічі більше серед тих, хто підтримує визнання ОУН-УПА борцями за Незалежність, аніж серед тих, хто не підтримує визнання національно-визвольного руху.
  • Тезу про те, що під час Другої світової війни воїни Радянської армії захищали свою Батьківщину підтримує абсолютна більшість респондентів (90%), тоді як тезу про те що під час Другої світової війни воїни ОУН-УПА захищали свою Батьківщину підтримують 53%. Водночас рівень підтримки останньої тези у порівнянні із 2012 роком зріс у півтора рази. Прихильників ідеї, що вояки ОУН-УПА захищали свою Батьківщину більше серед молоді, чоловіків, селян, україномовних та мешканців Заходу.

Презентація опитування – тут

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 20-29 вересня 2017 р.

 

http://ratinggroup.ua/research/ukraine/ko_dnyu_zaschitnika_ukrainy.html

 




Динаміка міграційних настроїв українців (вересень 2017)


За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, 61% респондентів заявили, що не хотіли б поїхати за кордон на постійне місце проживання. Водночас 35% сказали, що мають таке бажання, ще 4% – не визначилися із відповіддю. У порівнянні із минулим роком кількість тих, хто хотів би змінити місце проживання на іншу країну незначно зросла (з 30% до 35%). Найбільше тих, хто бажав би змінити місце проживання серед мешканців Заходу (41%). На Півдні таких 34%, у Центрі – 33%, на Сході – 33%. Серед молоді (18-35 років) кількість тих, хто має бажання переїхати на постійне місце проживання за кордон, – 54%. Натомість серед старшого покоління таких лише 19%. Дещо більше тих, хто висловлює бажання емігрувати серед осіб з вищою освітою та більш заможних. Водночас слід звернути увагу, що серед тих, хто працював за кордоном, кількість потенційних мігрантів менша, аніж серед тих, хто тільки бажає знайти за кордоном роботу.
Найчастіше серед причин, які спонукають респондентів думати про еміграцію називали надію отримати кращі умови для життя (64%). Бажання забезпечити краще майбутнє для дітей як причину переїхати в іншу країну називали 34%, відсутність достойної роботи в Україні – 23%, бажання отримати кращу освіту – 12%. Менше 10% вказали причинами відсутність безпеки в Україні, можливість отримати краще медобслуговування, кращі умови ведення бізнесу, бажання самореалізації, сімейні обставини. Через ціннісний конфлікт та політичні переслідування бажають виїхати не більше 1% опитаних. Отримання кращих умов життя як причину можливої еміграції найчастіше називали на Сході країни, бажання забезпечити майбутнє дітей – на Півдні, відсутність достойної роботи – на Заході. Молодь дещо частіше за інших називає причинами бажання емігрувати відсутність роботи та можливості для самореалізації, найстарші – відчуття небезпеки та кращу медицину.
44% опитаних виявили бажання працювати / отримати роботу за кордоном. У регіональному розрізі у цьому питанні різниця несуттєва. Водночас помітна суттєва різниця у вікових категоріях: серед молоді бажаючих отримати роботу за кордоном 68%, серед осіб середнього віку – таких 52%, а серед найстарших – лише 20%.
• Основною мотивацією у бажанні працювати за кордоном респонденти найчастіше називали вищий рівень зарплати в інших країнах (72%). Кращі умови праці, бажання заробити на житло (навчання дітей, лікування родичів тощо), реалізацію як професіоналів, вищу якість соціального захисту як причину бажання отримати роботу за кордоном називали від 16 до 20% опитаних. По 7% причинами визначили можливість відкрити власну справу та бажання отримати досвід роботи в міжнародних компаніях.
• Молодь більше за інших хоче отримати роботу через бажання реалізації як спеціаліста та отримання досвіду у міжнародних компаніях, найстарші – через кращий соціальний захист за кордоном. Цікавим є те, що ті, хто лише бажає працювати за кордоном частіше за тих, хто вже там працював, причиною бажання отримати роботу в інших країнах називали рівень зарплати. Натомість ті, хто вже працював за кордоном, частіше вказували як причину кращі умови праці.
Найчастіше серед країн, в яких би хотіли працювати респонденти, що висловили бажання отримати роботу за кордоном, називали Німеччину (37%). У Польщі хотіли б працювати 26%, США – 22%, Канаді – 21%, Чехії – 16%, Італії – 15%, Великобританії – 14%, Франції або Швеції – по 12%, Ізраїлі – 11%, Іспанії – 9%, Нідерландах – 7%, Росії – 6%. В інших країнах хотіли б працювати менше 5% опитаних. Німеччину, США, Чехію та Великобританію як бажані країни для роботи частіше за інших обирали мешканці Заходу, Росію – опитані на Сході.
44% опитаних заявили, що не мають взагалі ніяких шансів поїхати у майбутньому на роботу за кордон. 30% оцінили свої шанси отримати роботу за кордоном як незначні, 17% – як значні. Найоптимістичніше свої перспективи отримати роботу в інших країнах оцінює молодь (32% говорять про значні шанси, ще 41% – незначні). Серед респондентів середнього віку 15% говорять про значні шанси отримати роботу за кордоном, ще 37% – незначні. Найстарші найменш оптимістичні у своїх оцінках шансів працювати в інших країнах (5% та 17%).
Серед опитаних лише 14% заявили, що раніше вже працювали за кордоном, 86% – не працювали. Найбільше таких серед мешканців Заходу, осіб з вищою освітою, забезпечених та самозайнятих або працюючих на приватних підприємствах.
• 65% опитаних сказали, що однозначно або скоріше повернулися би в Україну якби мали постійну роботу за кордоном, не повернулися б – 23%, ще 12% не відповіли на це питання. Найменше тих, хто заявив, що не повернувся б в Україну серед мешканців Заходу (17%), найбільше серед жителів Сходу та Півдня (по 27%). У Центрі таких – 23%.
33% опитаних сказали, що вже цікавилися можливостями працевлаштування за кордоном, 67% – не цікавилися. Найбільше зацікавлених на Заході (41%), серед осіб з вищою освітою, молодих, працюючих на приватних підприємствах, самозайнятих та забезпечених.
• 64% опитаних, які цікавилися такою інформацією, отримували її від родичів, друзів співробітників (64%). За допомогою мережі Інтернет отримували інформацію 40%, через знайомих знайомих 37%, з рекламних оголошень у ЗМІ 12%, від організацій з працевлаштування за кордоном – 13%.
• 46% усіх опитаних вважають, що інформації про можливості та правила працевлаштування за кордоном достатньо, 37%, – що її не достатньо. Мешканці Заходу, молодь, ті, що працювали за кордоном, забезпечені – частіше за інших вважають, що інформації про можливості та правила працевлаштування за кордоном достатньо.
• 52% респондентів заявили, що хотіли б отримувати більше інформації про можливості та правила працевлаштування за кордоном, 40% сказали, що не хотіли б. Молодь, мешканці Центру та Заходу, мешканці міст, бажаючі працювати за кордоном, особи з вищою освітою та забезпечені частіше за інших заявляли, що хотіли б отримувати більше подібної інформації.
55% опитаних сказали, що серед їхніх знайомих є ті, чиї діти вчяться за кордоном. 45% сказали, що серед їхніх близьких таких осіб немає. Дещо більше тих, хто заявив, що знає людей, діти яких навчаються за кордоном на Заході, у містах та серед молоді.
70% опитаних сказали, що хотіли, щоб їхні діти або внуки навчалися за кордоном, 20% мають протилежну думку. На Заході, у Центрі та на Півдні таких респондентів більш як 70%, на Сході – 59%. Чим молодші респонденти, чим вищий їхній рівень освіти та чим більше вони забезпечені, тим більше серед них тих, хто хотів би, щоб їхні діти або внуки навчалися за кордоном.
• Серед тих, хто висловив таке бажання найчастіше обирали Німеччину (34%) як бажану країну для навчання дітей та внуків. Великобританію обрали 29%, США – 25%, Польщу – 24%, Канаду – 17%, Францію – 12%, Чехію та Швецію – по 10%, Італію – 7%, Нідерланди та Іспанію – по 5%, Росію – 4%. Словаччину, Угорщину, Литву, Португалію та Румунію обрали 1-2%.
55% опитаних заявили, що особисто зацікавлені у початку роботи безвізового режиму між Україною та Євросоюзом. 38% сказали, що не зацікавлені, ще 7% не дали відповіді на це питання. Найбільше зацікавлених у «безвізі» на Заході (72%), найменше – на Сході (40%). Молодь, особи з вищою освітою, забезпечені більш зацікавлені у початку роботи безвізового режиму з ЄС аніж інші категорії.
52% респондентів заявили, що запровадження безвізового режиму матиме позитивні наслідки для України. 17% сказали, це рішення не матиме жодних наслідків, 18% сказали, що воно призведе до негативу. Знову ж таки, більш оптимістично оцінюють наслідки запровадження безвізового режиму мешканці Заходу (68%). У Центрі таких 53%, на Сході та Півдні біля 40%. Молодь, більш забезпечені та особи з вищою освітою також оптимістичніше дивляться на перспективи «безвізу», аніж інші.
• Водночас 80% опитаних стверджують, що безвізовий режим з ЄС призведе до збільшення виїзду з України працездатного населення, лише 13% мають протилежну думку.
• Також майже три чверті респондентів переконані, то спрощення Польщею та Угорщиною умов для працевлаштування українців є швидше кроком для покращення економіки цих країн, аніж дружнім кроком назустріч Україні.
54% опитаних стверджують, що для працевлаштування за кордоном потрібна робоча віза. Натомість 29% мають протилежну думку, 17% не дали відповіді.
• Дві третини опитаних заявили, що не хотіли б мати подвійного громадянства, 35% сказали, що хотіли б мати другий паспорт. Найчастіше таке бажання висловлювали на Півдні, молодь, працюючі та забезпечені. Серед країн, громадянство яких хотіли б мати, респонденти, що його прагнуть, обирали країни ЄС (42%). 18% хотіли б мати громадянство США, 15% – Канади, 12% – Росії. Громадянство країн ЄС хотіли б мати однаково мешканці західних, центральних та південних макрорегіонів (близько 40%), дещо менше східних (31%). Громадянство США більше за інших хотіли б мати мешканці Заходу, громадянство Росії – Сходу.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8%. Терміни проведення: 8-18 вересня 2017 р.

Дослідження проведене на замовлення

Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування




Оцінка медичної сфери в Україні


• За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у липні-серпні 2017 року, 47% опитаних зазначили, що за останні два роки загальна якість державних медичних послуг для країни погіршилася. Лише 10% побачили покращення. Третина (34%) вважають, що у рівні якості державних медичних послуг нічого не змінилося, 9% не змогли відповісти.
• Переважна більшість опитаних (71%) найбільше довіряє порадам щодо лікування або ведення здорового способу життя, отриманим від родичів та друзів. Майже таку саму високу довіру в контексті порад щодо лікування респонденти виказують і до медичних працівників: так, лікарям швидкої допомоги довіряють найбільше – 68% опитаних, кваліфікованим медсестрам – 66%, фармацевтам та аптекарям – 65%, сімейним лікарям та терапевтам – найменше з усіх медпрацівників – 63%. Цікаво, що половина опитаних (51%) довіряє порадам викладачів медичних спеціальностей, ще майже стільки ж (46%) – спортсменам. Порадам священників і служителів церкви довіряє третина опитаних (31%), а от до народних цілителів та екстрасенсів прислухаються 15%. Лише 4% зазначили, що довіряють порадам щодо лікування або ведення здорового способу життя народних депутатів.
• Родичам та друзям найбільше довіряють на Півдні, а також люди старшого віку та з відносно низькими доходами. Порадам медпрацівників більш за все довіряють на Сході, люди старшого віку, переважно жінки та ті, хто мають середні або високі доходи. Викладачам медичних спеціальностей та спортсменам більш схильні довіряти молодь та люди середнього віку, переважно чоловіки та особи з відносно високим рівнем доходу. Традиційно, до порад священників більше прислухаються на Заході, старше покоління, переважно жінки. Інформації, отриманій від народних цілителів, порівняно більше схильні довіряти на Сході, люди середнього та старшого віку, більше жінки, ніж чоловіки.
• Майже половина опитаних (46%) не довіряє гомеопатії як системі лікування здоров’я. Водночас, майже третина (30%) опитаних все ж виказує довіру до цієї альтернативної лікувальної системи – таких більше на Сході, серед жінок та старших людей. Чверть (24%) – не визначились з відповіддю.
• 57% знають свого сімейного лікаря або терапевта. Найбільша обізнаність спостерігається на Сході, серед містян, жінок та людей старшого віку.
• У абсолютної більшості опитаних (93%) відсутня приватна медична страховка, відповідно мають її лише 7%. Слід зазначити, що навіть серед респондентів з більш-менш високими доходами (більше 5 тис. грн.) тих, хто має медичну страховку – лише 11%. При цьому більше половини респондентів зазначають, що навіть за наявності медичної страховки відвідували б лікарів так само як зазвичай. Третина відзначають, що робили б це частіше, 6% – навпаки, рідше.
• Значно зросла кількість тих, хто стверджує, що лікування для них і їхньої родини обходиться дуже дорого: з 39% у жовтні минулого року до 61%. Таку занепокоєність висловлюють більше у Центрі та на Півдні, старші люди та ті, що мають низькі доходи і не мають приватної страховки. Лише 13% респондентів відзначили, що лікування є для них більш-менш доступним за вартістю. Навіть половина тих, хто має медичну страховку, також заявили, що лікування їм обходиться дуже дорого.
• Серед урядових ініціатив у медичній сфері респонденти найбільше обізнані про запровадження системи безкоштовного надання ліків від діабету, астми та серцево-судинних захворювань за рецептом лікаря (77%) та введення загальнодержавного медичного страхування (61%). Половина опитаних знають про такі ініціативи як збільшення заробітної плати лікарів через запровадження механізму контрактів та введення суворого контролю над громадськими фондами для будівництва Охматдит (54% і 50% відповідно порівняно з 36% і 23% у травні 2017).
• Більше не знають, аніж знають респонденти про введення референтного ціноутворення на лікарські засоби, щоб гарантувати справедливість і адекватність роздрібної ціни у відповідності з угодами між Міністерством охорони здоров’я та фармацевтичними компаніями, укладання контрактів між пацієнтами і лікарями, що гарантуватиме отримання безкоштовного лікування на первинній ланці, створення Центрів громадського здоров’я в кожній області, метою яких є, в першу чергу, попередження захворювань, запобігання епідемій та популяризація здорового способу життя, заснування госпітальних округів з однією багатопрофільною лікарнею в кожній області, і 4-5 лікарень інтенсивного лікування другого рівня (по одній у кожному з госпітальних округів) для надання послуг невідкладної цілодобової допомоги. Найменше опитані обізнані про надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму та запровадження стандартизованих протоколів на базі “доказової медицини” для лікування всіх захворювань. Водночас, варто зазначити, що поінформованість про ініціативи уряду щодо реформування медичної сфери зросла за останні три місяці.
• Серед зазначених ініціатив опитані найбільше підтримують запровадження системи безкоштовного (або з невеликою доплатою) надання ліків від діабету, астми та серцево-судинних захворювань по рецепту лікаря та введення суворого контролю над громадськими фондами для будівництва Охматдит (91% та 89% відповідно). Створення Центрів громадського здоров’я та введення референтного ціноутворення на ліки підтримують по 77% опитаних; надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму – 71%; введення загальнодержавного медичного страхування – 69%; запровадження стандартизованих протоколів лікування та збільшення заробітної плати лікарів через запровадження механізму контрактів – по 67%; укладання контрактів з метою отримання безкоштовного лікування на первинній ланці – 57%; заснування госпітальних округів – 44%.
• Підтримка усіх урядових ініціатив порівняно з травнем ц.р. суттєво зросла. При цьому залежність між рівнем поінформованості і підтримки прямо пропорційна: чим більше люди знають про ті чи інші ініціативи, тим більше вони їх підтримують. Більш того, переважна більшість опитаних (77%) підтримує законопроекти, до складу яких входять перелічені 10 ініціатив, 15% – не підтримують, 12% – не визначились. Підтримка даних законопроектів дещо вища на Заході, серед жінок, молоді і людей середнього віку, людей з середніми та вищими доходами і тих, в чиїх родинах є медики. Найнижча підтримка – на Сході.
• Ставлення до моделі фінансування медицини: половина опитаних (53%) переконані, що державні видатки на медицину повинні формуватися за принципом «гроші йдуть за пацієнтом» (найбільше цю гіпотезу підтримують на Заході), тоді як 20% думають, що державні видатки на медицину повинні формуватися, виходячи із кількості державних медичних закладів та кількості лікарняних ліжок у них (найбільше на Сході); 11% не підтримали жоден з механізмів, 16% – не визначились з відповіддю.
• За можливості обирати систему стандартизованих протоколів, більше половини опитаних (58%) надали б перевагу міжнародній системі (таких більше серед молоді та міських мешканців), тоді як вітчизняній – лише 20%, ще чверть – не визначились.
• Абсолютна більшість опитаних (97%) підтримують ініціативу про те, що медична допомога повинна надаватися всім особам незалежно від їхнього матеріального стану. Ініціативу про відкриття інформації про благодійні внески державних службовців на медичні потреби підтримують 84% респондентів; розподіл витрат на лікування таким чином, що 70% сплачує держава, а 30% (або менше) пацієнт підтримують 83%; пріоритетне фінансування на лікування ветеранів АТО – 82%; відсутність оподаткування благодійних внесків на медичну допомогу – 81%; систему, за якою гроші з бюджету будуть «йти за пацієнтом» – 80%; податкові пільги для підприємств, що оплачують страхування здоров’я своїх працівників та створення спеціального державного фонду для лікування ветеранів АТО – по 79%; отримання більшого простору для самоуправління лікарнями та медичними установами – 67%.
• Найменше підтримують ініціативи про те, що медичні працівники мають мати право працювати на підприємницьких засадах та сплачувати менші податки (51%) та держава може відмовитися оплачувати лікування у випадку, якщо людина нехтує своїм здоров’ям (44%).
• 84% підтримують вакцинацію дітей проти таких хвороб як поліомієліт, кір, туберкульоз, гепатит B, дифтерія та інші. Лише 11% не підтримують цього виду профілактики. 75% вважають, що щеплення повинно бути обов’язковим, 15% – не підтримують цю ідею, 10% – не визначились.
• Більше половини (56%) заявили, що у них не вимагали хабара за лікування або медичні послуги протягом останніх 12 місяців. Водночас, 20% опитаних відзначили наявність фактів корупції, ще 22% – не відвідували лікарів протягом цього періоду. Найбільше тих, хто заявив про вимагання хабаря лікарями на Півдні (25%), найменше на Сході – 14%.
• Переважна більшість опитаних (73%) підтримала розповсюджену за кордоном систему, коли громадяни офіційно оплачують частину витрат за отриману медичну допомогу. При цьому серед тих, хто підтримує запровадження подібної системи, 43% готові оплатити від 1% до 10% витрат на лікування, 14% – не більше 20%, 17% – не більше 30%, 9% – не більше 50%. Взагалі не готові оплачувати частину витрат на лікування 9%, ще 8% – не визначились. При цьому три чверті (78%) опитаних підтримали б таку систему розподілу витрат на лікування між державою та пацієнтом, якби вона захищала від необхідності давати хабарі лікарям.
• 63% респондентів підтримують право людини на пожертву своїх органів після смерті, щоб врятувати або покращити життя інших людей, чверть – не підтримують,12% – не визначились. Більше тих, хто підтримує таку практику на Заході, серед молоді, чоловіків, більш заможних та тих, у кого є у родині медики.
• 80% опитаних заявили, що підтримують ініціативу, щоб до водіїв швидкої допомоги ставилася вимога закінчити медичні курси з надання першої допомоги та допомоги при отриманні травм, а не просто щоб вони були водіями. 16% – не підтримують цю ідею, 4% – не визначились.
• 85% підтримують ініціативу щодо створення фельдшерської служби як у країнах Заходу, послуги якої використовуються для надання першої медичної допомоги при травматичних ситуаціях щоб врятувати життя пацієнта, доки він не отримає повноцінного і незалежного лікування у відділенні швидкої допомоги. Лише 7% виступають проти такої ідеї, 8% – не визначились.
• У порівнянні з травнем ц.р з 49% до 57% зросла кількість тих, хто вважає Міністерство охорони здоров’я важливим для себе та своїх родин. У свою чергу 34% опитаних у серпні висловили протилежну думку.




Патріотичні настрої українців


За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у серпні 2017 року, 83% опитаних зазначили, що вважають себе патріотами своєї країни. У порівнянні з аналогічним періодом 2014 року загальна кількість патріотично настроєних громадян майже не змінилася. Лише 10% висловили протилежні міркування, ще 7% не змогли дати відповіді на це питання.

У всіх макрорегіонах України, кількість тих, хто вважає себе патріотом України перевищує 75%: на Заході таких 88%, у Центрі – 84%, на Сході – 83%, на Півдні – 77%. Водночас у південних областях 18% опитаних заявили, що не можуть говорити про себе, як про патріотів своєї країни. На Сході таких респондентів – 11%, у Центрі – 8%, на Заході – 5%. Чим старші респонденти, тим більше серед них тих, хто вважає себе патріотом.

 76% опитаних заявили, що якщо б сьогодні стояв би вибір, вони б підтримали проголошення Незалежності України. Цей показник не змінився з 2014 року. Для порівняння у 2013 таких опитаних було 61%.

 Найбільше тих, хто підтримує проголошення Незалежності України, на Заході (93%). У Центрі таких опитаних 76%, на Півдні – 66%, на Сході – 64%. Водночас в останніх двох макрорегіонах кількість тих, хто має протилежну думку становить 21%-22%. Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їхньої освіти, тим рівень підтримки проголошення Незалежності України серед них вищий.

Аудиторія: населення України від 18 років і старше. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення дослідження: 2-13 серпня 2017р.

Докладніше тут – rg_patriotyzm_082017




Нестача коштів та завершення війни — найактуальніші проблеми мешканців Півдня та Сходу —опитування


Для більшої половини (55%) мешканців Сходу і Півдня України найактуальнішою є проблема з нестачею коштів на їжу та компослуги. Ще 32% хвилює завершення війни на Донбасі. Про це свідчать результати опитування мешканців восьми областей Півдня та Сходу України, яке було проведено на початку 2017 року компанією GfK на замовлення Інституту масової інформації за підтримки Української ініціативи з підвищення впевненості (UCBI) та USAID. Серед інших актуальних проблем також є пошук роботи, що давала б достатній дохід (26%), здоров’я (23%) та нестача коштів на дорогі товари, як-от побутова техніка (20%). Водночас отримання освіти є актуальним лише для 4% мешканців.

За останній рік у Луганській та Донецькій областях, на відміну від інших, помітно зросла проблема з нестачею коштів на їжу та комунальні послуги: якщо у 2016 році про неї заявляли 47% мешканців українського Донбасу, то у березні 2017 року — вже більше половини (60%). Також зросла і гострота проблеми із завершенням війни (із 45% до 53%), тоді як для решти областей вона навіть дещо зменшилася (із 29% до 28%).

У деяких прифронтових містах Донбасу проблема війни значно перевищує актуальність нестачі коштів. Наприклад, 92% опитаних у Волновасі, майже дві третини  у Маріуполі, Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному заявили, що завершення війни є найбільш актуальною проблемою для них, тоді як нестача коштів є гострою для 89%, 54% та 45% респондентів відповідно.

Порівняно з 2016 роком, частка бідних (які повідомили, що вимушені заощаджувати на їжі) залишилися на однаковому рівні для опитаних мешканців усіх областей (19%). Проте частка бідних у Донецькій та Луганській областях помітно зросла (із 27% до 37%) та є вдвічі більшою, ніж у решті областей (37% проти 16%).

У всіх містах Донецької та Луганської областей частка тих, хто заявив про необхідність заощаджувати на їжі, є значно більшою, ніж у містах в інших областях. У Маріуполі цей показник склав майже половину (48%, а в порівнюваному Кривому Розі Дніпропетровської області — лише 7%), у Старобільську — 42%, у Волновасі та Бахмуті — більше третини (по 35%), у Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному — майже третину (29%), у Слов’янську та Краматорську — чверть (26%).

Довідка:                 

Опитування проводилось компанією GfK на замовлення Інституту масової інформації за підтримки Української ініціативи з підвищення впевненості (UCBI) та USAID у січні-березні 2017 р. у восьми областях Сходу та Півдня України (Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська, території Донецької та Луганської областей, які контролюються урядом України). Всього було опитано 15 103 респонденти. Теоретична похибка не перевищує 1% для всієї вибірки та 2,5% для кожної області окремо з вірогідністю 0,95. Перша хвиля дослідження була здійснена у листопаді 2015 — січні 2016 р. та охопила 13 830 респондентів у шести областях Сходу та Півдня України (всі вище згадані, крім Херсонської та Миколаївської областей).




Третє соціологічне опитування: як громада оцінює діяльність органів місцевого самоврядування


Протягом 20 січня – 12 лютого відбувалося третє  муніципальне опитування, проведене Соціологічною групою «Рейтинг» від імені Міжнародного республіканського інституту.  Це щорічне дослідження забезпечує розширений погляд на ставлення громадян до місцевого самоврядування і муніципальних послуг. Опитування було проведено у 22 обласних центрах України, а також в містах Маріуполь та Сєвєродонецьк. Дослідження базується на вибірці з більш ніж 19 000 респондентів. Статистична похибка для кожного міста не перевищує ±3,5%. Досяжність респондентів у середньому склала 67,2%. Опитування було профінансовано Урядом Канади. З інтегрованою версію звіту з інфографікою можна ознайомитися на  сайті за посиланням http://ratinggroup.ua/research/ukraine/tretiy_vseukrainskiy_municipalnyy_opros.html.