Стан української науки: думки вчених. Листопад 2017


Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року на замовлення Громадської спілки «Форум Українського Партнерства» серед працівників наукових установ Дніпра, Києва, Львова, Одеси та Харкова, 64% опитаних заявляють, що ситуація в українській науці погіршується. Про стабільність ситуації говорять 23%, про покращення – лише 8%, Найгірші оцінки стану справ давали доктори наук та ті, хто має стаж роботи в науці більше 20 років.
46% опитаних вчених зазначили, що погіршується стан справ в науковій установі, у якій вони працюють. 30% заявили про стабільність і лише 18% – про покращення. У цьому випадку частіше за інших про погіршення говорили кандидати наук та ті, у кого науковий стаж більше 10 років.
Стосовно стану справ з медіа, які висвітлюють новини науки та інновацій 41% заявили про стабільність справ, 29% сказали, що справи у цій сфері погіршилися та 12% сказали, що вони покращуються. Знову ж таки про погіршення найчастіше говорили доктори наук та ті, у кого стаж роботи більше 20 років.
• Водночас, найоптимістичніші оцінки серед науковцівстосовно свого власного наукового розвитку. Про покращення у цьому випадку заявили 40% опитаних, про стабільність – 37%, про погіршення – лише 10%. 13% не змогли оцінити стан власних справ. Дещо гірше про свій розвиток говорили ті, у кого найвищий науковий ступінь та найбільший стаж роботи.
47% опитаних вважають, що сьогодні найбільше сприяють розвитку науки в Україні окремі науковці, винахідники та спеціалісти. Про науково- дослідницькі установи такої думки 35%, про вищі навчальні заклади – 33%, про Національну академію наук – 28%. 16% вважають, що розвитку науки сприяє Міністерство освіти і науки України, стільки ж так думають про громадські об’єднання, фонди, центри розвитку інновацій, коворкінг-центри. По 8% так зазначали про бізнес-структури та медіа, що висвітлюють новини науки та інновацій, і лише 4% – про загальноосвітні навчальні заклади (школи та гімназії).
• Натомість 74% вважають, що саме Міністерство освіти і науки України повинно сприяти розвитку науки України.65% вважають, що це повинна бути Національна академія наук. 37% такої думки про науково-дослідницькі установи, 28% – про вищі навчальні заклади, 14% – про бізнес-структури, 9-10% медіа або громадські об’єднання чи центри, по 6% – загальноосвітні заклади або ж окремі науковці чи винахідники.
66% опитаних науковців вважають, що державі, приватним структурам, громадським ініціативам потрібно проводити політику популяризації серед молоді отримання професійно-технічної освіти замість вищої. 23% мають протилежну думку, 11% не змогли відповісти на це питання. Найчастіше погоджувалися із цим твердження доктори наук та ті, хто має найбільший науковий стаж.
52% вважають, що сьогодні існує запит на розробки українських вчених та винахідників від міжнародних корпорацій, 32% мають протилежну думку щодо цього. Стосовно вітчизняних бізнес структур та особливо органів державної влади думки цілком протилежні: більше половини вважають, що запиту від цих структур на вітчизняні наукові розробки немає. Натомість третина з цим не згодна. Щодо медіа та громадських фондів ситуація схожа із попередньою: чверть вважає, що подібний запит існує, половина вважає інакше.
60% вважають, що у найближчому майбутньому Україна найбільше потребує інновацій, винаходів у галузі медицини. По 50% такої думки про галузі енергетики та сільського господарства, 46% – електроніки, програмування, телекомунікацій. Третина вважають, що інновацій потребують авіація та космічна галузі, військово-промисловий комплекс, машинобудування, 22% – хімічна промисловість, 18-19% – металургія і важка промисловість та транспорт, від 10% до 12% такої думки про автомобілебудування, будівництво, легку промисловість та видобування корисних копалині.
• Натомість серед галузей науки, які на думку науковців, мали б статистратегічними пріоритетами для розвитку та інновацій в Україні у найближчому майбутньому, найчастіше обирали технічні науки (машинобудування, електротехніка, інформатика та інші) – 75%. Про медичні, фізико-математичні науки, як стратегічні пріоритети, заявляли половина опитаних.Біологічні, сільськогосподарські та хімічні науки – від 40% до 45%. Про військові науки такої думки 19%, економічні науки, державне управління, педагогічні науки – від 11% до 13%, психологічні, політичні, історичні, юридичні, філософські, філологічні науки та мистецтвознавство – менше 10%.




До Дня захисника України – соціологічне опитування


Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, 54% опитаних висловили готовність у випадку виникнення відповідної загрози відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках, що майже удвічі більше порівняно з 2012 роком. Таких дві третини серед мешканців Центру та Заходу. На Півдні таких – половина. Натомість на Сході 52% сказали, що не готові захищати Батьківщину зі зброєю у руках (26% готові, 22% – не визначилися). Патріотично настроєних більше серед чоловіків, україномовних та більш заможних.

  • 59% опитаних підтримують ідею встановлення державного свята Дня захисника України 14 жовтня, майже така сама кількість (56%) – не підтримують ідею скасування святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого, відомого як День Радянської армії і Військово-морського флоту. При цьому, якщо перших більше на Заході, то останніх – на Півдні та Сході. Цікавим є те, що встановлення свята 14 жовтня однаково підтримують як чоловіки, так і жінки. У свою чергу, також немає різниці між статями у питанні засудження ініціативи скасування святкування 23 лютого: це однаково не підтримують як більшість чоловіків, так і більшість жінок. При цьому майже половина (45%) прихильників ідеї встановлення 14 жовтня як Дня Захисника України, не підтримують скасування святкування радянського свята.
  • 49% опитаних підтримують ідею визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України, 29% – не підтримують (41% і 38% відповідно у порівнянні з 2015 роком). Майже чверть опитаних не визначились з відповіддю. З початку досліджень у 2010 році рівень підтримки цієї ініціативи виріс у 2,5 рази.
  • На Заході підтримка цієї ідеї найбільша – 80%. Половина респондентів у Центрі також підтримують визнання ОУН та УПА. Водночас майже половина мешканців Сходу та Півдня не підтримують ідею визнання національно-повстанського руху. Чоловіки, більш молодші, мешканці сіл, особи з вищою освітою та україномовні більше схильні до підтримки визнання ОУН та УПА, аніж інші категорії.
  • 56% позитивно ставляться до ідеї примирення воїнів Радянської армії та ОУН-УПА (у 2012 році таких було 44%). При цьому на Заході таких удвічі більше ніж на Сході (75% проти 34%). Тезу про примирення дещо більше підтримують особи з вищою освітою, мешканці сіл та україномовні. Також їх майже вдвічі більше серед тих, хто підтримує визнання ОУН-УПА борцями за Незалежність, аніж серед тих, хто не підтримує визнання національно-визвольного руху.
  • Тезу про те, що під час Другої світової війни воїни Радянської армії захищали свою Батьківщину підтримує абсолютна більшість респондентів (90%), тоді як тезу про те що під час Другої світової війни воїни ОУН-УПА захищали свою Батьківщину підтримують 53%. Водночас рівень підтримки останньої тези у порівнянні із 2012 роком зріс у півтора рази. Прихильників ідеї, що вояки ОУН-УПА захищали свою Батьківщину більше серед молоді, чоловіків, селян, україномовних та мешканців Заходу.

Презентація опитування – тут

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 20-29 вересня 2017 р.

 

http://ratinggroup.ua/research/ukraine/ko_dnyu_zaschitnika_ukrainy.html

 




Динаміка міграційних настроїв українців (вересень 2017)


За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року, 61% респондентів заявили, що не хотіли б поїхати за кордон на постійне місце проживання. Водночас 35% сказали, що мають таке бажання, ще 4% – не визначилися із відповіддю. У порівнянні із минулим роком кількість тих, хто хотів би змінити місце проживання на іншу країну незначно зросла (з 30% до 35%). Найбільше тих, хто бажав би змінити місце проживання серед мешканців Заходу (41%). На Півдні таких 34%, у Центрі – 33%, на Сході – 33%. Серед молоді (18-35 років) кількість тих, хто має бажання переїхати на постійне місце проживання за кордон, – 54%. Натомість серед старшого покоління таких лише 19%. Дещо більше тих, хто висловлює бажання емігрувати серед осіб з вищою освітою та більш заможних. Водночас слід звернути увагу, що серед тих, хто працював за кордоном, кількість потенційних мігрантів менша, аніж серед тих, хто тільки бажає знайти за кордоном роботу.
Найчастіше серед причин, які спонукають респондентів думати про еміграцію називали надію отримати кращі умови для життя (64%). Бажання забезпечити краще майбутнє для дітей як причину переїхати в іншу країну називали 34%, відсутність достойної роботи в Україні – 23%, бажання отримати кращу освіту – 12%. Менше 10% вказали причинами відсутність безпеки в Україні, можливість отримати краще медобслуговування, кращі умови ведення бізнесу, бажання самореалізації, сімейні обставини. Через ціннісний конфлікт та політичні переслідування бажають виїхати не більше 1% опитаних. Отримання кращих умов життя як причину можливої еміграції найчастіше називали на Сході країни, бажання забезпечити майбутнє дітей – на Півдні, відсутність достойної роботи – на Заході. Молодь дещо частіше за інших називає причинами бажання емігрувати відсутність роботи та можливості для самореалізації, найстарші – відчуття небезпеки та кращу медицину.
44% опитаних виявили бажання працювати / отримати роботу за кордоном. У регіональному розрізі у цьому питанні різниця несуттєва. Водночас помітна суттєва різниця у вікових категоріях: серед молоді бажаючих отримати роботу за кордоном 68%, серед осіб середнього віку – таких 52%, а серед найстарших – лише 20%.
• Основною мотивацією у бажанні працювати за кордоном респонденти найчастіше називали вищий рівень зарплати в інших країнах (72%). Кращі умови праці, бажання заробити на житло (навчання дітей, лікування родичів тощо), реалізацію як професіоналів, вищу якість соціального захисту як причину бажання отримати роботу за кордоном називали від 16 до 20% опитаних. По 7% причинами визначили можливість відкрити власну справу та бажання отримати досвід роботи в міжнародних компаніях.
• Молодь більше за інших хоче отримати роботу через бажання реалізації як спеціаліста та отримання досвіду у міжнародних компаніях, найстарші – через кращий соціальний захист за кордоном. Цікавим є те, що ті, хто лише бажає працювати за кордоном частіше за тих, хто вже там працював, причиною бажання отримати роботу в інших країнах називали рівень зарплати. Натомість ті, хто вже працював за кордоном, частіше вказували як причину кращі умови праці.
Найчастіше серед країн, в яких би хотіли працювати респонденти, що висловили бажання отримати роботу за кордоном, називали Німеччину (37%). У Польщі хотіли б працювати 26%, США – 22%, Канаді – 21%, Чехії – 16%, Італії – 15%, Великобританії – 14%, Франції або Швеції – по 12%, Ізраїлі – 11%, Іспанії – 9%, Нідерландах – 7%, Росії – 6%. В інших країнах хотіли б працювати менше 5% опитаних. Німеччину, США, Чехію та Великобританію як бажані країни для роботи частіше за інших обирали мешканці Заходу, Росію – опитані на Сході.
44% опитаних заявили, що не мають взагалі ніяких шансів поїхати у майбутньому на роботу за кордон. 30% оцінили свої шанси отримати роботу за кордоном як незначні, 17% – як значні. Найоптимістичніше свої перспективи отримати роботу в інших країнах оцінює молодь (32% говорять про значні шанси, ще 41% – незначні). Серед респондентів середнього віку 15% говорять про значні шанси отримати роботу за кордоном, ще 37% – незначні. Найстарші найменш оптимістичні у своїх оцінках шансів працювати в інших країнах (5% та 17%).
Серед опитаних лише 14% заявили, що раніше вже працювали за кордоном, 86% – не працювали. Найбільше таких серед мешканців Заходу, осіб з вищою освітою, забезпечених та самозайнятих або працюючих на приватних підприємствах.
• 65% опитаних сказали, що однозначно або скоріше повернулися би в Україну якби мали постійну роботу за кордоном, не повернулися б – 23%, ще 12% не відповіли на це питання. Найменше тих, хто заявив, що не повернувся б в Україну серед мешканців Заходу (17%), найбільше серед жителів Сходу та Півдня (по 27%). У Центрі таких – 23%.
33% опитаних сказали, що вже цікавилися можливостями працевлаштування за кордоном, 67% – не цікавилися. Найбільше зацікавлених на Заході (41%), серед осіб з вищою освітою, молодих, працюючих на приватних підприємствах, самозайнятих та забезпечених.
• 64% опитаних, які цікавилися такою інформацією, отримували її від родичів, друзів співробітників (64%). За допомогою мережі Інтернет отримували інформацію 40%, через знайомих знайомих 37%, з рекламних оголошень у ЗМІ 12%, від організацій з працевлаштування за кордоном – 13%.
• 46% усіх опитаних вважають, що інформації про можливості та правила працевлаштування за кордоном достатньо, 37%, – що її не достатньо. Мешканці Заходу, молодь, ті, що працювали за кордоном, забезпечені – частіше за інших вважають, що інформації про можливості та правила працевлаштування за кордоном достатньо.
• 52% респондентів заявили, що хотіли б отримувати більше інформації про можливості та правила працевлаштування за кордоном, 40% сказали, що не хотіли б. Молодь, мешканці Центру та Заходу, мешканці міст, бажаючі працювати за кордоном, особи з вищою освітою та забезпечені частіше за інших заявляли, що хотіли б отримувати більше подібної інформації.
55% опитаних сказали, що серед їхніх знайомих є ті, чиї діти вчяться за кордоном. 45% сказали, що серед їхніх близьких таких осіб немає. Дещо більше тих, хто заявив, що знає людей, діти яких навчаються за кордоном на Заході, у містах та серед молоді.
70% опитаних сказали, що хотіли, щоб їхні діти або внуки навчалися за кордоном, 20% мають протилежну думку. На Заході, у Центрі та на Півдні таких респондентів більш як 70%, на Сході – 59%. Чим молодші респонденти, чим вищий їхній рівень освіти та чим більше вони забезпечені, тим більше серед них тих, хто хотів би, щоб їхні діти або внуки навчалися за кордоном.
• Серед тих, хто висловив таке бажання найчастіше обирали Німеччину (34%) як бажану країну для навчання дітей та внуків. Великобританію обрали 29%, США – 25%, Польщу – 24%, Канаду – 17%, Францію – 12%, Чехію та Швецію – по 10%, Італію – 7%, Нідерланди та Іспанію – по 5%, Росію – 4%. Словаччину, Угорщину, Литву, Португалію та Румунію обрали 1-2%.
55% опитаних заявили, що особисто зацікавлені у початку роботи безвізового режиму між Україною та Євросоюзом. 38% сказали, що не зацікавлені, ще 7% не дали відповіді на це питання. Найбільше зацікавлених у «безвізі» на Заході (72%), найменше – на Сході (40%). Молодь, особи з вищою освітою, забезпечені більш зацікавлені у початку роботи безвізового режиму з ЄС аніж інші категорії.
52% респондентів заявили, що запровадження безвізового режиму матиме позитивні наслідки для України. 17% сказали, це рішення не матиме жодних наслідків, 18% сказали, що воно призведе до негативу. Знову ж таки, більш оптимістично оцінюють наслідки запровадження безвізового режиму мешканці Заходу (68%). У Центрі таких 53%, на Сході та Півдні біля 40%. Молодь, більш забезпечені та особи з вищою освітою також оптимістичніше дивляться на перспективи «безвізу», аніж інші.
• Водночас 80% опитаних стверджують, що безвізовий режим з ЄС призведе до збільшення виїзду з України працездатного населення, лише 13% мають протилежну думку.
• Також майже три чверті респондентів переконані, то спрощення Польщею та Угорщиною умов для працевлаштування українців є швидше кроком для покращення економіки цих країн, аніж дружнім кроком назустріч Україні.
54% опитаних стверджують, що для працевлаштування за кордоном потрібна робоча віза. Натомість 29% мають протилежну думку, 17% не дали відповіді.
• Дві третини опитаних заявили, що не хотіли б мати подвійного громадянства, 35% сказали, що хотіли б мати другий паспорт. Найчастіше таке бажання висловлювали на Півдні, молодь, працюючі та забезпечені. Серед країн, громадянство яких хотіли б мати, респонденти, що його прагнуть, обирали країни ЄС (42%). 18% хотіли б мати громадянство США, 15% – Канади, 12% – Росії. Громадянство країн ЄС хотіли б мати однаково мешканці західних, центральних та південних макрорегіонів (близько 40%), дещо менше східних (31%). Громадянство США більше за інших хотіли б мати мешканці Заходу, громадянство Росії – Сходу.

Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8%. Терміни проведення: 8-18 вересня 2017 р.

Дослідження проведене на замовлення

Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування




Оцінка медичної сфери в Україні


• За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у липні-серпні 2017 року, 47% опитаних зазначили, що за останні два роки загальна якість державних медичних послуг для країни погіршилася. Лише 10% побачили покращення. Третина (34%) вважають, що у рівні якості державних медичних послуг нічого не змінилося, 9% не змогли відповісти.
• Переважна більшість опитаних (71%) найбільше довіряє порадам щодо лікування або ведення здорового способу життя, отриманим від родичів та друзів. Майже таку саму високу довіру в контексті порад щодо лікування респонденти виказують і до медичних працівників: так, лікарям швидкої допомоги довіряють найбільше – 68% опитаних, кваліфікованим медсестрам – 66%, фармацевтам та аптекарям – 65%, сімейним лікарям та терапевтам – найменше з усіх медпрацівників – 63%. Цікаво, що половина опитаних (51%) довіряє порадам викладачів медичних спеціальностей, ще майже стільки ж (46%) – спортсменам. Порадам священників і служителів церкви довіряє третина опитаних (31%), а от до народних цілителів та екстрасенсів прислухаються 15%. Лише 4% зазначили, що довіряють порадам щодо лікування або ведення здорового способу життя народних депутатів.
• Родичам та друзям найбільше довіряють на Півдні, а також люди старшого віку та з відносно низькими доходами. Порадам медпрацівників більш за все довіряють на Сході, люди старшого віку, переважно жінки та ті, хто мають середні або високі доходи. Викладачам медичних спеціальностей та спортсменам більш схильні довіряти молодь та люди середнього віку, переважно чоловіки та особи з відносно високим рівнем доходу. Традиційно, до порад священників більше прислухаються на Заході, старше покоління, переважно жінки. Інформації, отриманій від народних цілителів, порівняно більше схильні довіряти на Сході, люди середнього та старшого віку, більше жінки, ніж чоловіки.
• Майже половина опитаних (46%) не довіряє гомеопатії як системі лікування здоров’я. Водночас, майже третина (30%) опитаних все ж виказує довіру до цієї альтернативної лікувальної системи – таких більше на Сході, серед жінок та старших людей. Чверть (24%) – не визначились з відповіддю.
• 57% знають свого сімейного лікаря або терапевта. Найбільша обізнаність спостерігається на Сході, серед містян, жінок та людей старшого віку.
• У абсолютної більшості опитаних (93%) відсутня приватна медична страховка, відповідно мають її лише 7%. Слід зазначити, що навіть серед респондентів з більш-менш високими доходами (більше 5 тис. грн.) тих, хто має медичну страховку – лише 11%. При цьому більше половини респондентів зазначають, що навіть за наявності медичної страховки відвідували б лікарів так само як зазвичай. Третина відзначають, що робили б це частіше, 6% – навпаки, рідше.
• Значно зросла кількість тих, хто стверджує, що лікування для них і їхньої родини обходиться дуже дорого: з 39% у жовтні минулого року до 61%. Таку занепокоєність висловлюють більше у Центрі та на Півдні, старші люди та ті, що мають низькі доходи і не мають приватної страховки. Лише 13% респондентів відзначили, що лікування є для них більш-менш доступним за вартістю. Навіть половина тих, хто має медичну страховку, також заявили, що лікування їм обходиться дуже дорого.
• Серед урядових ініціатив у медичній сфері респонденти найбільше обізнані про запровадження системи безкоштовного надання ліків від діабету, астми та серцево-судинних захворювань за рецептом лікаря (77%) та введення загальнодержавного медичного страхування (61%). Половина опитаних знають про такі ініціативи як збільшення заробітної плати лікарів через запровадження механізму контрактів та введення суворого контролю над громадськими фондами для будівництва Охматдит (54% і 50% відповідно порівняно з 36% і 23% у травні 2017).
• Більше не знають, аніж знають респонденти про введення референтного ціноутворення на лікарські засоби, щоб гарантувати справедливість і адекватність роздрібної ціни у відповідності з угодами між Міністерством охорони здоров’я та фармацевтичними компаніями, укладання контрактів між пацієнтами і лікарями, що гарантуватиме отримання безкоштовного лікування на первинній ланці, створення Центрів громадського здоров’я в кожній області, метою яких є, в першу чергу, попередження захворювань, запобігання епідемій та популяризація здорового способу життя, заснування госпітальних округів з однією багатопрофільною лікарнею в кожній області, і 4-5 лікарень інтенсивного лікування другого рівня (по одній у кожному з госпітальних округів) для надання послуг невідкладної цілодобової допомоги. Найменше опитані обізнані про надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму та запровадження стандартизованих протоколів на базі “доказової медицини” для лікування всіх захворювань. Водночас, варто зазначити, що поінформованість про ініціативи уряду щодо реформування медичної сфери зросла за останні три місяці.
• Серед зазначених ініціатив опитані найбільше підтримують запровадження системи безкоштовного (або з невеликою доплатою) надання ліків від діабету, астми та серцево-судинних захворювань по рецепту лікаря та введення суворого контролю над громадськими фондами для будівництва Охматдит (91% та 89% відповідно). Створення Центрів громадського здоров’я та введення референтного ціноутворення на ліки підтримують по 77% опитаних; надання субсидій на медичні послуги внутрішньо переміщеним особам з Донбасу та Криму – 71%; введення загальнодержавного медичного страхування – 69%; запровадження стандартизованих протоколів лікування та збільшення заробітної плати лікарів через запровадження механізму контрактів – по 67%; укладання контрактів з метою отримання безкоштовного лікування на первинній ланці – 57%; заснування госпітальних округів – 44%.
• Підтримка усіх урядових ініціатив порівняно з травнем ц.р. суттєво зросла. При цьому залежність між рівнем поінформованості і підтримки прямо пропорційна: чим більше люди знають про ті чи інші ініціативи, тим більше вони їх підтримують. Більш того, переважна більшість опитаних (77%) підтримує законопроекти, до складу яких входять перелічені 10 ініціатив, 15% – не підтримують, 12% – не визначились. Підтримка даних законопроектів дещо вища на Заході, серед жінок, молоді і людей середнього віку, людей з середніми та вищими доходами і тих, в чиїх родинах є медики. Найнижча підтримка – на Сході.
• Ставлення до моделі фінансування медицини: половина опитаних (53%) переконані, що державні видатки на медицину повинні формуватися за принципом «гроші йдуть за пацієнтом» (найбільше цю гіпотезу підтримують на Заході), тоді як 20% думають, що державні видатки на медицину повинні формуватися, виходячи із кількості державних медичних закладів та кількості лікарняних ліжок у них (найбільше на Сході); 11% не підтримали жоден з механізмів, 16% – не визначились з відповіддю.
• За можливості обирати систему стандартизованих протоколів, більше половини опитаних (58%) надали б перевагу міжнародній системі (таких більше серед молоді та міських мешканців), тоді як вітчизняній – лише 20%, ще чверть – не визначились.
• Абсолютна більшість опитаних (97%) підтримують ініціативу про те, що медична допомога повинна надаватися всім особам незалежно від їхнього матеріального стану. Ініціативу про відкриття інформації про благодійні внески державних службовців на медичні потреби підтримують 84% респондентів; розподіл витрат на лікування таким чином, що 70% сплачує держава, а 30% (або менше) пацієнт підтримують 83%; пріоритетне фінансування на лікування ветеранів АТО – 82%; відсутність оподаткування благодійних внесків на медичну допомогу – 81%; систему, за якою гроші з бюджету будуть «йти за пацієнтом» – 80%; податкові пільги для підприємств, що оплачують страхування здоров’я своїх працівників та створення спеціального державного фонду для лікування ветеранів АТО – по 79%; отримання більшого простору для самоуправління лікарнями та медичними установами – 67%.
• Найменше підтримують ініціативи про те, що медичні працівники мають мати право працювати на підприємницьких засадах та сплачувати менші податки (51%) та держава може відмовитися оплачувати лікування у випадку, якщо людина нехтує своїм здоров’ям (44%).
• 84% підтримують вакцинацію дітей проти таких хвороб як поліомієліт, кір, туберкульоз, гепатит B, дифтерія та інші. Лише 11% не підтримують цього виду профілактики. 75% вважають, що щеплення повинно бути обов’язковим, 15% – не підтримують цю ідею, 10% – не визначились.
• Більше половини (56%) заявили, що у них не вимагали хабара за лікування або медичні послуги протягом останніх 12 місяців. Водночас, 20% опитаних відзначили наявність фактів корупції, ще 22% – не відвідували лікарів протягом цього періоду. Найбільше тих, хто заявив про вимагання хабаря лікарями на Півдні (25%), найменше на Сході – 14%.
• Переважна більшість опитаних (73%) підтримала розповсюджену за кордоном систему, коли громадяни офіційно оплачують частину витрат за отриману медичну допомогу. При цьому серед тих, хто підтримує запровадження подібної системи, 43% готові оплатити від 1% до 10% витрат на лікування, 14% – не більше 20%, 17% – не більше 30%, 9% – не більше 50%. Взагалі не готові оплачувати частину витрат на лікування 9%, ще 8% – не визначились. При цьому три чверті (78%) опитаних підтримали б таку систему розподілу витрат на лікування між державою та пацієнтом, якби вона захищала від необхідності давати хабарі лікарям.
• 63% респондентів підтримують право людини на пожертву своїх органів після смерті, щоб врятувати або покращити життя інших людей, чверть – не підтримують,12% – не визначились. Більше тих, хто підтримує таку практику на Заході, серед молоді, чоловіків, більш заможних та тих, у кого є у родині медики.
• 80% опитаних заявили, що підтримують ініціативу, щоб до водіїв швидкої допомоги ставилася вимога закінчити медичні курси з надання першої допомоги та допомоги при отриманні травм, а не просто щоб вони були водіями. 16% – не підтримують цю ідею, 4% – не визначились.
• 85% підтримують ініціативу щодо створення фельдшерської служби як у країнах Заходу, послуги якої використовуються для надання першої медичної допомоги при травматичних ситуаціях щоб врятувати життя пацієнта, доки він не отримає повноцінного і незалежного лікування у відділенні швидкої допомоги. Лише 7% виступають проти такої ідеї, 8% – не визначились.
• У порівнянні з травнем ц.р з 49% до 57% зросла кількість тих, хто вважає Міністерство охорони здоров’я важливим для себе та своїх родин. У свою чергу 34% опитаних у серпні висловили протилежну думку.




Патріотичні настрої українців


За результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у серпні 2017 року, 83% опитаних зазначили, що вважають себе патріотами своєї країни. У порівнянні з аналогічним періодом 2014 року загальна кількість патріотично настроєних громадян майже не змінилася. Лише 10% висловили протилежні міркування, ще 7% не змогли дати відповіді на це питання.

У всіх макрорегіонах України, кількість тих, хто вважає себе патріотом України перевищує 75%: на Заході таких 88%, у Центрі – 84%, на Сході – 83%, на Півдні – 77%. Водночас у південних областях 18% опитаних заявили, що не можуть говорити про себе, як про патріотів своєї країни. На Сході таких респондентів – 11%, у Центрі – 8%, на Заході – 5%. Чим старші респонденти, тим більше серед них тих, хто вважає себе патріотом.

 76% опитаних заявили, що якщо б сьогодні стояв би вибір, вони б підтримали проголошення Незалежності України. Цей показник не змінився з 2014 року. Для порівняння у 2013 таких опитаних було 61%.

 Найбільше тих, хто підтримує проголошення Незалежності України, на Заході (93%). У Центрі таких опитаних 76%, на Півдні – 66%, на Сході – 64%. Водночас в останніх двох макрорегіонах кількість тих, хто має протилежну думку становить 21%-22%. Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їхньої освіти, тим рівень підтримки проголошення Незалежності України серед них вищий.

Аудиторія: населення України від 18 років і старше. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення дослідження: 2-13 серпня 2017р.

Докладніше тут – rg_patriotyzm_082017




Нестача коштів та завершення війни — найактуальніші проблеми мешканців Півдня та Сходу —опитування


Для більшої половини (55%) мешканців Сходу і Півдня України найактуальнішою є проблема з нестачею коштів на їжу та компослуги. Ще 32% хвилює завершення війни на Донбасі. Про це свідчать результати опитування мешканців восьми областей Півдня та Сходу України, яке було проведено на початку 2017 року компанією GfK на замовлення Інституту масової інформації за підтримки Української ініціативи з підвищення впевненості (UCBI) та USAID. Серед інших актуальних проблем також є пошук роботи, що давала б достатній дохід (26%), здоров’я (23%) та нестача коштів на дорогі товари, як-от побутова техніка (20%). Водночас отримання освіти є актуальним лише для 4% мешканців.

За останній рік у Луганській та Донецькій областях, на відміну від інших, помітно зросла проблема з нестачею коштів на їжу та комунальні послуги: якщо у 2016 році про неї заявляли 47% мешканців українського Донбасу, то у березні 2017 року — вже більше половини (60%). Також зросла і гострота проблеми із завершенням війни (із 45% до 53%), тоді як для решти областей вона навіть дещо зменшилася (із 29% до 28%).

У деяких прифронтових містах Донбасу проблема війни значно перевищує актуальність нестачі коштів. Наприклад, 92% опитаних у Волновасі, майже дві третини  у Маріуполі, Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному заявили, що завершення війни є найбільш актуальною проблемою для них, тоді як нестача коштів є гострою для 89%, 54% та 45% респондентів відповідно.

Порівняно з 2016 роком, частка бідних (які повідомили, що вимушені заощаджувати на їжі) залишилися на однаковому рівні для опитаних мешканців усіх областей (19%). Проте частка бідних у Донецькій та Луганській областях помітно зросла (із 27% до 37%) та є вдвічі більшою, ніж у решті областей (37% проти 16%).

У всіх містах Донецької та Луганської областей частка тих, хто заявив про необхідність заощаджувати на їжі, є значно більшою, ніж у містах в інших областях. У Маріуполі цей показник склав майже половину (48%, а в порівнюваному Кривому Розі Дніпропетровської області — лише 7%), у Старобільську — 42%, у Волновасі та Бахмуті — більше третини (по 35%), у Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному — майже третину (29%), у Слов’янську та Краматорську — чверть (26%).

Довідка:                 

Опитування проводилось компанією GfK на замовлення Інституту масової інформації за підтримки Української ініціативи з підвищення впевненості (UCBI) та USAID у січні-березні 2017 р. у восьми областях Сходу та Півдня України (Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська, території Донецької та Луганської областей, які контролюються урядом України). Всього було опитано 15 103 респонденти. Теоретична похибка не перевищує 1% для всієї вибірки та 2,5% для кожної області окремо з вірогідністю 0,95. Перша хвиля дослідження була здійснена у листопаді 2015 — січні 2016 р. та охопила 13 830 респондентів у шести областях Сходу та Півдня України (всі вище згадані, крім Херсонської та Миколаївської областей).




Третє соціологічне опитування: як громада оцінює діяльність органів місцевого самоврядування


Протягом 20 січня – 12 лютого відбувалося третє  муніципальне опитування, проведене Соціологічною групою «Рейтинг» від імені Міжнародного республіканського інституту.  Це щорічне дослідження забезпечує розширений погляд на ставлення громадян до місцевого самоврядування і муніципальних послуг. Опитування було проведено у 22 обласних центрах України, а також в містах Маріуполь та Сєвєродонецьк. Дослідження базується на вибірці з більш ніж 19 000 респондентів. Статистична похибка для кожного міста не перевищує ±3,5%. Досяжність респондентів у середньому склала 67,2%. Опитування було профінансовано Урядом Канади. З інтегрованою версію звіту з інфографікою можна ознайомитися на  сайті за посиланням http://ratinggroup.ua/research/ukraine/tretiy_vseukrainskiy_municipalnyy_opros.html.

 




Особливості ставлення українців до грошей - соцопитування


Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у лютому 2017 року, опитані найбільше погоджуються з думкою, що «Гроші – це свобода і відчуття безпеки» (індекс 1,9), трохи менше з такими тезами як «Гроші – це статус і влада» (індекс 1,7) та «Гроші слід економити і контролювати» (індекс 1,4), значно менше погоджуються з тим, що «Гроші – це імідж і повага» (індекс 0,5). З тезою про те, що «Гроші – це зло», респонденти не згодні (індекс -0,8).

  • Абсолютна більшість опитаних згодні з тим, що гроші важливі (90%), наявність заощаджень дозволяє почувати себе безпечніше (87%), гроші – це добре (85%) та гроші дають свободу і незалежність (79%).
  • 82% опитаних погоджуються, що гроші є символом статусу в сучасному суспільстві, 80% визнають, що гроші – це влада, трохи більше 70% вірять, що з грошима можна всього досягти.
  • Переважна більшість опитаних (74%) заявляють, що економно витрачають гроші та ретельно планують витрати; 64% вважають, що час – це гроші (при цьому майже чверть – не визначились зі своїм ставленням).
  • Дві третини респондентів цінують гроші дуже високо, трохи менше (61%) вважають, що гроші можуть дати можливість бути тим, ким вони хочуть бути.
  • Майже половина переконані, що гроші змушують людей з оточення поважати їх, третина – не згодні з цим. 46% опитаних визнають, що гроші – найголовніше у їхньому житті, і майже стільки ж (41%) не визнають. 40% думають, що гроші дозволяють завести багато друзів, трохи більше (43%) у це не вірять.
  • Третина (32%) опитаних вважають, що гроші – це корінь усіх бід, при цьому майже половина (48%) не згодні з даним твердженням. Лише 27% відповіли, що гроші – це зло, тоді як більше половини (52%) не погодились з цим. 16% вважають, що гроші – це непристойно, водночас дві третини (68%) так не думають.
  • Найбільшу підтримку серед респондентів знайшли твердження, що наявність заощаджень дозволяє почувати себе безпечніше та гроші важливі; найменшу – твердження про те, що гроші – це непристойно.
  • Думку, що гроші – це статус і влада, найбільше підтримують на Сході, найменше – на Заході. Мешканцям Сходу та Центру більш близька ідея про те, що гроші слід економити і контролювати. Цікаво, що на Заході найменше підтримують думку про те, що гроші – це свобода і відчуття безпеки, а також імідж і повага; в той самий час, тут найменше незгодних з тим, що гроші – це зло.
  • Молодші респонденти, порівняно зі старшими, втричі частіше поділяють думку, що гроші – це імідж і повага. Натомість, старші люди вдвічі частіше погоджуються з тим, що гроші – це зло. Ідея про те, що гроші слід економити і контролювати, більш близька старшому поколінню.
  • Жінки, порівняно з чоловіками, більше схильні до думки, що гроші слід економити і контролювати, і менше – що гроші дають імідж та повагу. І ті й інші однаково вірять, що гроші – це свобода і відчуття безпеки.
  • Чим більш забезпечені люди, тим менше вони вважають, що гроші слід економити і контролювати, і тим більше підтримують думку, що гроші надають статус і владу, імідж і свободу. На противагу, найменш забезпечені вдвічі рідше не погоджуються з тим, що гроші – це зло і найменше погоджуються з тим, що гроші – це імідж і повага.
  • Половина опитаних українців (54%) вважають, що бідним бути не соромно, водночас третина (31%) думають навпаки. Переважна більшість опитаних (72%) вважають, що багатим бути не соромно.
  • На Сході країни найбільше підтримують тези про те, що бідним бути соромно, а багатим – не соромно. Чим старші респонденти, тим більше вони вважають, що бідним бути соромно, і тим менше, що соромно бути багатим. Чоловіки дещо більше у порівнянні з жінками соромляться як бідності, так і багатства.
  • 40% опитаних хотіли б, щоб їх вважали багатою людиною, водночас стільки ж (41%) – не хотіли б, 19% – не визначились.
  • Найменше бажаючих здаватися багатими на Сході, проте і тих, що не визначились, там найбільше (третина). Серед містян та чоловіків дещо більше тих, хто хотів би, щоб знайомі вважали їх багатими, ніж серед селян та жінок. Чим молодші респонденти та чим більше вони забезпечені, тим більше серед них тих, хто хотів би здаватися багатим.
  • Половина опитаних (52%) погодились з тим, що багаті люди можуть бути успішними та ефективними політиками, третина мають протилежну думку, 16% – не визначились.
  • На Сході та Заході найбільше тих, хто вважають, що багаті люди можуть бути успішними та ефективними політиками (61% та 58% відповідно), на Півдні – найменше (43%). Чим молодші респонденти, чим вищий рівень їх освіти та рівень доходів, тим більше вони схильні поділяти дане твердження.
  • Опитуваним найбільш комфортно спілкуватися з людьми приблизно однакового достатку (92%), трохи менш комфортно – із людьми нижчого достатку (84%), найменш комфортно – із людьми вищого достатку (65%).
  • Жителям Сходу відносно менш комфортно спілкуватися з людьми нижчого та вищого достатку у порівнянні з мешканцями інших регіонів. В той же час, у Центрі люди найбільш спокійно ставляться до спілкування із більш заможними.
  • 14% опитаних вважають, що їм достатньо грошей, які вони заробляють, 27% – скоріше не достатньо, більше половини (56%) – однозначно не достатньо. При цьому, абсолютна більшість опитаних (89%) хотіла б заробляти більше.
  • На Заході країни дещо більше людей, яким достатньо зароблених грошей у порівнянні з іншими регіонами. Чим старші респонденти та чим вищі їх доходи, тим більше серед них тих, яким зароблених грошей достатньо; таких також більше серед чоловіків, аніж серед жінок.
  • Більшість (62%) опитаних вважають, що оптимальний робочий день повинен тривати 8 годин, 27% – за коротший робочий день (6-7 годин), лише 2% – готові працювати 10 годин і більше.
  • Тих, хто підтримує коротший робочий день (6-7 годин), більше на Заході та у Центрі країни. Менш тривалий робочий день також більше підтримують мешканці сіл, жінки, молодші респонденти та ті, чий рівень освіти є вищим. Цікаво, що малозабезпечені та бідні люди підтримують короткий робочий день більше, порівняно з тими, в кого доходи вищі.
  • Довше працювати задля додаткового заробітку готові більше половини (56%) опитаних, третина (32%) – не готові.
  • Найбільше тих, хто готові працювати більше часу задля додаткового заробітку, на Заході, найменше – на Сході. Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їх доходу, тим більша серед них готовність працювати понаднормово задля отримання додаткового заробітку; таких також більше серед чоловіків, аніж серед жінок.

Докладніше тут – RG_Money

 




Оцінка умов праці українців


Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у грудні 2016 року, 60% опитаних заявили, що працюють, 40% – ні. Серед тих, хто не працює, третина (32%) – пенсіонери, 27% – займаються домашнім господарством та доглядають за дітьми, 13% – навчаються, 21% – безробітні, але шукають роботу, 6% – безробітні і не шукають роботу. Найбільше працюючих на Сході (67%), дещо менше – на Заході (57%). Чим вища освіта респондентів, тим більше серед них працюючих.
Оцінюючи умови праці, більшість респондентів, які працюють, відзначають відсутність вібрації, шуму, забрудненості повітря, незначні фізичні зусилля, комфортні освітлення та температуру. Водночас, близько половини опитаних відзначають дуже високу нервову напругу.
Взаємовідносини з керівництвом і співробітниками більшість респондентів оцінюють як дружні та комфортні. 88% з тих, хто працює, – наймані працівники, 12% – самозайняті (підприємці, працюють у сімейному бізнесі і т.д.).
Абсолютна більшість (89%) опитаних працюють повний робочий день, 11% – неповний. По змінах працюють 30% респондентів, 70% – працюють не по змінах. 22% працюють в нічний час, 78% – не працюють вночі.
Жінки, мешканці сiл та бідні респонденти відносно частіше працюють неповний робочий день. Старші, бідні та респонденти з середньою освітою частіше працюють по змінах. Чим вища освіта та рівень доходів, тим менше серед респондентів тих, хто працює в нічний час. Серед чоловіків вдвічі більше тих, хто працює в нічний час, ніж серед жінок.
Майже у половини (47%) опитаних, які мають роботу, винагорода залежить від власних зусиль та продуктивності, у практично стількох же (46%) – не залежить, 7% – не визначились.
12% опитаних мають додаткову зайнятість до основного місця праці, 88% – не мають. 17% опитаних мають у підпорядкуванні інших працівників, тоді як 83% – не мають.
Чим молодші респонденти та чим більше їх доходи, тим більше серед них тих, хто вважає, що винагорода на роботі залежить від власних зусиль та продуктивності. Серед найменш забезпечених респондентів найбільше тих, хто має додаткову зайнятість до основного місця праці.
На Заході та у Центрі найбільше (19% та 20% відповідно) респондентів мають у підпорядкуванні інших працівників, на Сході – вдвічі менше (11%). 39% працюють понаднормово, з них майже дві третини (62%) – за додаткову оплату, а 38% – без додаткової оплати праці. Чим більш забезпечені респонденти, тим більше серед них тих, хто працює понаднормово. Чоловіки працюють понаднормово відносно частіше, ніж жінки.
Половина (52%) респондентів вважає, що вони досягли балансу між роботою та особистим життям, 37% недостатньо часу для особистого життя, 4% – для професійної реалізації, 7% – не визначились.

Аудиторія: працездатне населення України (чоловіки – 18-65 років, жінки – 18-60 років). Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1580 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,5%.

Терміни проведення: 1-10 грудня 2016 р.




Емоційна оцінка умов життя українців


Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у грудні 2016 року, найменший щоденний рівень стресу у респондентів викликають сімейні стосунки, професійна діяльність та зовнішнє оточення, найбільший – війна та військова загроза, соціально-політична нестабільність в країні, корупція та власний фінансовий стан.

Половина опитаних оцінюють матеріальний стан своєї сімї як задовільний. Лише 15% вважають, що мають більш-менш достатньо коштів для життя. Водночас третина заявляють про власну бідність. Тих, хто вважає себе бідним, більше на Сході, серед старших осіб, селян, респондентів з поганим станом здоров’я та з низьким рівнем освіти.

Трохи менше половини опитаних оцінюють свої житлово-побутові умови як середні, більше третини – як комфортні, кожен п¢ятий як погані.

Про найгірші житлово-побутові умови частіше заявляли мешканці Сходу та Півдня. Чим вищий рівень освіти респондентів та чим вищий рівень доходів, тим краще вони оцінюють власні житлові умови.

42% опитаних вважають, що повністю контролюють своє життя та є вільними у своїх рішеннях, приблизно стільки ж вважають, що вони частково контролюють власне життя. Натомість 19% заявляють, що майже не мають ніякого контролю над власною долею.

Найбільше осіб, що заявляли про відсутність контролю над власним життям на Сході, серед осіб старше 50 років, бідних та респондентів із поганим станом здоров’я.

Лише 18% респондентів оцінюють своє соціальне становище як високе. Половина відносить себе до середнього становища. Натомість чверть вважають, що належать до нижчих прошарків суспільства. Останніх найбільше на Сході, серед старших та серед бідних.

Близько третини опитаних повністю задоволені своїм життям, приблизно половина – скоріше задоволені, чверть – не задоволені. На Сході останніх майже 40%. Не задоволених життям більше серед тих, кому за 50 років, та респондентів з низьким рівнем достатку.

82% опитаних вважають, що у разі необхідності можуть отримати емоційну підтримку від інших людей, 9% – мають протилежну думку, 9% – не визначились. 77% заявили, що зможуть отримати фізичну допомогу, 13% – сказали, що не зможуть, 10% – не визначились. На фінансову підтримку розраховують трохи менше – 69%, водночас 20% вважають, що не отримають грошову підтримку і 11% – не визначились.

Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їх доходу, тим більше серед них вважають, що отримають емоційну підтримку в разі необхідності.

Найбільше тих, хто сказав, що може розраховувати на фізичну підтримку серед мешканців Центру, молодших респондентів, а також, більш забезпечених.

Тенденція щодо отримання фінансової підтримки така сама як і емоційної та фізичної – молодші респонденти та забезпечені опитані заявляють про таку можливість частіше.

Мало хто з опитаних заявив про свою участь у громадських об¢єднаннях. Лише 7% визнали, що є членами релігійних організацій, 5% – належать до професійних клубів, по 3% – до мистецьких чи громадських недержавних об¢єднань, 2% – є членами політичних партій.

Майже третина опитаних вважають, що обов’язки по веденню домогосподарства розподілені порівну, чверть (24%) виконують більшість обов’язків самостійно, у 20% більшу частину обов’язків виконує інший член сім’ї, у 14% всі обов’язки покладені на респондента, і лише в 5% – всі обов’язки покладені на іншого члена сім’ї. Серед тих, хто виконує більшість обов’язків, в чотири рази більше жінок. Близько третини респондентів вважають, що їх професія має високий престиж, близько половини – середній, чверть – низький.

Аудиторія: працездатне населення України (чоловіки – 18-65 років, жінки – 18-60 років). Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1580 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,5%.

Терміни проведення: 1-10 грудня 2016 р.