Одним з медіа-тренерів, які навчали керівників комунальних газет Тернопільщини в рамках проекту Тернопільського прес-клубу «Комплексна підтримка комунальних ЗМІ в їх підготовці до роздержавлення», був Валерій Горобець – експерт спільної програми ЄС та РЄ «Зміцнення інформаційного суспільства в Україні», редактор Новотроїцької ( Херсонська область) районної газети «Трудова слава», колишній секретар НСЖУ, а нині член правління Національної асоціації українських медіа. Впродовж кількох останніх років він провів в різних областях України близько 60-ти тренінгів з питань економіки місцевих видань та покращення їх контенту, тісно спілкуючись з представниками редакцій. Сьогодні він ділиться деякими своїми думками щодо проблем роздержавлення.
– Бачу дві головні проблеми, які є у редакторів комунальних ЗМІ. Перша – це як пройти сам процес реформування. Адже уряд і урядові структури допустили дуже серйозні затримки вже навіть з початком першого етапу роздержавлення. Приміром, надто пізно – аж в грудні минулого року – була видана постанова з переліком видань, які реформуються на цьому першому етапі, тож він вже «змішався» з другим, а мав би завершитися ще до кінця 2016-го. Відтак на сьогодні реформовано лише приблизно 80 видань із 555-ти. І головний біль редакторів – це завершення процедури реформування, бо тут є дуже багато юридичних, організаційних та інших нюансів. Ми всі журналісти, а не юристи, досвідчених же медіа-юристів взагалі дуже мало, а досвіду перетворення шляхом реорганізації досі фактично не було, має дуже великі особливості і сам закон про реформування. І все-таки цей головний біль потроху стихає, бо вже розроблені зразки всіх необхідних документів, напрацьовані процедури, є перший практичний досвід, тому вже не так страшно.
Спілкуючись з людьми під час тренінгів, відзначаю, що редактори ( та й бухгалтери, бо вже й вони приїжджають) почали серйозно думати, як їм жити далі без дотацій місцевих бюджетів. До речі, відомо, що в декого вони дуже солідні і складають подекуди до 70 відсотків всіх доходів, хоч середній показник по Україні це 20-25 відсотків. Люди почали розуміти, що видання газети – це не тільки місія, а й бізнес, що треба вже самим думати, з чого виплачувати зарплату та забезпечувати вихід газети, і саме це питання зараз виходить на перший план. Бо раніше якось собі жилося потихеньку – комусь бідно, комусь багатше, але далі вже так, як було, бути не може. Тож після кожного тренінгу в кожній області до мене підходить кілька редакторів і просять додаткові матеріали, поради й рекомендації, щось уточнюють, запрошують для проведення такого дружнього аудиту, що я й роблю в принципі. Тобто у багатьох нарешті з’явилося розуміння необхідності змін. А також певний досвід реформування і більша освіченість в різних питаннях. Хоча відсотків 30 редакторів, за моїми спостереженнями, таки опустили руки і продовжують жити за принципом «будь, що буде», причому це не лише люди пенсійного чи передпенсійного віку.
Особливо мене вражає Закарпатська область. Там реформа фактично взагалі не почалася, бо лише 2 (!) газети здійснюють відповідні процедури і готуються до реформування. Всі інші навіть не починали, а це означає, що наприкінці 2018-го року вийде їхній останній номер, відтак свідоцтво буде анульоване і вони просто перестануть бути газетами. І вони з цим змирилися, бо просто не хочуть нічого змінювати. Правда, там редактори якраз передпенсійного чи вже давно пенсійного віку. А як протилежний приклад можу назвати Чернігівську область, яка щодо процесу роздержавлення газет є сьогодні найкращою в Україні. Взагалі між регіонами спостерігається ну дуже велика різниця. І що цікаво, а декому здається навіть парадоксальним – це те, що в західній Україні якраз найслабші районні газети. Може я й помиляюся, але для себе зрозумів таку закономірність наступним чином. В західній Україні навіть за часів Януковича районами керували люди хоч і призначені Партією Регіонів, але які все-таки хоч якось сприймалися місцевою інтелігенцією та активною частиною громади. Не було і якихось дуже серйозних конфліктів між державною владою та органами самоврядування, тож газети жили в свого роду тепличних умовах. Вони здебільшого хвалили владу, що ніколи не подобається читачам, тому і тиражі маленькі, і найбільша залежність від дотацій. Тож найбільші ризики життя після реформування якраз у газет західних регіонів, зокрема, і Львівської області. Щодо Тернопільщини, то вона знаходиться десь в нижній третині загальної шкали. А от в тих регіонах, де відбувалася якась політична боротьба, то й газети, знаходячись наче між молотом і ковадлом, намагалися самі шукати шляхи виживання. Шукаючи компроміси й лавіруючи, вони подавали більше різних думок і поглядів, а, значить, і були більш цікаві для читачів. Після найкращої в плані процесів роздержавлення, як я вже говорив, Чернігівської області, вгорі умовної порівняльної таблиці можна також поставити Полтавщину й Сумщину. Разом з тим в кожній області є по 3-4 дуже потужних видання. Але от на заході, знову ж таки, майже всі газети слабкі і виходять малим обсягом. 8 сторінок – це стандарт, а в мене, наприклад, мінімум 16 і до 24-х. При тому, що теж випускаємо газету у невеликому сільському районі. Але і тут її можна робити потужною, успішно продавати і мати хороший тираж. Тобто можливості є завжди.