Cьогодні експерт Тернопільського прес-клубу, кандидат психологічних наук Наталія Гаєвська розкриває ще одну важливу таємницю впливу політиків, пропагандистів та агітаторів на нашу психіку. Останнє, на чому мені б хотілося зупинитися в аналізі маніпулятивного впливу на свідомість української громадськості під час виборчих перегонів, це використання так званих медіаторів – посередників, лідерів малих груп населення, до точки зору яких у спільноті прислухаються. Дана техніка базується на двох твердженнях. По-перше, найбільший вплив на формування у «середньостатистичного» громадянина думки з будь-якого питання мають аж ніяк не масовані пропагандистські кампанії в ЗМІ. Найбільший ефект створюють, як не дивно, циркулюючі в суспільстві міфи, чутки і плітки. Друге твердження випливає з першого: ефективний інформаційний вплив на людину здійснюється не безпосередньо через засоби масової комунікації , а через значимих для неї авторитетних осіб («лідерів думки»), які транслюють «потрібні» думки і чутки.
У більшості випадків думки людей з приводу чогось формуються в процесі обговорення в сім’ї, в колективі і т.д. У бесідах між собою родичі, друзі, колеги осмислюють події та факти, виробляють загальний підхід відповідно до звичних для них цінностей та норм. Висновки по кожному питанню складаються і затверджуються під впливом певних авторитетів. Це люди, які або формально займають (батьки, старші брати / сестри, начальник, лідер серед однодумців) центральне місце в групі, або визнані експертами в даній сфері. Іншими словами, пропагандистський вплив ЗМІ завжди має опосередкований характер. Сьогодні цілі газети, журнали та телевізійні програми, під прикриттям розповсюдження новин, повністю присвячені створенню та поширенню правдоподібних чуток, здатних потрапляти на рівень міжособистісних комунікацій.
Як бачимо, для ефективного маніпулювання свідомістю, зомбування населення з подальшим використанням цього в певних цілях, важливим є момент акцентування, запуску вже існуючих у спільноті міфів та колективних уявлень і страхів. Прикладом вищесказаного може бути створення та підтримка ворожого образу бандерівця-фашиста у східних та південних областях нашої країни. Бандерівці, яких так довго і марно шукають і чекають на вулицях своїх міст жителі півдня та сходу України – це колективна проекція їх власних тривог та злості на несправедливість життя. На жаль, люди в основній своїй масі цього не усвідомлюють, оскільки переважна більшість громадян не бажає витрачати ні душевні і розумові сили, ні час на те, щоб бодай засумніватися в правдивості різних повідомлень-страшилок. Багато в чому це відбувається тому, що пасивно зануритися в потік інформації значно простіше, ніж роздумувати над кожним повідомленням. Справа в тому, що більшість людей мислить стереотипами, закладеними соціумом, в якому ми знаходимось без критичного переосмислення інформації, яка надходить. Таке стереотипічне сприйняття образу бандерівця-ворога і подальше апелювання до нього й робить людську масу надзвичайно піддатливою до подальших маніпулювань. До чого це може призвести в подальшому – можна лише уявляти, сподіваючись, що здоровий глузд все-таки рано чи пізно візьме гору.
Далі буде.