Настрої Півдня непідконтрольні

22.12.2014, 10:35
111 Переглядів

Нині багато розмов точиться навколо настроїв в Україні. Велику цікавість викликають південні області, зокрема, Херсонська, адже вона єдина межує з анексованим Кримом. Турбує запитання, чи зможе Росія спровокувати й ці регіони на приєднання та ввести окупантів, або ж розпочати військові дії під приводом захисту місцевого населення. Спробуємо знайти відповідь.

Слід зазначити, що на Херсонщині проживають майже 130 національностей, більшу частину з них складають українці – 82%, росіяни – 14% . Незважаючи на такий розподіл в побуті переважає російська мова. До агресії Росії настрої людей на Півдні та Сході були достатньо близькими. Переважала орієнтація на східний вектор інтеграції. Якщо проаналізувати попередні голосування до органів влади, то регіон переважно підтримував вихідців зі Сходу країни, тому соціологи стали використовувати електоральні та політичні поняття «Південний Схід». Зараз ситуація змінилася, настрої людей в Луганську та Донецьку суттєво відрізняються від настроїв людей на півдні країни. І за результатами голосування на виборах Президента і до Верховної Ради більшість з тих, хто прийшов на голосування, підтримали проєвропейських кандидатів та вектор розвитку. Тож Херсонщина єдина з усією Україною і прагне інтегруватися в європейську родину. Такі настрої панують майже на всій території області, але от в прикордонних селах Каланчацького, Чаплинського та Генічеського районів люди подекуди почали сумніватись в правильності свого вибору…
Все починалось навесні. Відразу після анексії Криму розірвалось дуже багато
родинних зв’язків, адже села між собою здавна поріднились кровними узами, з «материка» багато людей їздило працювати на кримський завод «Титан». Коли ж українські військові частини вивели з Криму, а «зелені чоловічки» зайшли вглиб території Херсонщини на декілька кілометрів, над прикордонними селами щоденно літали російські гелікоптери, донські козаки у формі розгулювали по Генічеську, до новоутворених кордонів почали стягувати військові частини і будувати блокпости. Очікуючи можливе вторгнення «зелених чоловічків» на материкову Україну, військові замінували поля та пасовища. Люди ж, віддаючи свою землю, на якій мали розпочати посівну та лишаючись без заробітку, м’яко кажучи, були невдоволені.
Тоді ж, з прибуттям перших військових до кордону з Кримом, на Херсонщині розпочався волонтерський рух. Молодих хлопців-строковиків залишали серед степу в старій порваній палатці, без спальників, без теплого одягу, без харчування, з старою поламаною технікою, і першими їм на допомогу прийшли місцеві жителі. Незважаючи на особисте невдоволення, люди розуміли, що військовим необхідна допомога, і допомагали цілими селами. Деякі сільські голови майже усі бюджетні кошти пустили на допомогу військовим ( зараз, на кінець року, вони в розпачі, бо не знають, як відзвітувати).
Час йшов, ситуація в країні змінювалась, змінювались і військові частини в прикордонній зоні, а разом з ними і настрої місцевого населення. Строковиків ставало менше, здебільшого почали з’являтись демобілізовані чоловіки, деякі з певним «стилем життя», який міняти не збирались за жодних умов. Люди побачили, що військовим допомагає вся країна, майже щодня приїжджають «запаковані» волонтери і привозять все, від натільної білизни – до техніки. Тим часом «захисники тилу» на танках та бронетранспортерах (в більшості відремонтованих самими селянами) приїжджають у село за цигарками та горілкою. Можете собі уявити, у що вони перетворюють сільські дороги після декількох ходок важкої техніки. Та ще б може люди і на це мовчали, якби підпилі вояки не почали бігати до сільських дівчат та жінок. Починаються «розбірки» – з однієї сторони демобілізований з автоматом, з іншої – розлючений чоловік з вилами або косою. В більшості випадків сторони вдається помирити, але образи накопичуються, тож у що все згодом виллється – невідомо.
Слід також відзначити, що прикордонні з анексованим Кримом села не можуть приймати сигнали українського телебачення, ретрансляційна вишка стоїть на території Криму, тому населення дивиться переважно російські програми. Про те, що там показують, ми дізнаємося лише з Інтернету, жителі ж прикордонних сіл дивляться і слухають це все щоденно. Встановити таку вишку на Херсонщині та транслювати наші програми покищо ніхто не збирається – кажуть, що за дорого. Тим часом настрої людей залишаються непідконтрольними нікому.

Алла Дігтяренко,
місто Херсон

22.12.2014, 10:35
111 Переглядів