Поговоримо про міжособистісне

02.08.2016, 10:15
189 Переглядів

Вже кілька місяців я досліджую, як журналіст, тему внутрішньо переміщених осіб, тож дуже небайдужа до неї. І тут, як то кажуть, факт сам у руки. Їду у приміському автобусі. Через прохід – дві бадьорі жіночки років 60-ти захоплено «миють» кості якійсь третій – схоже, що значно молодшій і їхній сусідці на сільській вулиці. І в церкву вона по неділях не ходить, і вишивати не вміє, і пляцки в неї якісь не такі… Мимоволі прислухаюся, і розумію, що мова йде про переселенку, яка приїхала з двома дітьми до села пів року тому. Я подібні «обговорення» взагалі погано сприймаю, але тут цікавив розвиток теми, тож делікатно втрутилася. А ви, кажу, навчіть її вишивати, і пляцки «по-нашому» пекти, і до церкви якось в неділю закличте… У відповідь та з жіночок, що сиділа ближче, подивилася на мене «великими» очима і  тоном вердикту видала: «Так вона ж … донецька! Сепаратістка!…»

  • Що, сама вам призналася?
  • Та ж кажу вам, що з Донецька!
  • Пані, «сепаратістки» – вони там полишалися, ДНР «розбудовують», чи принаймні десь в сусідніх областях осіли – чого їм сюди, до «бандерівців», їхати, самі подумайте.

   Жіночка на якусь мить і справді задумалася, і вже не так впевнено відповіла, що  хто його знає, «може їх спеціально сюди засилають». Аргумент вбив наповал, відтак вирішила краще не продовжувати ту дискусію в розпеченому автобусі, але під враженням залишилася. Знаю, що подібне сприйняття переселенців для Тернопільщини, та й для всієї західної України, нетипове – про це свідчать як численні дослідження і опитування, так і багато прикладів з І все-таки – це позиція певної частини населення. Як і тверда впевненість у власній «кращості» вже значно більшої кількості цього населення. «Кращості» не лише щодо релігійних і національних традицій та звичаїв, а й стосовно громадянської та політичної ( в контексті готовності прагнути до демократичних цінностей та відстоювати їх)позиції в цілому. За цими пунктами, згідно з результатами тих самих опитувань і досліджень, західняки справді дещо відрізняються від населення східних областей. І пишатися ми, звичайно, можемо.  Але це не означає що не повинно бути розуміння людей, які формувалися в інших умовах, бо без цього розуміння справжня єдність України неможлива.

   Бажання почути і зрозуміти – це ключ до вирішення багатьох суспільних проблем. А проблеми інтеграції і адаптації ВПО в приймаючих громадах – тим більше. Ну і якщо вже ми такі класні християни, патріоти і господарі – то і карти нам в руки! І чому б тоді не допомогти новим членам громади усвідомити якісь цінності, що з тих чи інших об’єктивних причин не були для них досі пріоритетними? Але без зверхності і менторства, а щиро, від душі, залучаючи до всіх своїх важливих справ і дорогих серцю традицій. Переселенці – точно такі ж громадяни нашої багатостраждальної України, і там, куди вони переїхали, вони хочуть почуватися не гостями і не «приймаками», а повноправними членами місцевих громад. Допомогти їм в цьому – це значить і допомогти усунути цілу низку наших спільних теперішніх і майбутніх проблем. Бо є проблеми, які не вирішити лише фінансами і налагодженням роботи певних служб – потрібен так званий людський фактор.

   Відтак звернемось до результатів недавнього дослідження на тему «Вимушені переселенці та приймаючі громади: уроки для ефективної суспільної адаптації та інтеграції», що його проводив відділ моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій Національної Академії Наук України. Серед найбільш поширених проблем інтеграції ВПО до місцевих громад там названі, зокрема, наступні:

  • збереження соціальної напруги між проукраїнські налаштованими людьми громади, що приймає, та тими внутрішньо переміщеними особами, хто доволі пасивно відносився до проявів сепаратизму на території Донбасу;
  • зростання ризиків соціальної невизначеності внутрішньо переміщених осіб через збереження військового конфлікту та брак можливостей внутрішньо переміщених осіб знайти гідне житло та облаштувати побут на новому місці;
  • обмеженість фінансових коштів громад для вирішення проблем організації доступу внутрішньо переміщених осіб до якісних умов проживання, медицини та освіти, професійної підготовки (перепідготовки) через недостатню підтримку з боку держави;
  • інертність юридичних механізмів захисту прав ВПО та відсутність дієвої мережі допомоги ВПО в регіонах.

   А ось висновки іншого свіжого дослідження –  «Внутрішньо переміщені особи: соціальна та економічна інтеграція в приймаючих громадах» – що велося в рамках проекту міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст» Федерації канадських муніципалітетів за фінансової підтримки Міністерства міжнародних справ Канади ( автори – науковці Валентина Смаль та Олексій Позняк). «Основні виклики ( цитую – авт.), пов’язані із вимушеним переміщенням громадян, у перші місяці полягали у наданні гуманітарної допомоги – житла, їжі, одягу, доступу до ліків, медичного обслуговування, психологічної допомоги. З часом, коли стало зрозуміло, що очікуване повернення вимушених переселенців до своїх домівок відкладається на невизначний термін, гостро постала проблема працевлаштування людей або сприяння їх самозайнятості, медичного обслуговування, психологічної реабілітації, розв’язання проблеми доступу до освіти, культурної та соціальної реінтеграції…

Міжособистісне спілкування переселенців та місцевих жителів приймаючих громад, долучення до місцевих звичаїв та традицій, проведення спільних культурно-мистецьких заходів, туристичних поїздок, етнічних фестивалів та інших соціально-культурних заходів для вимушено переміщених осіб і представників місцевих громад

 – важлива складова соціальної інтеграції ВПО…Слід інформувати та залучати всі групи ВПО чи їхніх представників до місцевого самоуправління у громадах компактного проживання, до вирішення усіх актуальних для них питань,  для ухвалення відповідальних та усвідомлених рішень».

   І буквально всі дослідники проблем соціальної інтеграції переселенців в місцеві громади відзначають важливість такого її фактору, як налагодження взаємодії ВПО та приймаючих громад на рівні міжособистісного спілкування. Дуже великі надії покладаються в цьому плані і на громадські організації.

Світлана МИЧКО

02.08.2016, 10:15
189 Переглядів