До болючої проблеми, про яку піде мова далі, хоче привернути увагу заступник голови обласної спілки політв’язнів і репресованих, очільник комісії Тернопільської облради з питань поновлення прав реабілітованих Ігор Олещук. «Політв’язні і репресовані, які у 1917-1980-их роках зазнали репресій і переслідувань за політичну діяльність, або перебували на спецпоселенні, за весь час існування незалежної української держави так і не дочекались нормального закону, який належно б їх захищав, – розповідає він. – Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», підписаний ще головою Верховної Ради УРСР Леонідом Кравчуком в березні 1991-го і затверджений Верховною Радою із змінами та доповненнями навесні 1993-го, дуже швидко морально й економічно застарів та став неспроможним виконувати функції соціального захисту. Перш за все тому, що на початку 90-х лікувальні заклади, транспортні організації тощо ще були державними, житло також будувалось за державні кошти і розподілялося за чергами, але незабаром все це докорінно змінилося. По суті, з усіх перерахованих у Законі пільг реальними на сьогодні залишились лише зарахування часу перебування під вартою чи в місцях позбавлення волі в потрійному розмірі для стажу роботи щодо призначення трудових пенсій та 50-процентне зменшення оплати за комунальні послуги. Але і це останнє залишається під великим знаком запитання, якщо залежить від наповненості місцевих бюджетів. Так наприклад минулого року з цієї причини в трьох районах області ці компенсації взагалі не виплачували.
Сумною є ситуація і з отриманням грошової компенсації особами, які працювали в місцях позбавлення волі на території Росії та Казахстану. Вона передбачена в розмірі однієї мінімальної зарплати за кожний місяць позбавлення волі, але не більше 75-ти таких зарплат. Інтенсивна реабілітація проводилась у 1990-1992 роках, коли фіноргани потерпали від великого дефіциту бюджету. А Постановою КМУ від 18 квітня 1996-го «Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами» розмір мінімальної зарплати було визначено аж у сім з половиною гривень, тож максимальна компенсація за роки безоплатної праці склала аж 582,5 гривні. При тому що згідно з Законом УРСР вона становила 12000 карбованців. Не кращий стан справ і з компенсаціями за конфісковані будівлі і майно, до того ж дуже багато реабілітованих громадян її взагалі не отримали. Взагалі не враховані в чинному Законі пільги для спецпоселенців, яких насильно виселяли з рідних домівок у віддалені райони колишнього Союзу, залишаючи, по суті, без нічого, а після повернення ще й не хотіли приписувати, ущемляли в праві на навчання та трудовлаштування. Досі не підкріплені реальними соціальними захистом та допомогою і пропозиції щодо визнання статусів малолітніх політв`язнів та дітей політв`язнів, про яке йшлося ще в Указах Кучми та Ющенка».
Ось такі сумні реалії. Тим часом з кожним роком цих людей з покаліченими режимом долями стає все менше і менше…
