«Коли запитали, куди ми хочемо переїхати, я сказала: «Подалі від “руского міра”»

12.06.2022, 13:37
1075 Переглядів

Олена Анатоліївна Верескун – в.о. директора Маріупольського електротехнічного технікуму, який відновив свою діяльність у Тернополі. Родом вона з Кремінної, невеликого шахтарського містечка на Луганщині. У 1984-му переїхала до Маріуполя і почала працювати в тамтешньому електромеханічному технікумі. Цьому навчальному закладу пані Олена присвятила 37 років життя. Вона була методисткою, та коли технікум виїхав на підконтрольну Україні територію, то виявилося, що відповідальність за нього не взяв на себе ніхто, окрім неї…

“Коли почалися обстріли, я не чула, проспала, – почала жінка свою розповідь. У мене хворий чоловік, ночі бувають важкі. Тож про початок війни дізналися фактично з телевізора. Перші відчуття  – що це щось неможливе, що цього не могло відбутися”. У перший же день війни усіх студентів технікуму відпустили додому та роздали документи. Домовилися з викладачами, що будуть почергово ходити на роботу. Та вже 25 лютого почалася масштабна атака. Пані Олені вдалося врятуватися з-під обстрілів. Разом з хворим чоловіком їх вивезли племінники, які, ризикуючи власним життям, приїхали в місто, яке постійно обстрілювали. Щоб вирватись з окупованих територій, довелося подолати близько 40 блокпостів. «Коли я нарешті почула від військових українською “Доброго дня. Куди прямуєте?”, то це був той момент, коли люди падають і цілують рідну землю”, – каже Олена Верескун, і від тих спогадів у неї виступають сльози. – А коли я приїхала на Тернопільщину і побачила напис “Вас вітають кременчани”, а вдома мене зустрічав напис з вітанням від “кремінчан”, то було відчуття, ніби повернулася додому”.

«Найважче те, що там немає інформації, – продовжує вона. – В мене не було зв’язку місяць, і я не знала, що буде далі. Зараз виїхати з Маріуполя практично не можливо. «Фільтраційні табори» – це жахливі слова, які стали реальністю. Вони уже наводять страх. Російські військові роблять усе можливе, щоб люди не виїхали. Вони перевіряли всі будинки. Я бачила, що усіх чоловіків роздягали, щоб перевірити, чи немає слідів від зброї чи поранень. Російський чобіт пройшовся і по моїй квартирі. Солдат зірвав український прапор зі стіни і сказав: “Ви громадянка країни, якої не існує!”.

Три роки тому у Маріупольському електромеханічному технікумі обрали нову директорку. За неї тоді проголосувало 100 відсотків колективу. І тепер багато викладачів були переконані, що керівниця залишить місто. Коли Олена Верескун виїхала з Маріуполя, то вона, разом з іншими колегами, чекали, що директорка  вийде на зв’язок, але вона цього не зробила. Тоді пані Олена почала процес переїзду технікуму, взявши всю відповідальність на себе. А пізніше, коли обстріли перемістилися з меж міста на “Азовсталь”, почали доходити чутки про те, що колишня директорка Галина Павлівна знаходиться в навчальному закладі. Відтак з’явилося оголошення для студентів з проханням прийти зробити прибирання. Відомо, що зараз вона, її чоловік та ще один заступник агітують студентів повернутися на навчання. Нещодавно один із студентів написав у повідомленні: “Напевне, вони перевзулись, я зайшов взяти документи, а мені сказали, що всі зрадники виїхали звідси, а вони лишилися спасати технікум”. На сьогодні підтверджено смерть трьох першокурсників, які навчалися в  Маріупольському електромеханічному технікумі. Одного з них розстріляли в притул. “Він був з бунтарів, напевне, сперечався з ними. Знаючи Данила, думаю, швидше за все, він щось заперечував, відстоював свою позицію”, – каже пані Олена.

Сьогодні Олена Верескун продовжує боротьбу на своєму фронті. “Коли нас запитали, куди ми хочемо переїхати, я сказала: “Подалі від “руского міра”!”. Відтак навчальний заклад відновив освітній процес у Тернополі. Вона також намагається розшукати своїх студентів. Збирає інформацію про кожного, бо відомо, що частині з них вдалося вибратися на територію, підконтрольну Україні. Каже, що коли почала передислоковувати технікум у Тернопіль, то їй не відмовили в жодній допомозі.  “Я навіть не встигаю попросити, як мені вже допомагають, ділиться вона враженнями. – Зрозуміло, що я не професійний директор, але тут мене всі намагаються підтримати. Незабаром сюди мають приїхати ще кілька наших співробітників”.

   Жінка зауважує, що на заході України є багато стереотипів про схід, а на сході – про захід, однак жахіття війни об’єднало українців набагато швидше і міцніше, ніж вся тридцятилітня риторика до того. Вона вірить, що перемога близько, і можна буде повернутися у Маріуполь. “Ми дуже сумуємо за нашим містом, яке було таким викоханим і випещеним. Тому, коли Україна переможе, ми хочемо якнайшвидше повернутися додому”, – сказала Олена Верескун на завершення.

 Андрій Корнійчук

На фото – Олена Верескун

Фото Анастасії Флейтути

 

12.06.2022, 01:37
1075 Переглядів