Любомир Габруський: «Складно, але впораємось!»

16.03.2020, 19:03
1536 Переглядів

Ми продовжуємо розповідати про життя реформованих (колишніх комунальних) редакцій. Чортківська районна газета «Голос народу» одна з перших в області стала незалежною. Районна рада і районна державна адміністрація вийшли зі складу засновників, і на базі комунального підприємства утворилось ТОВ «Редакція газети «Голос народу». Його співзасновниками стали з різними частками участі усі тодішні працівники – члени трудового колективу. Як нині справи? Про це розмовляємо з головним редактором газети Любомиром Габруським.

 – Пане Любомире, а пригадайте, факт отримання статусу незалежної газети став для колективу святом чи тривогою?

– Оригінал виписки з державного реєстру про реєстрацію нашого Товариства я приніс до редакції 6 червня  2017 року – на День журналіста. Отож хочеш не хочеш, а відсвяткували. Тривожно було? Частково так. Газета з різними назвами видавалась з грудня 1939 року. По війні відновилась 10 травня 1945 року. Майже 80 років вона була чиїмось органом (мінялись назви і функції колишніх засновників). А тут бах – і ми самі власники свого видання. Ну, хто ж би не переживав!

  – Ну, не так вже й «бах»…

– Звісно, бюрократична процедура після виходу відповідного Закону тривала півтора року. І весь цей час ми займались не тільки паперовими формальностями, а й конкретними справами підготовки до роботи в нових умовах. Я особисто відвідав чи не з десяток різних семінарів і тренінгів, контактував з редакторами інших районних газет, цікавився їхнім досвідом.

 – … загравав з владою, щоб не чинила супротив?

– Чому загравав? Керівники районних ради і адміністрації поставились до процесу, я б сказав, з державницьких позицій – є Закон, то його треба виконувати. І мені здається, що у них було чітке розуміння нових вимог часу і того, що незалежна Україна неможлива без незалежної преси.

 – А гроші?

– І з грошима розібрались. Раніше редакційний бюджет формувався приблизно так: 70 відсотків потреб ми заробляли самі, 30 – дотувала районна влада. Залежно від характеру керівників то часто-густо було схоже на подаяння з панського столу – нате, щоб з голоду не померли. Тепер же, повторюю, ще за півроку до формального роз’єднання, нам вдалося поміняти стосунки. Почали працювати на договірних засадах. Влада платить за висвітлення нами її діяльності, за надані конкретні інформаційні послуги. Усі матеріали, підготовлені у владних кабінетах, позначаємо відповідним маркером, щоб читачі знали, що це не журналістські матеріали, не позиція чи точка бачення редакції. Є  домовленості про конкретні розцінки. Усе прозоро. Ми партнери, і цим все сказано.

-А приміщення віддали, як того вимагає Закон?

– Так, на відповідних умовах нам надали в оренду на 15 років те приміщення, яке до реформування займала редакція. Хоча не обійшлося і без тривожного курйозу. Коли розпочали оформлювати договір оренди, то з’ясувалось, що приміщення редакції на вулиці Зелена, 3 зовсім не належить районній раді, що його раніше… викупила якась пані!

– Кримінал, рейдерство?

– На щастя, технічна помилка. Пані справді купила хату на Зеленій, 3, але не у Чорткові, а в селі Ягільниця. Але десь там в комп’ютерах стався збій, і її «переселили» до Чорткова. На щастя, пані не претендувала на районний центр, та й в архівах нотаріусів віднайшли таки справжні документи. Тож усе владналося.

 – Якось змінилися за три роки статті доходів і витрат?

– Структурно ні. Лиш інфляція підтягує передплатну і продажну ціну газети, зарплати тощо. Неможливо у газетній сфері зробити фінансовий стрибок, коли інші галузі економіки, доходи людей не найкращі. А ще інший момент – інтернет-видання. Вони зайняли і, на жаль для друкованої преси, продовжують займати інформаційний простір.

– А ви не пробували й самі відкусити від того інформаційного пирога?

– Кусаємо аж до болю в зубах. Півтора року тому створили свій інтернет-сайт «Чортків. Сіty» (https://chortkiv.city/). Допомогли нам його розробити фахівці агенції розвитку локальних медіа АБО. Ментор Агенції протягом року допомагав нам опановувати нову інформаційну платформу. Відкрилися інші горизонти подачі матеріалів. На відміну від друкованої газети інтернет вимагає максимально інформативного викладу матеріалів, специфічних заголовків. Більші можливості візуалізації – фото, відео.І вже можу впевнено заявити – сайт відбувся як повноцінний інтернет-ЗМІ, його читають, «клікають», асоціюють з газетою «Голос народу». Тепер завдання – навчитися на ньому заробляти. А це не легко, коли навіть деякі традиційні наші рекламодавці своїм працівникам по кілька місяців зарплати не виплачують.

 – Не дуже оптимістично для завершення розмови.

– Нічого, впораємось!

На фото – Любомир Габруський у своєму робочому кабінеті в день відзначення 20-річчя журналістської діяльності

Фото з архіву редакції газети “Голос народу”

16.03.2020, 07:03
1536 Переглядів