Після кожного свята залишаються викликані ним враження, спогади, думки і почуття. Ну і, звичайно ж, фотографії. Сьогодні пропонуємо згадати про різдвяні свята завдяки дописам наших студентських кореспондентів.
Дванадцять героїв самобутнього вертепу
Перлиною святкування різдвяних свят у селі Млиниська Теребовлянського району Тернопільщини є самобутній тутешній вертеп. Впродовж десятиліть, від старших до молодших, передавалася вертепна драма цього мальовничого села. І якщо, приміром, в навколишніх селах впродовж останніх років сценку народження Ісуса Христа можна побачити все рідше, то у Млиниськах цю традицію бережуть і щороку продовжують. Ось і цього року 12 місцевих хлопців талановито й дуже відповідально поставилися до відтворення всіх деталей вертепного дійства. Як на мене, то найяскравішою постаттю у цьогорічному сільському вертепі був Жид. «Мені вже 42 роки, а я й досі завмираю від звуку дзвіночка, який дзвенить на горбі Жида і повідомляє, що він вже близько. Згадую, як була ще малою, то завжди ховалася від його капостей. Та попри це вертеп завжди був для мене дуже очікуваною й радісною подією», – каже уродженка Млиниськ пані Марія.
Самобутніми колядками, гарними голосами й позитивними емоціями учасники вертепного дійства доторкнулися до сердець усіх місцевих жителів. Хлопцям вдалося сповна передати хвилюючу звістку про народження сина Божого.
Ілона Костюк
На фото – вертеп села Млиниська
Фото автора
Цей Святвечір став особливим
Вже понад дві тисячі років кожна християнська родина святкує Різдво. І окрім загальних традицій у кожної сім”ї є свої. У мене маленька сім’я – лише я та мама. Зате дуже велика родина, тож ми з мамою щороку сьомого січня зазвичай навідуємось до своїх рідних. А от Святвечір проводимо удвох. Як годиться, готуємо всі дванадцять страв, але у маленьких порціях. Втім, цьогорічний Святий вечір став для мене особливим, бо приніс ще й приємне знайомство з батьками мого хлопця.
А наступного дня ми поїхали до села. Мені здається, що саме там, де немає метушні тисяч людей, де краса природи і чисте повітря, і так багато простору для думок, можна по-справжньому відчути це свято. А коли ще й нарешті почав падати лапатий сніг і навколишні пейзажі перетворилися на чарівну картину, то забулося геть усе зайве, і всі проблеми та турботи залишились далеко в місті.
Коли я нарешті зустрілася із сестричкою та братиком, яких не бачила ще з літа, то день набув ще більшої значимості і став подвійним святом. Ми пообідали, поговорили про все, що змінилось відтоді, як не бачились, відтак завітали перші колядники. Разом зі своїм співом вони принесли в дім найщиріші та найсвітліші побажання, і наче наповнили його найяскравішими у Всесвіті променями добра, які захищатимуть і додаватимуть снаги упродовж цілого року. А щасливе цьогорічне Різдво назавжди залишиться у моєму серці надзвичайно теплим спогадом.
Дарина Гараган
Душу наповнює віра
Свято Різдва у всіх викликає різні асоціації. У когось воно асоціюється з духовністю, у когось – з святковою атмосферою, у когось – з відпочинком, у когось взагалі з … кухнею. Особисто для мене це найулюбленіше свято. Адже це і можливість зустрітися з родиною, яку давно не бачила, і чудова пора для того, щоб змінити щось у своєму житті. Різдво дарує надію на краще для всіх. І коли йдеш у ці дні по святковому Тернополю, то завжди не впізнаєш своє сіре і буденне місто. Люди здебільшого усміхнені, всі кудись жваво поспішають, діти щасливі в очікуванні подарунків, у храмах правляться урочисті служби. Так само – в усіх містах, містечках і селах нашого краю. І коли починають лунати різдвяні колядки, то душу наповнює віра, що все у нас скоро обов’язково буде добре!
Ірина Марчук
На фото: різдвяна відправа у храмі села Великий Глибочок під Тернополем;
мандруючий вертеп Великого Глибочка
Фото автора
Прилучився до традицій роду й народу
Різдво Христове святкував в селі Білоголови Зборівського району Тернопільщини. І був дуже радий прилучитися до споконвічних традицій свого роду й свого народу. Весь день напередодні господині готували вечерю, а ми старалися нічого не їсти, поки на небі не з’явиться перша зоря. Тоді господар вніс до хати сіно, і, стелячи на стіл та підлогу, голосно промовляв: “Дай, Боже, добрий вечір!”. Після вечері зі всіх сторін почали злітатися гучні співи веселих коляд. А 7 січня, ще задовго до сходу сонця, люди вже йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Потім почалася велика різдвяна гостина. За святковим столом збиралася родина, ніхто з присутніх не згадував сумних історій, бо це трапезування, за повір’ям, має “очистити всіх од скверни і об’єднати злагодою та любов’ю”. Ввечері зібралися парубки та дівчата, і ватагами ходили колядувати з хати до хати. Зібрані кошти віддавали і як пожертву церкві. Також протягом дня молодь влаштовувала вертеп, даруючи односельцям яскраве театралізоване дійство. Оскільки здавна на Різдво прийнято виявляти щедрість, то і для учасників вертепу ніхто не шкодував ні смаколиків, ні грошей.
Ігор БАЗАН
На фото – на Різдво в селі Білоголови Зборівського району Тернопільщини
Фото автора