Я давно вже такого не відчувала. Не скажу, що це було зі мною вперше. Ні, це буде неправдою, але сьогодні зі мною сталось щось неймовірне. Я ніколи раніше не чула про Хресну Дорогу. Так-так, ніколи. Це прикро визнавати, але там, де я народилась і виросла, не надають великого значення релігії. Мене ніхто ніколи не вчив ходити до церкви, читати Біблію, а варто було. Тепер я навчаюся в Тернополі, наш навчальний заклад має власну церкву. І ось нас запросили на Хресну Дорогу…
Ми з одногрупницею трохи запізнилися, тому залишилися слухати службу на подвір’ї. Чесно кажучи, я не надто вслухалася у те, що говорять, лиш молилася разом зі всіма, бо так треба. На початку я страшенно дратувалася – через те, що діти позаду нас кидалися камінням, що одразу ж там, де закінчується паркан церкви, працівники ЖЕКу саме лагодили дорогу, дратувалась з того, що якісь перехожі кричали на всю вулицю. Ніяк не могла зрозуміти, для чого до цієї служби додали чимало слів і молитов за матерів загиблих бійців АТО, Майдану, чому порівнювали їх зі Святою Марією. Дратувалась сама через себе, що не можу зосередитись на службі. І ось підійшли прикінцеві стації. Коли почали говорити про розп’яття Христа, я ще могла слухати, але коли почула про те, як Марія зрошувала сльозами розп’яте, понівечене, зневажене людьми тіло свого сина, всередині мене щось перевернулось. Я довго намагалась стримати у собі емоції, але не змогла. Розплакалась. Прямо посеред двору церкви, де навколо стояло багато людей. Я просто вмивалась слізьми. Не знаю, що в той момент відбулося зі мною, але я зрозуміла, що більше жити так не можу.
Чесно кажучи, зараз не найкращий період в моєму житті . Мені доводиться багато часу проводити за навчанням, є й інші турботи та клопоти. Нещодавно я розійшлася зі своїм хлопцем. Зі своїм тепер уже колишнім хлопцем, бо не бачу свого майбутнього з ним. Але, думаю, ви знаєте, як важко роз’єднати життєві шляхи з людиною, яка була близькою. Він не розуміє моїх мотивів і не дає мені спокою. Це психологічно пригнічує, це дуже важко морально. Останніми днями мені було надто складно. І саме на Хресній Дорозі я відчула, що так, як жила досі, я більше жити не можу. Я дала собі слово, що попрошу пробачення в кожного, кому хоч раз навіть сказала – не те, що зробила – щось погане. Я зрозуміла, що проблеми шукати треба не в комусь, а, в першу чергу, в собі. І нарешті усвідомила суть слів про те, що Бог не дає тобі нести хреста важчого, ніж ти можеш винести, винести, як Син Божий свого хреста на Голгофу. І що життя – це найбільший нам дарунок від Бога. Я це зрозуміла саме на найпершій своїй Хресній Дорозі. Як зрозуміла, що хочу жити вже не так, як досі, а інакше, по-новому…
Дарина Гараган