Впродовж 2014-2015 років понад 4600 наших співвітчизників подали заяви про надання їм статусу біженця. Однак одержало такий статус лише 3 українці. Чому? Відповідь криється у самій процедурі одержання цього статусу. Відповідно до Женевської конвенції про статус біженців до таких може належати особа, яка через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності й не в змозі користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
Також важливою ознакою, яка не знайшла свого відображення у визначенні, але грає важливу роль у встановленні факту, що особа не може користуватись захистом своєї держави, є те, що небезпечною для особи має бути або вся територія держави, або ж вона повинна не мати можливості самостійно пересуватись всередині країни.
Саме така невелика примітка і є причиною відмови для практично усіх заявників з України, причому великого значення, до якої саме країни вони звертаються для одержання статусу біженця, немає. При розгляді заяви країна, де перебуває особа, здійснює перевірку, чи могла особа для реалізації своїх ущемлених прав переміститись до інших, безпечних районів. Громадяни України таку можливість мають, і одне з підтверджень – 1,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб, які такою можливістю скористались. Це означає, що обґрунтовувати неможливість одержання захисту від України лише тим, що на частині територій ведуться бойові дії, не можна, бо це автоматично приведе до відмови в одержанні статусу біженця. Особа, що претендує на такий статус, повинна вичерпати всі спроби для відновлення своїх прав у країні, яку залишає. Для українця це фактично означає, що для початку потрібно переміститись всередині держави до територій, де не ведуться бойові дії, спробувати відновити свої втрачені права там, і лише у разі, якщо це не вдалося, можна шукати прихистку в інших державах.
Що ж робити тому, хто впевнений – він таки може претендувати на статус біженця у Польщі? Для початку потрібно в’їхати на її територію, оскільки за межами країни права одержати статус біженця ви не матимете. Які документи дозволять вам перетнути кордон? Це можуть бути будь-які відповідні документи, однак якщо їх недостатньо для працівників прикордонної служби Польщі в рамках звичайної процедури, то ви будете зобов’язані одразу на кордоні подати заяву про надання вам статусу біженця. Якщо ви в’їжджаєте за візою чи з біометричним паспортом, то можете подати заяву на кордоні чи в Управління у справах іноземців того воєводства, де ви перебуваєте. Будьте готові, що рішення про надання вам статусу доведеться чекати не менше 6 місяців. Також ви повинні розуміти, що факт того, що вас в Україні переслідують, доведеться доводити, тому якщо у вас є документи чи інші матеріали, якими ви зможете обґрунтувати свої побоювання – підготуйте їх.
У разі відмови можна звернутись з апеляцією, але відмова в апеляції буде остаточною. Також певний ризик під час розгляду заяви про надання біженства становить той факт, що ви позбавлені права паралельно одержати дозвіл на тимчасове чи постійне перебування у Польщі. Якщо ви одержите відмову – будете зобов’язані у 30-денний термін залишити цю країну.
Які ж переваги ви одержите разом зі статусом біженця у Польщі? Ви матимете персональний інтеграційний план, який включатиме вивчення мови, одержання освіти, пошук роботи, житла. Також ви можете розраховувати на фінансову підтримку, що складатиме від 446 злотих до 1179 злотих на особу. Також передбачено можливість одержання нових документів – так званого Женевського паспорта біженця, що даватиме право на пересування багатьма країнами без віз.
Ольга Подзігун, юрист-консультант Національної гарячої лінії з питань протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів тернопільської громадської організації ТМЖК “Відродження нації“, слухачка Школи сучасної журналістики