Будь-який вибір завжди залежить не лише від нашої свідомості, а й від підсвідомості. У цьому контексті своїми думками щодо виборів президента України ділиться з читачами добре відома тернополянам спеціалістка з психотерапії, кандидатка психологічних наук Наталія Гаєвська. – Цьогорічні вибори президента України – одна з найбільш важливих подій українського соціуму, і разом з тим – одна з найнепередбачуваніших. Тому що навіть зараз, коли до голосування залишається зовсім трошки, складно визначити, хто переможе. Тож давайте спробуємо з точки зору психології розібратися, чим керуються українці при виборі того чи іншого кандидата, і які тенденції прослідковуються в нашому суспільстві. Перший тур передвиборчої гонки – це, по суті, змагання образів. Тих образів, що їх кандидати створюють в головах самих виборців. І чим сильніше впливає такий образ на свідомість людей, тим успішнішою є кампанія певного кандидата. Іншими словами – чим краще команда того чи іншого претендента розуміє потреби і запити електорату і чим точніше на них відгукується, тим більше шансів на перемогу. Розпочнемо з лідера виборчих перегонів Володимира Зеленського. Можна багато говорити про те, що його вважають ставлеником відомого олігарха Ігоря Коломойського, і цілком можливо, що саме звідти черпаються кошти на проведення виборчої кампанії, але це лише одна сторона медалі, а є ще й інша. Ніхто не примусить людей відповідати під час опитувань не так, як би вони хотіли. І не може бути, щоб його рейтинг був настільки роздутим, що суттєво не відповідав би дійсності. Отже, є і певні психологічні фактори, які сприяють такому високому рейтингу. Справа в тому, що Зеленського сприймають як людину, яка з’явилась на противагу існуючій системі влади. Тому він такий популярний серед молоді. А моя думка – що проголосує за нього і чимало людей не молодих, але таких, хто до останнього вагається, кому віддати свій голос. Бо вагаючись, голосувати за стару систему чи за щось нове, хай і сумнівне, вони найвірогідніше проголосують таки за нього. Феномен Зеленського в основному базується саме на тому, що люди надзвичайно втомилися від старих політиків і вкрай розчарувалися в них, втомилися від самої неефективної політики, яка суттєво нічого не змінює на краще. І це дуже чіткий маячок для нашого суспільства, який вказує, що настала вже критична пора для кардинальних змін.
Важливим фактором впливу на електорат Зеленського став знятий свого часу відомий фільм «Слуга народу». Це було якби намаганням візуалізації того президента, який начебто був би найкращим для нашого суспільства. Створенням колективного образу президента, якого ми хочемо бачити, і який, що найголовніше, буде «за людей», на що вказує вже сама назва фільму. І те, що Зеленський зіграв там головну роль, дуже сильно спрацювало на його користь, бо в головах глядачів-виборців він уже як би став президентом. Як на мене, це досить таки маніпулятивна річ. І я не думаю, що такі речі можуть відбуваються чисто випадково – ймовірно, що вже зйомки були підготовкою до передвиборчої кампанії. Бо це образ, який насаджується людям, і який вже наперед відповідав очікуванням багатьох з них. Виборцям ніби підказують – дивіться, яким чудовим президентом він буде, розжене погану Верховну Раду, покарає всіх, хто винен у ваших проблемах, це саме той, хто вам потрібен, залишилося лише проголосувати. Однозначно, що це популізм! Але точна відповідність потребам великої частини електорату та майстерне технічне виконання роблять свою справу. Ефективно спрацьовує і маніпуляція з підігруванням Зеленського російськомовним патріотам України, тож ця аудиторія також буде більш лояльною до нього, аніж до чинної влади. Разом з тим гасла його виборчої кампанії не є достатньо «дорослими». Вони більше схожі на такий собі підлітковий бунт, де є маса експресії, але нема якоїсь чіткої позиції.
Наступний кандидат, на якому я зупинюся, це Юлія Тимошенко. Так виходить, що останні надцять років без неї не обходяться жодні вибори, вона стала вже настільки звичною, що вся наша політика без Тимошенко вже наче й не політика. Чому ж так багато людей знову готові за неї голосувати? Справа в тому, що українське суспільство хоч і вважається патріархальним, однак підсвідомий жіночий архетип «великої матері», яка може все дати і все вирішити, для нас теж є дуже близьким. Невипадково у відомій українській приказці жінка тримає три кути дому, а чоловік -лише один. Тому і образ Юлії Тимошенко, як сильної жінки, яка водночас залишається жіночною, досить близький українцям. Тому й готові люди віддати їй свої голоси, не зважаючи на весь шлейф проблем, який тягнеться за нею. Її гасла теж дуже популістські, але теж знаходять відгук у значної частини аудиторії. Адже обіцяє дати всім все, що їм потрібно. А ще переконливо заспокоює, що все буде добре, що дуже важливо для нашого досить тривожного суспільства, бо ж одна з базових потреб людини – це потреба в безпеці. Крім того у нас традиційно співчувають тим, хто постраждав у боротьбі з режимом, і тут Тимошенко сприймається як особа, що протистояла Януковичу і постраждала через це, надовго потрапивши у в’язницю, тим паче, що вона жінка…
І нарешті – чинний Президент України Петро Порошенко, який не є лідером у виборчій гонці, але його рейтинг досить високий. Разом з тим не може залишатися непоміченим зловживання владою в своїх якихось певних цілях, що відштовхує від нього виборців. Тому цілком ймовірно, що якщо Порошенко пройде в другий тур і виграє в ньому, то це може викликати серйозну бурю соціального незадоволення. Не можна назвати вдалою і ту основу, на якій будувалася його виборча кампанія, бо вона базувалася на підігруванні дуже конфліктним речам. Армія, мова і віра – це теми, кожна з яких зараз у нашому суспільстві є конфліктною по своєму. Тому з одного боку вони загострювали увагу навколо чинного Президента, а з другого -прив’язували його до конфліктних ситуацій, через що він був приречений втрачати якусь частину аудиторії. До того ж він в будь-якому випадку асоціюється з владою та прагненням її утримати.
Тепер – ще трохи про психологічне сприйняття архетипів, про що я вже згадувала, і що не може не впливати на сприйняття виборцями кандидатів у президенти. Поняття архетипу вперше ввів К.-Г. Юнг, маючи на увазі прості і водночас функціональні образи, спільні для колективного несвідомого великої кількості людей. Найбільш яскравим і сильним архетипічним образом є образ «батька», якому на даний момент відповідає Петро Порошенко. За ним йде образ «великої матері», яка може забезпечити потреби всіх і всіх заспокоїти – це образ Юлії Тимошенко. А образ Володимира Зеленського – це образ такого собі трікстера ( у перекладі з англійської – спритник, хитрун. –ред.), джокера, гравця, людини, яка хоч розумна й талановита, але разом з тим дуже азартна і здатна багато чим ризикувати, не усвідомлюючи, до чого це може призвести.
Виборці відповідно несвідомо ідентифікують себе з кандидатами, які є на політичній арені. І з ким саме ідентифікуватиме себе переважна більшість українського суспільства – з батьківською фігурою, з материнською, чи з фігурою трікстера-гравця – залежить передусім від його психологічної та емоційної зрілості. Моя особиста точка зору, що події будуть відбуватися, образно кажучи, приблизно так: десь ми трошки натішимося проявом бунтарства людини, яка йде проти системи і асоціюється із змінами, знову ж таки трошки пожаліємося материнському образу, бажаючи материнської підтримки, але потім все-таки ( повторюю, що це лише моя особиста думка) підтримаємо батьківську фігуру. Чому так? Тому що коли в суспільстві присутній досить високий рівень тривоги і воно емоційно нестабільне, то завжди буде намагання (навіть якщо підсвідоме) тягнутися до того, хто бодай візуально сприймається більш сильним. Бо це дає відчуття стійкості і можливості спертися на цю сильну фігуру, навіть якщо очевидно, що вона далека від ідеалу і використовує владу для своїх потреб. Відбувається так звана компенсонаторна ідентифікація – коли примикаєш до сильнішої за тебе особи, ідентифікуєш себе з нею, і завдяки цьому і сам почуваєшся сильнішим, стійкішим та впевненішим. Мовляв, якщо він може дати собі раду, то і я при ньому якось виживу. Це я так пояснюю «на пальцях», на хлопський, як то кажуть, розум, але йдеться про глибинний рівень людської психології.
Ось таким мені бачиться прогноз на ці вибори. А буде так чи інакше, побачимо вже зовсім скоро.