Уже втринадцяте у Старому замку Тернополя відбулася церемонія нагородження лауреатів Конкурсу “Людина року-2013». Відзнаки отримали 14 краян. Диплом лауреата конкурсу, іменну медаль та символічну фігурку Ніки, серед інших, вручили й нашому колезі, власному кореспондентові газети «Урядовий кур’єр» Миколі Шоту. Тернопільський прес-клуб вітає колегу із високою нагородою! Оминути цю подію неможливо, а тим більше неможливо не дати кілька запитань лауреату.
– Чи несподіваною для тебе стала новина про те, що ти є серед переможців?
– Цілковито. Перед самим Новим роком до мене пролунав телефонний дзвінок. Зі слухавки зазвучали Новорічні віншування-побажання. Від щирого серця їх мені дарувала відома тернопільська журналістка Галина Садовська. «А от який сюрприз маю для тебе, мабуть, і не відгадаєш?» ¬– сказала. Відтак повідомила, що вона – одна з членів конкурсної комісії «Людини року». Серед лауреатів з’явилося й моє ім’я. Спочатку подумав, що це своєрідний новорічний розіграш. Бо й справді ніколи не гадав, що можу удостоїтися такої поважної відзнаки. Щиро вдячний усім, хто в такий спосіб оцінив мою майже тридцятирічну журналістську працю на Тернопіллі.
– На твою думку, без зайвої скромності, які теми, що ти висвітлював, стали визначальними?
– Конкурс «Людина року» не визначає лауреатів за якісь конкретні теми, газетні матеріали. Кандидатури на звання лауреата подають трудові колективи, установи, організації, підприємства. І розглядає ці подання спеціальна комісія, яку очолює ректор Тернопільського державного медуніверситету ім. Івана Горбачевського, член-кореспондент Національної академії медичних наук України, професор Леонід Ковальчук. Отже, лауреатство радше підсумовує досягнення чи успіхи багаторічного шляху людини у професії, трудову чи творчу її діяльність. Принагідно зазначу, що 2013 року з’явилася моя книга «На пагорбі долі», до якої ввійшла лише невелика кількість матеріалів, що впродовж останнього десятиріччя я публікував на сторінках газети «Урядовий кур’єр». Визначальними для мене в журналістській праці завжди є людина з її радощами й смутком, з успіхами, досягненнями, захопленнями, талантом. Мене завжди болить Україна. Тож прагну якнайбільше писати про її історію, людей патріотичної душі, про відродження народних звичаїв та обрядів, про історичні, архітектурні, природні принади Тернопілля. Бо ж маємо знати більше про рідний край, про милу Україну.
– І ще одне – кого б ти назвав «китами» тернопільської журналістики?
– Без сумніву, заслужені журналісти України – Галина Садовська з «Вільного життя плюс» та Людмила Островська з обласного державного радіо. Галина Дмитрівна та Людмила Іванівна для мене два життєрадісних, об’єктивних, неупереджених і щирих голоси краю. Одна задля цього тривалими десятиріччями використовує перо, інша – мікрофон. За свою журналістську діяльність я поєднував і перо, і мікрофон, тож завжди брав цих двох гарних і прекрасних жінок собі за приклад у професії. Захоплююся їхньою самовідданістю у журналістиці, багатством їхнього слова й думок, яскравим талантом.
Довідково. Засновниками конкурсу «Людина року» є спортивно-мистецький та духовний центр «Моя Україна», а також редакція найстарішої та найтиражнішої в області газети «Вільне життя плюс». Майже 130 представників політикуму, медицини, культури, економіки, освіти, журналістики, спорту за ці роки стали лауреатами цього престижного в краї конкурсу. Серед них, зокрема, славетний художник Іван Марчук, письменник Володимир Яворівський, знаменитий легкоатлет, президент НОК нашої країни, Герой України Сергій Бубка. До речі, у цьому переліку й ще три Герої України, керівники сільськогосподарських підприємств Тернопілля – Олег Крижовачук, Іван Гута та Петро Гадз.