Музейний працівник з Неаполя Луїджі Канчелло приїжджає до Тернополя часто, бо це – рідне місто його коханої жінки. Під час одного з приїздів нашому кореспонденту вдалося взяти у італійця невеличке інтерв`ю на популярну тему. – Луїджі, культура вашої батьківщини здавна асоціюється в уяві багатьох моїх співвітчизників з Ромео і Джульєттою, сонетами Петрарки та іншою вишуканою романтикою минулого. Як ви вважаєте, сьогоднішня Італія не розтратила того романтичного духу? – Думаю, що все-таки ні. Надзвичайно романтичне ставлення до всього, і передусім до стосунків між чоловіками та жінками глибоко притаманне моєму народові. Звичайно, сучасний італієць — вже не Петрарка, але на початку стосунків між двома все може бути навіть дуже схожим.
– Водночас відомо, що у вас дуже жорстка політика щодо збереження сімей, причому передусім на користь жінок, і що здебільшого вони керують своїми чоловіками…
– Ще років двадцять п`ять тому переважна більшість італійських жінок узагалі не працювали, а були домогосподарками і займалися дітьми, але при цьому вони все одно залишалися наче «над» чоловіками, бо в італійських родинах споконвіку присутній надзвичайно сильний вплив матріархату. Зараз ситуація зовсім інша, але держава ревно оберігає італійські шлюби. Розлучитися у нас, наприклад, дуже складно. Відповідна заява пролежить у суді років два, поки її візьмуть до розгляду, і аж iще через пару років подружжя зможе розлучитися (швидко не буває ніколи!). Після розлучення, якщо жінка, наприклад, не працює, колишній чоловік зобов’язаний виплачувати їй (саме їй, а не спільній дитині чи дітям!) третину свого заробітку, аж поки вона знову не вийде заміж, а якщо не вийде, то довічно. Якщо ж жінка працює, то аліменти сплачуються лише на дітей — до досягнення ними вісімнадцяти років чи до закінчення вузу, якщо вони навчаються.
– Чи правда, що італійці жахливо ревниві?
– Це справді так, бо якщо італієць когось любить, то хоче, щоб ця людина належала йому повністю, завжди і всюди. Ми дуже пристрасні у своєму коханні!
– А якою є, так би мовити, загальна думка ваших співвітчизників про українських жінок?
– Мої співвітчизники однозначно зробили висновок, що українки є значно «м’якшими», терпимішими, поступливішими, ніж італійки. І не дивно, що неодружені італійці часто закохуються у своїх служниць-українок, адже ті вносять у дім особливе душевне тепло. Що ж до інтиму, то раніше існувала думка, що українки в коханні холодніші за наших жінок, бо ж з походять зi значно північнішого краю. Насправді ж вони, навпаки, гарячіші, темпераментніші. Можливо, тому, що їм не вистачає кохання їхніх чоловіків. А взагалі-то особисто я об’єктивно відповідати на ваші запитання, напевне, не можу, бо я закоханий в українку, вона для мене єдина і найкраща.
– Луїджі, ви з вашою українською коханою разом уже немало років. За цей час хто з вас більше «набрався»: ви від неї українського, чи вона від вас — італійського?
– Взагалі мене не цікавить різниця у національному, мене цікавить лише жінка, яку я люблю. Хоча, звичайно, у нашому домі вже змішалися традиції обох наших народів.
– Цікаво, а тут, в Україні, наші жінки видаються вам такими ж, як в Італії, чи якимись іншими?
– Є велика різниця. Може, тому, що у нас вони страждають від ностальгії. Водночас видно, що у них і тут багато проблем, бо бракує радості на обличчях, усмішок. А от щодо зовнішності, то таких красивих жінок я не бачив ніде в світі. В Італії чоловіки постійно на українок оглядаються, а тут я взагалі вже мало шию не скрутив. І мені дуже дивно, що ваші чоловіки реагують зовсім не так. Як вони можуть не віддавати шану жіночій красі й жіночій сутності взагалі? А ще мене шокувало, що тут майже кожна друга — розлучена. Розумію, що у вас дуже легко розлучитися, але хіба можна так легко руйнувати стосунки, сім’ї, шлюби?…