Як повідомила дещо раніше низка ЗМІ, Міністерство внутрішніх справ України запропонувало батькам заводити на своїх дітей ідентифікаційну карту, в якій зберігатимуться їхні відбитки пальців і навіть волосина на випадок опізнання. Окрім того, за словами начальника управління кримінальної міліції у справах дітей МВСУ Олексія Лазаренка, в ній повинні бути вказані всі дані про дитину включно з її звичками, захопленнями та станом здоров`я. Такі карти правоохоронці збираються роздавати на батьківських зборах. Відтак батьки разом з дітьми повинні будуть заповнити їх і зберігати вдома, а якщо дитина втрапить в якусь халепу – прийти в міліцію саме з цим «документом». Цьогоріч ця ініціатива, як пілотний проект, почала реалізовуватись у сусідній Івано-Франківській області, а наступного року начебто має розповсюдитись на всю Україну. Ми запропонували висловити свої думки про неї і тернопільським батькам, у яких є діти шкільного віку.
Тарас Савчук:
-Не можу оцінити це однозначно. З одного боку це ніби і добре, якщо враховувати кількість дітей, які пропадають щороку, і взагалі те, що твориться в державі. А з іншого боку якось так виглядає, що працівники міліції хочуть аж занадто влізти в особисте життя громадян і полегшити собі роботу. Бо для чого нам тоді, скажімо, така кількість міліції, якщо навіть діти вже будуть ідентифіковані, а всілякі, не дай, Боже, розшуки і впізнання – настільки спрощенні. Тому в цілому я проти!
Софія Лінчевська:
– Перш за все довіри до пілотних проектів у мене, як пересічної українки, немає. Як на мене, жодний із них якихось позитивних результатів не дав. По-друге, де логіка? Якщо ідентифікаційна картка зберігатиметься лише вдома, то якщо з дитиною щось станеться, батьки і без того зможуть персонально розповісти в міліції про її захоплення чи стан здоров`я – для чого в такому випадку картка? Тим більше, що захоплення і звички протягом року в дітей можуть змінюватися. А щодо розшуків і впізнань: невже у нашій країні стільки невпізнаних дитячих тіл? Переконана, що у більшості таких трагічних випадків ці діти росли без батьків, тому виникає питання: чи заповнятимуть ідентифікаційні картки діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, ті, які від народження ростуть в інтернатах і які тікають звідти по декілька разів на рік? Я проти цього проекту!
Михайло Окаринський:
– Та що тут сказати? Я проти всього, де держава лізе без дозволу! І нехай би в ці справи не влізала також. Держава і так має дуже багато даних про своїх громадян, не користуючись ними належним чином. Тож зібрати вони це все можуть, але от для чого саме база даних дітей буде працювати – це вже запитання.
Олена Лайко:
– Оскільки сучасний світ такий непевний, а чутки про те, що дітей крадуть навіть у супермаркетах, викликають чи не шок у всіх тверезомислячих батьків, то це нормально, що від таких моментів треба якось рятуватися. А ще треба не забувати і про те, що через інтернет та соцмережі доступ до сучасних дітей має купа чужих людей – і нормальних, і не дуже, які можуть з ними спілкуватися, користуватися їхньою довірливістю і так далі – не варто описувати можливі сценарії розгортання подій. Тому якщо хтось – в даному випадку офіційні інстанції, міліція – хочуть допомогти, захищаючи наших дітей, то чому ні? Тим більше, що базу відбитків пальців усіх громадян і так рано чи пізно буде в Україні створено. Словом, краще зробити щось потрібне і раціональне для власної дитини, ніж потім жалкувати.