Президент Міжнародної Федерації журналістів Джим Бумела нещодавно відвідав Київ, щоб взяти участь у конференції ЄФЖ та у Всесвітній день боротьби з безкарністю пройти маршем разом з учасниками конференції й українськими журналістами. Перед відльотом він дав ексклюзивне інтерв`ю «Журналісту України». В ньому він, схоже, не згладжував гострих кутів – про професію, про журналістів, про суспільство…– У 2009 році, коли в розпалі була світова економічна криза, в Сочі ви давали мені інтерв‘ю, в якому бідкалися про долю медіа і журналістів. Криза наче спала, але на додачу до неї ще й стрімкий технічний і технологічний прогрес в інформаційній сфері не покращили нашу долю. Тільки й чуємо про закриття, банкрутства, злиття, а отже – звільнення журналістів. То як сьогодні ви розцінюєте ситуацію? І яким бачите майбутнє? Невже професійна журналістика помре, як пророчать деякі гарячі голови? До речі, нещодавно в Британії, де ви живете й працювали багато років журналістом, один з медіавласників заявив, що журналістика як така взагалі не потрібна сьогодні…
– У вас хороша пам‘ять, так, було це інтерв‘ю. А що зараз? Думаю, ситуація погіршилася в усьому світі. Багато газет і журналів втратили тиражі, позакривали свої філії. Причина – не стільки криза як така, а криза фінансової моделі медіа, що зараз переживають не кращі часи. Я не буду називати цифри, тому що точно зараз їх дати не зможу, але падіння традииційних медіа величезне, й воно відбувається в усіх країнах: десь більше, десь – менше. Навіть там, де медіа вважалися успішнішими, ніж будь-де, наприклад, в Німеччині. Через кризу цієї моделі ЗМІ, а отже через брак грошей страждають журналісти, тому що в редакціях все менше людей мають виконувати той же обсяг роботи, а це просто неможливо. Отже, страждає якість. Раніше вони могли їздити кудись, вести власні розслідування, а зараз змушені користуватися прес-релізами. Виникло навіть нове слово, щось на кшталт «перевертуни, переверталізм», воно означає просто перегортати папірці замість того, щоб збирати факти власноруч.
Отже, перша негативна тенденція – більше роботи виконує менше працівників. І друга – журналістика стала професією бідних людей. Бо всюди по Європі, окрім невеличкої кількості високооплачуваних журналістів, всі інші заробляють вкрай мало. Хоча досі багато молоді йде в журналістику. Вона вважається романтичною, цікавою. Можна багато подорожувати. Але чи будуть вони взагалі коли-небудь працювати журналістами? Якщо раніше молодим казали: вчіться професії, йдіть і заробляйте, то зараз кажуть: будьте готові працювати безкоштовно. І багато з них вже з студенстької лави готові працювати за малі гроші, або зовсім безкоштовно і вважають, що це взагалі єдиний спосіб потрапити в професію. І така їхня готовність призводить до того, що й роботодавці готові їм менше платити за більшу роботу. Замкнене коло.
– До речі, й у нас намагаються більше залучати молодь, ніж досвідчених журналістів.
– Через те, що так використовують журналістів, падає якість і самої журналістики, і видань. Через постійні скороченння витрат страждає якість. Наприклад, в одній з чикагських газет скоротили всіх фотографів, хоча серед були й дуже хороші фахівці, лауреати Пулітцеровської премії. Тепер ті низькооплачувані журналісти, які й писати добре не вміли, ще й фотографії мають робити.
– Універсальні журналісти – це зараз, як кажуть, у тренді. Дешево й сердито…
– Неякісно! А щодо того випадку в британських медіа, про який ви згадали… дійсно, один медіамагнат нещодавно заявив: «Я більше не потребую журналістів». В регіональних газетах в Британії журналісти власноруч збирали різні історії в містах, містечках, селищах, і потім про них писали. Зараз вони розсилають таку собі «болванку», по якій громадяни можуть описувати конкретні історії й надсилати безпосередньо редакторам, обходячи журналістів, в яких нині відпала потреба, бо громадяни безкоштовно виконують роботу, тому що їм це просто цікаво.
У зв‘язку з фінансовою кризою і браком грошей стало значно слабшим і громадське телебачення. У всіх зараз на слуху Греція, де був закритий головний громадський мовник, дуже хороший, до речі, мовник. Влада створила нову компанію – дуже слабку, де працює
всього кілька людей. І навіть Європейська спілка телемовників не визнає цього грецького мовника, бо він не відповідає мінінмальним критеріям громадського телебачення. Навіть Бі-Бі-Сі за останні роки втратила 7 тисяч співробітників. Точаться дискусії щодо того, чи вигідне громадське мовлення, але ж воно й не повинно бути спрямованим на прибуток. Однак уряд Британії не проти потіснити громадське телебачення й надати платні ліцензії каналам Мердока та іншим приватним компаніям.
– Невже все так погано! Де оптимізм?
– Оптимізм? Він у тому, що журналістика ні за яких обставин не помре. І, як не дивно, перш за все, тому, що зараз у світі стало значно більше інформації, ніж будь-коли. Те, що сьогодні відбувається в інформаційному полі, можна порівняти з революцією часів Гутенберга. Журналісти опинилися всередині двомільярдної аудиторії, але з тим масивом інформації, що обрушилася на світ, самотужки аудиторія не справиться.
– Як ви оцінюєте становище зі свободою слова в Україні? Якою інформацією володієте? Якими рейтингами послуговуєтесь?
– Користуємося тієї інформацією, що її нам надають Спілка журналістів, медіапрофспілка – члени МФЖ. І за потреби надаємо підтримку, посильну допомогу. Коли сталося вбивство Гонгадзе, спілка журналістів Британії (з 1985 року Бумела активно працював у виборних органах цієї спілки – ред. ) почала цим займатися ще до того, як за справу взялася МФЖ. І до цього часу спілка журналістів Британії відзначає роковини загибелі Гонгадзе, ходять до українського посольства і там говорять про Гонгадзе, про журналістику, а також про те, що відбувається в Україні.
Щодо рейтингів… Ніякими рейтингами не послуговуюся, бо їх є дуже багато, але жоден з них не є науковим і кожен використовує різну методологію, тому може статися, що в один рік одна й та ж країна в різних рейтингах посідатиме то 15, то 120 місце, і незрозуміло, чому. Я взагалі раджу обережніше ставитися до будь-яких рейтингів. Вважаю, на них послаються занадто ліниві журналісти, які замість того, аби самим шукати якісь факти, посилаються на чиїсь висновки, як на беззаперечний авторитет. Міжнародна спілка журналістів має претензії до компаній, що роблять рейтинги, коли вони говорять від імені МФЖ, хоча МФЖ не давала їм таких мандатів.