Приблизно ці слова сказали гості Тернопільського прес-клубу, українські вояки, тернополяни, наші хлопці, які, залишивши буденні справи, роботи, родини, пішли добровольцями захищати нашу державу і кожного із нас. Вони приїхали із зони проведення АТО ненадовго. Наступної п’ятниці хлопці повертаються на бойові позиції. Володимир Грицина – до 54-го Прутсько-Померанського окремого розвідувального батальйону (добровольчий курінь УНСО) під Маріуполь. А Юрій Заблоцький – до 5-го окремого батальйону добровольчого українського корпусу “Правий сектор”, який захищає аеропорт Донецька. Вони приїхали із пекла війни. І вони, наші Герої, знову туди провернуться, бо не можуть зробити по-іншому.
Володимир Грицина: «Усі наші хлопці з УНСО пішли боронити нашу державу. У моєму батальйоні – їх 45% із різних регіонів України. Усі пішли добровольцями. Ситуація важка. Обстрілюються передмістя Маріуполя. Населення ставиться по різному – хтось підтримує, хтось боїться це робити, а дехто через російську пропаганду просто ненавидить українське військо. Кажуть, що ми хочемо їх убивати за мову, хоча щоразу пробуємо пояснити, що немає проблем, а є одна гарна країна, а ми воюємо з ворогом, який прийшов ззовні. Ми дуже дякуємо людям. Армія дійсно стала народною. Якби не підтримка простих громадян та волонтерів було б важко. За те, що роблять люди – низький їм уклін. Ми тримаємося саме завдяки такому ставленню до нас. …Вразило, як зустріли мене міліціонери на вокзалі у Тернополі. Розумію, вони намагаються не допустити якихось провокацій, а я був у військовій формі. Але ставлення до тих, хто повертається на відпочинок із фронту, мало б бути кращим – адже документи можна перевірити дуже швидко. А біля мене було десь зо шість працівників міліції. Усе закінчилося добре, але враження неприємні… Наших ворогів ми бачимо в біноклі, там і російська армія, і бандити. А вони вже воюють між собою. Я думаю, що це ще гірше. Бо в регулярної армії все просто, вони мають ворога і мету. А бандити – це страшно, їх просто потрібно знищувати. Спокою там ще довго не буде».
Юрій Заблоцький: «Наші позиції – у селі Піски, аеропорт Донецька. Це одна лінія фронту. Місцевого населення там вже практично немає. Фільм “Сталкер” бачили? От і в нас там так само, немає жодного дня без обстрілу. Буває страшно, але на наші рішення цей страх не впливає – не було випадку, щоб хтось не повернувся на позицію. Наш загін є добровольчим, відтак ми не маємо статусу учасників бойових дій. Це питання ще вирішується. «Правий сектор» пішов на передові у різних напрямках лінії фронту. …Скажу, що усе тримається на волонтерах Вони забезпечують нас усім необхідним, у тому числі і медичними аптечками. З-за кордону нам їх передали. Дуже зручні, дуже потрібні… Маємо теплу одежу, маємо, що їсти-пити. Волонтери вже навіть умудрилися на військовий техніці заїжджати у Піски. До речі, якщо перекласти “добровольчі корпуси ” на англійську – то це волонтер. Тобто, виходить, що волонтери воюють з Путіним.. На нас фактично кинули еліту російський військ. Але ми також щось знаємо і вміємо… Стосовно перемир’я. Вони нас дістають, а потім вже самі кажуть – давайте три години перемир’я, бо нам треба вивезти трьохсотих чи двохсотих… Обстріли ведуться із різних видів зброї. Нам, головне, не поступитися з аеропорту».
Хлопці розповіли журналістам, що наразі військовим найперше потрібні теплі речі. А Україну вони ніколи нікому не віддадуть.