Нагадуємо, що цієї ночі мало не пів світу відзначатиме Хелловін. Про саме це свято та його історичні корені вже стільки писано-переписано, що повторювати нема сенсу. Ставлення до нього у нас в Україні різне, від захоплення «по приколу» – до категоричного несприйняття, однак серед молоді воно все-таки досить популярне. Багатьом просто подобається різне розважальне «страхіття», і це – свобода вибору. От тільки б хотілося звернути увагу на те, що якось воно непатріотично копіювати імпортну «чортівню», якщо у нас і своєї більш ніж досить. Особливо на Тернопільщині, де, як відомо, знаходиться третина всіх стародавніх замків України. А де такі замки – там, відомо ж, що? Правильно, привиди!
Ось яку, приміром, історію автор цих рядків на власні вуха чула від жительки селища Микулинці Стефанії Балой, яка багато років прожила у квартирі прямо в товщі муру славнозвісного Микулинецького замку:
– Одного разу я таки точно його ( привида –авт.) бачила! Була тоді ще молода, незаміжня. Приходжу пізно з гулянки, стукаю, а мама чи заснула, чи навмисне не спішить відчиняти, щоб я знала, як опівночі повертатись. Раптом бачу – від підвалу, куди німці у війну скинули дванадцятеро розстріляних совєтських вояків, пливе до хати наче біла хмарина. Я злякалася, почала сильніше стукати у двері і кричати мамі: “Відчиняй, бо біда!”, то те біле зупинилося, постояло трохи та й повернулось назад до підвалу. Якраз ще наш тодішній квартирант надійшов, то теж встиг побачити, а обом привидітися не могло. А ось ще про привидів. Мама розповідала, що ще коли була маленькою, то у підвалі, над яким зараз ми живемо, жив коваль. Мав дочку, яка народила позашлюбну дитину. То батьки її за це поїдом їли, аж злягла і скоро померла, залишивши те дитя сиротою. Поховали її, за звичаєм, в білій сукні, а потім люди не раз бачили, як дівчина в білому заглядала у нижні замкові вікна…
З замком – цього разу Кременецьким – пов`язаний і сюжет раритетної старовинної листівки з відьмою на мітлі, що її бачите на фото. Внизу польскою мовою написано – «Кременець. Легенда про гору Бона». А легенда та – справжня «страшилка»! У ній розповідається, що у 1536 році польський король Сигізмунд І подарував Кременець і околиці своїй дружині італійського походження Боні Сфорці. В народі про неї говорили, начебто вона відьма і вампірка. А задля збереження молодості користувалася жахливим рецептом – омивалася … кров`ю молодих дівчат! Начебто в одній з підвальних кімнат замку замість стелі була лише металева решітка з гострими шипами. На неї й кидали бідолашних дівчат, а корлева внизу приймала своєрідний кривавий душ. Або ось така історія. Одного разу королева наказала пошити з волових шкур довгий висячий міст між вершинами гори, де стояв замок, та сусідньої. Коли міст був готовий, Бона вирішила проїхатися по ньому у запряженій кіньми кареті, але приблизно посередині міст раптом розірвався. Карета полетіла вниз з величезної висоти, і тут би королеві й кінець, якби раптом якась таємнича сила не підхопила її і не поставила неушкодженою на землю біля підніжжя гори…
Втім, «чортівні» у нас в області вистачає і попри замки. Ось, наприклад, у лісі біля Бережан лежить величезний камінь, який в народі так і називають Чортовим, бо поклав його там начебто сам нечистий. За переказами у давнину в тому місці знаходилося святилище племені «бережан», що дуже заважало нечистій силі. Щоб знищити його, Чорт вибрав величезний камінь аж у Карпатах, і летів з ним, щоб кинути на святилище. Але через певні обставини, про які детально розповідає легенда, той випав з лап нечистого раніше, і впав у лісову гущавину.
І таких історій про різні куточки Тернопільщини – сотні! То навіщо нам, питається, якась ще імпортна нечисть? З наступаючим Хелловіном вас, дорогі читачі!
Навіщо нам імпортна «чортівня», якщо на Тернопільщині своєї вистачає?
