Продовжуємо публікувати відповіді на запитання – «Якими бачаться вам здалеку нинішні президентські вибори в Україні?» – що з ним ми зверталися до колишніх тернополян з різних куточків світу. Сьогодні своїми думками ділиться журналістка Лариса Шумило, яка тепер живе і працює в польському місті Щецин. – Найскладніше питання, яке зараз постає і перед багатьма людьми в Україні, і перед тими українцями, які знаходяться за її межами – це за кого голосувати, кому довірити майбутнє держави. Правильну відповідь знайти важко, бо кількість агітаційної інформації допомагає з точністю до навпаки. Хоч багато людей, душі яких уже давно заледеніли від розчарувань, і які не вірять, що щось зміниться, все ж прийдуть голосувати. Бо ми, українці, відповідальна нація…
Обливати брудом суперників – практика не нова і притаманна не лише виборчій кампанії в Україні. У Польщі, де зараз теж готуються до виборів, але – в Європарламент, також багато претендентів. І на телебаченні представники різних партій також не завжди дотримуються толерантності. Але поляки більш міцно стоять на ногах, більш впевнено дивляться у завтрашній день. І хоча правляча партія “Порядок і Справедливість” теж вдається до популістських трюків загравання з електоратом, це не так дратує людей. Для порівняння, у Польщі останнім часом відчутно підвищили мінімальні зарплати і пенсії, додали тринадцяту пенсію, а родинам з дітьми тепер виплачуватимуть допомогу в розмірі 500 злотих ( це понад три з половиною тисячі гривень) щомісячно на першу дитину. До цього платили допомогу, починаючи з другої дитини. А що у нас? Сумно навіть підраховувати. Підвищення пенсії – у розмірі десяти буханок хліба, підвищення зарплат хоч і дещо більше, та ріст цін на продукти і комунальні послуги з’їдає усі ці надбавки. Але повернімось до головної теми.
Президентські вибори в Україні цього року, очевидно, не стануть зразком демократичного волевиявлення суспільства. Лозунг “отримати владу будь-якою ціною” не афішується, але з усього видно, що він присутній у штабах багатьох кандидатів. Тому дуже хочеться, щоб той, хто прийде до влади і стане наступним президентом, зрозумів, що бути капітаном “Титаніку” – дуже почесно, але безперспективно і небезпечно. Україна зараз дуже нагадує корабель, який отримав серйозну пробоїну. Але багатьом, кого життя змусило податися у світи, щоб вижити чи прогодувати сім’ю, все-таки хочеться повернутися . Тому одна надія, що новий президент (прізвище уже не має значення) зрозуміє, що Україну можна врятувати, лише якщо зашити власні кишені і почати наповнювати державні. Забути про інтереси власної родини, а дбати про родини України, щоб вона нарешті почала свій шлях вгору.