Яким чином побороти «джинсу» та ситуативне ставлення до журналістських стандартів, обговорювали учасники круглого столу «Між війною та виборами: час домовлятися про стандарти самим». Він був організований Незалежною асоціацією телерадіомовників, відбувся в прес-центрі Національної спілки журналістів України. Ця панельна дискусія стала завершальною в низці заходів, присвячених семінарам для медійників, що організовувалися в усій Україні. На думку голови Комісії з журналістської етики Володимира Мостового, результати круглого столу мали б переконати журналістів уникати таких явищ, як прихована агітація та “джинса”. До участі в заході було запрошено медійників та експертів, які відстежували останню президентську виборчу кампанію. І хоча дискусію було вирішено розділити на два блоки, останній із яких мав бути присвячений висвітленню збройного конфлікту на сході України, його витіснила тематика порушення медійниками загальноетичних принципів роботи та використання «джинси», тобто замовних матеріалів агітаційного характеру, під час виборчих перегонів.
Отже, «Джинса» чи непрофесіоналізм?
На необхідності визначення самого поняття «джинса» наголосила керівник центру законодавчих ініціатив Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова. «Для мене як для юриста це слово завжди було синонімом прихованої агітації, реклами чи накручування рейтингу. Але ознакою джинси також вважається, наприклад, наявність лише позитивних цитат чотирьох лідерів політичних блоків у сюжеті чи статті. За відсутності в матеріалі критики експерти одразу висувають йому вирок: дисбаланс, а отже піар. Можливо, це не дуже професійні матеріали. Але насправді розрізнити телесюжет із елементами замовності і просто неякісно зроблений, важко», ‒ наголошує пані Большакова. На думку експерта, відсутність протилежної точки зору в матеріалах можна балансувати її наявністю в наступних статтях видання або випусках телеканалу, якщо інше не передбачено за форматом. В інтернет-ЗМІ ж протилежна точка зору часто не подається взагалі, вважає експерт Інституту масової інформації Олена Голуб. Це можна пояснити тим, що головний акцент в інтерактивних виданнях робиться на швидкості подачі інформації. Але часто саме через оперативність страждають інші стандарти. Медіаексперт Сергій Рачинський висловив тезу, що місце для «джинси» з’являється там, де бракує оригінальної інформації. Зараз багато видань замість генерувати інформацію займаються її перепродажем. «Сьогодні виграє не той, хто має якісний контент, а той, хто володіє технологією поширення будь-якої інформації. Часто таких людей навіть не цікавить, чи буде вона корисною для аудиторії», ‒ вважає пан Рачинський. На його погляд, напрацьовані роками особистий авторитет та ім’я журналіста спроможні подолати явище джинси. Виконавчий директор Незалежної асоціації телерадіомовників Катерина М’ясникова пояснює, що правдиві сюжети часто виглядають як проплачені через непрофесійність редактора або його особисте ставлення до проблеми. «Журналісти поводилися як пересічні громадяни, коли запевнювали аудиторію в тому, що Тимошенко або Порошенко нібито мають перемогти, оскільки це буде найкращим варіантом для сучасної України. Так само хтось вважає, що схід і захід треба об’єднати, а хтось підтримує федералізм», ‒ додала вона.
Звісно, ЗМІ мають висвітлювати діяльність кандидатів, але не можна ідеалізувати будь-якого з лідерів, пояснюють експерти. «Спекулюючи складною ситуацією в країні, ЗМІ фактично вмовляли виборців проголосувати за найбільш рейтингових кандидатів, аби завершити процес в першому турі. Я не уявляю, як така точка зору взагалі можлива в демократичному суспільстві», ‒ дивується Олена Голуб.
Чи виступати в ролі громадянина а чи журналіста, залежить від ситуації, в якій опиняється людина, вважає член правління Харківської обласної організації Національної спілки журналістів України Євген Маслов: «Коли я хочу висловити свою суб’єктивну позицію, я завжди наголошую: зараз говорю не як журналіст, а як громадянин, якого безпосередньо торкнеться певна проблема».
Про проблеми пропаганди – у наступній публікації 17 липня.