Не віриться, як не вірилося рік тому, у те, що завжди життєрадісного, усміхненого, привітного Віктора немає серед нас. Напевне, і не потрібно у це вірити, а просто знати, що його душа витає серед тих, кого він найбільше любив, – родину, друзів, побратимів. І просто знати те, що Він з Небес опікується найдорожчими для нього людьми. А ми усі, хто його знав, поважав, любив, маємо завжди пам’ятати про щиру молитву за нього. Не забуваймо. Молімося. Герої не вмирають!
19 жовтня минає рік, як відійшов у засвіти наш колега Віктор Гурняк
