Одне з найсерйозніших останніх досліджень щодо медіаграмотності населення України провела дослідницька агенція “Info Sapiens”. Далі пропонуємо увазі читачів основні тези аналітичного звіту за його результатами, який склала на замовлення ГО “Детектор медіа” кандидатка соціологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту соціології НАН України Марта Наумова. Повністю з текстом звіту можна ознайомитись тут UA_REPORT_MEDIALITERAСY_INDEX-DM (detector.media).
Насамперед – висновки щодо ролі медіа в суспільстві. На думку майже двох третин українців (63%), головна місія ЗМІ полягає в інформуванні громадян про суспільно значущі події. Медіа мають також освічувати, надавати корисну інформацію і транслювати певні цінності, важливі для суспільства та держави (відповідно по 39%). Кожен третій (32%) вважає, що ЗМІ мають бути платформою для діалогу між державою та суспільством. 28% вважають, що медіа покликані розважати аудиторію, а для чверті (25%) ЗМІ є інституцією для критики і контролю влади. 16% бачать у медіа майданчик для дискусій між пересічними людьми. Фактично рівні частки українців вважають, що медіа ніяк на них не впливають (25%) або впливають суттєво — змінюють життєві цінності та інтереси (24%). Найбільша частка опитаних (36%) визнає, що ЗМІ впливають на їхні оцінки суспільно-політичної ситуації; кожен третій (33%) констатує зміну емоційного стану після знайомства з певним контентом; 31% вважає, що медіа формують «порядок денний», привертаючи увагу до певних подій. Медіа також впливають на ставлення до публічних персон (27%), політичний вибір (24%), вибір товарів та послуг (19%).
Щодо уявлення про роботу медіаіндустрії та сприйняття українського медіапростору, то, на думку аудиторії, основні критерії відбору подій, про які інформують ЗМІ це: актуальність (39%); зацікавленість власників ЗМІ у їх висвітленні (33%); суспільна значущість (32%); сенсаційність (29%) та присутність відомих персон: політиків, зірок та інших (29%). Двоє з трьох українців (67%) вважають, що медіа працюють в інтересах їхніх власників, а не держави (8%) чи суспільства (8%). Аудиторія добре поінформована (88%) про те, що більшість українських ЗМІ належать приватним власникам. 4% вважають, що медіа контролює держава, а 2% — народ України.
Лише для третини українців (34%) важливо/скоріше важливо знати, хто є власником медіа, 59% не цікавить така інформація. Менше третини українців (28%) знають, що діяльність медіа регулюється з боку держави. Більшість вважає, що на контент ЗМІ головним чином впливають їхні власники (71%). Кожен четвертий (25%) припускає, що на характер повідомлень впливає ринкова конкуренція, а 9% вважають, що діяльність медіа регулюють самі журналісти. Кожен другий (52%) вважає, що в Україні офіційно немає цензури медіа з боку держави, але 38% із них переконані, що фактично вона існує, а 16%, що цензури немає ані офіційно, ані фактично. На думку третини опитаних (33%), цензура в державі існує офіційно, при цьому 19% вважають, що ЗМІ цензоруються офіційно і фактично, а 14% — що лише офіційно, а фактично зміст повідомлень ніхто не контролює. 14% не знають, чи є в Україні цензура, чи ні. Дві третини української аудиторії (68%) підкреслюють важливість існування суспільних ЗМІ, адже вони працюють в інтересах усього суспільства. При цьому лише третина аудиторії (35%) знає, що в Україні є суспільні ЗМІ; 31% — упевнені, що їх нема, а 35% не змогли однозначно відповісти на це питання. До більшості медіа українці ставляться підозріло — довіряють лише частково (від 67% до 74%). Найбільшою довірою користуються месенджери (24%), радіо (23%) та друковані ЗМІ (11%). Максимальний рівень недовіри викликає контент телебачення (10% довіряють / 18% не довіряють).
Проблема дезінформації актуальна для 57% української аудиторії; 28% вважають її неактуальною; 6% вперше чують про неправдиві новини, а 9% не змогли визначитися. Найбільша частка аудиторії (32%) визначає достовірність новини інтуїтивно; 28% — шукають посилання на джерело інформації; для 26% важливим маркером є представленість у матеріалі різних точок зору або наявність фото/відео, яке підтверджує інформацію. Кожен четвертий (25%) схильний довіряти новині, якщо вона не суперечить його уявленням та схожа на правду. Для 23% критерієм достовірності новини є довіра до видання, в якому вона розміщена, а для 21% — добра репутація автора або популярність автора (14%). 11% довіряють майже всім повідомленням, поки не побачать спростування. 42% українців ніколи не перевіряють інформацію на достовірність; 31% — не так перевіряють, як шукають повнішу деталізовану інформацію; перевіряє медіаконтент лише чверть аудиторії (24%).
Проблема маніпуляції в ЗМІ актуальна для 57% української аудиторії; 25% вважають її неактуальною; 8% вперше чують про маніпулятивні повідомлення, а 10% не змогли визначитися. 27% аудиторії визначають маніпулятивне повідомлення інтуїтивно; 31% підозрюють маніпуляцію, коли в матеріалі висвітлено лише один бік події; для 26% важливим маркером є неповна або неточна інформація. Майже кожен четвертий (23%) схильний не довіряти новині, якщо в ній замало аргументів, багато кліше, ярликів, стереотипних суджень; у 21% надмірна емоційність та відсутність посилань на джерело викличуть підозру в бажанні авторів зманіпулювати свідомістю аудиторії. Рідше називалися такі ознаки маніпулятивних матеріалів, як емоційна маніпуляція, залякування (17%), невідомі або упереджені експерти (13%), викривлення цифр та даних соціологічних досліджень (12%), презентація фактів разом із оцінками (12%) та цитати, висмикнуті з контексту (12%).
Проблема замовних матеріалів у ЗМІ актуальна для 55% української аудиторії; 23% вважають її неактуальною; 9% уперше чують про джинсу, а 13% не змогли визначитися. 35% аудиторії визначають замовний матеріал інтуїтивно; 38% підозрюють джинсу, коли в матеріалі висвітлено лише позитивні чи негативні аспекти персони, групи або товару; для 29% важливим маркером є той факт, що матеріал може сприяти впізнаваності персони, організації чи товару. Опитані також звертають увагу на наявність оцінок (позитивних або негативних) та коментарі упереджених або невідомих експертів (по 22%). Аудиторія підозрює замовний матеріал, коли ідентичні повідомлення з’являються в інших ЗМІ (19%) та коли матеріал інформує про протокольні заходи чиновників, державних діячів, які не мають суспільної значущості (14%).
Тепер – про власне рівень медіаграмотності. Оцінювали її індекс за шкалою від 0 до 10, де 1 – це найнижчий рівень, 10 – найвищий, 5 – середній показник. За цією шкалою медіаграмотність 15% українців є низькою, у третини (33%) — нижча за середню, 44% аудиторії характеризує вищий за середній рівень медіаграмотності і 8% — високий. Рівень медіаграмотності залежить від статі, віку та рівня освіти. Частка чоловіків із високим рівнем медіаграмотності вдвічі більша, ніж серед жінок (11% vs 6%). Цілком передбачуваним є високий рівень медіаграмотності у молоді 18–25 років (за рахунок цифрової компетентності ) й низький серед старшої вікової групи 56–65. Чим нижче освітній статус, тим нижчим є й рівень медіаграмотності. Так, серед опитаних із загальною середньою освітою частка осіб із показником низьким та нижчим за середній складає 63%, а серед тих, хто має повну/ неповну вищу освіту, — лише 30%. Спостерігається залежність між типом населеного пункту та рівнем медіаграмотності: найнижчий рівень у мешканців сіл, найвищий — у містах із кількістю населення понад 500 тис. Щодо регіональних розбіжностей, то найбільш високий рівень медіаграмотності в північному регіоні, а найнижчий — на півдні. Частки осіб із нижчим за середній і низьким показниками, відповідно, 41% і 58%. Найбільші відмінності в рівні медіаграмотності між особами з різним матеріальним статусом. Очевидно, що чим вищим є рівень добробуту, тим вищою буде й медіаграмотність. Серед категорії, яким грошей вистачає лише на їжу, 72% мають низьке та нижче за середнє значення показника. Тимчасом як серед опитаних, яким вистачає на все і які заощаджують кошти, ця частка становить лише 33%.
Метою дослідження було валідизувати концепцію індексу медіаграмотності та прорахувати його для різних категорій української аудиторії. Методологія: кількісне дослідження; інтерв’ю обличчя-до-обличчя за допомогою планшета за стандартизованим опитувальником (CAPI). Географія: національне дослідження. Обсяг вибірки: 2000 респондентів. Цільова аудиторія: доросле населення України (18+). Тип вибірки: репрезентативна за віком, статтю, типорозміром населеного пункту та регіоном. Польовий етап було здійснено компанією “Info Sapiens” в грудні минулого-січні цього року.
Фото з сайту https://detector.media/