У Тернопільському прес-клубі відбулася зустріч журналістів з представниками руху «ЗСУ в ПЕРШУ чергу!», вже відомого своїми протестними акціями під будівлею міської ради. Учасники бойових дій та волонтери прийшли для того, щоб через медіа привернути увагу тернополян до проблем, які знаходяться на перетині забезпечення потреб наших військових на передовій та діяльності тернопільської влади.
Як розповіла Ольга Тимошенко, одна із засновниць цієї громадської ініціативи, вона стартувала кілька місяців тому. Коли група небайдужих людей – військових та волонтерів – усвідомили різку невідповідність між розміром допомоги, яка надається з міського бюджету захисникам України та витратами на різні непорівняно менш важливі під час війни речі. «Кожний з нас максимально дотичний до війни, кожний знає, бачить і відчуває ті потреби, які є на фронті, дуже болісно, – сказала вона. – Тому те, що міська влада взяла собі в пріоритет не забезпечення наших воїнів і наближення перемоги, а облагородження міста в такі скрутні часи, викликало у нас максимальне несприйняття. Відтак було створено ініціативну групу, ми писали листи-звернення до міської ради та нашого мера, проводили акції під міською радою та пробіги. Багато тернополян нас підтримує, але ще не всі розуміють, що відбувається. Тому ми й організували цю пресконференцію – щоб прояснити, що і для чого ми робимо і чому це дуже важливо. Насамперед ми вимагаємо збільшення забезпечення військовослужбовців, бойових підрозділів, які зараз знаходяться на передовій – як тернопільських, так і не тернопільських, бо це не той випадок, коли можна розділяти. Ми подавали багато запитів у міську раду, і основний – це той, що стосувався військового ПДФО, тобто податків, які сплачує кожний захисник із тернопільських підрозділів в бюджет міста. З моменту повномасштабного вторгнення і до 1 жовтня ця сума – за офіційними даними тієї ж міської ради – становила 950 мільйонів гривень, що є дуже великою сумою. Наші захисники на фронті із своїх зарплат і себе забезпечують, і своїм підрозділам допомагають, і техніку та інші дороговартісні речі купують, і при цьому вони сплачують податки, на які розвивається наше місто. Так от, ми вважаємо, що це недоцільно, що все, що сплачують наші військові, має витрачатися на наближення нашої перемоги».
Болючу тему використання військового ПДФО продовжив військовослужбовець Богдан Брич, повідомивши, що із згаданих 950 мільйонів лише 100 мільйонів пішло на потреби військових, а решта – на бруківку і таке інше. «Це обурює! – сказав він. – Ми з хлопцями півтора року провели в окопах, і жодної суттєвої допомоги від Тернопільської міськради не відчували. Були правда якісь пледи і медальки від міського голови, але це не можна вважати серйозною допомогою ЗСУ. Також він поінформував, що за весь час війни загалом із бюджету Тернополя на потреби армії було виділено заледве 2 (!) відсотки коштів. Тим часом як лише на одного підприємця у сфері медіа – аж 10 мільйонів!
Андрій Павленко ( разом з братом пішов на війну добровольцем у перші її дні, воював більше року, пройшов найгарячіші точки, зараз займається антидроновими рушницями, які дуже потрібні військовим-ред.) порівняв картину, яку він побачив у Тернополі після демобілізації, з теплою ванною. Навколо все відбувається так, наче ми вже перемогли – займаються благоустроєм, організовують свята тощо. Так само виглядає, за його словами, і бюджет міської ради на 2024-й рік, оприлюднений нещодавно. В ньому на десятки мільйонів невиправдано підвищені витрати на сфери, де під час війни логічно і потрібно було б зекономити на користь потреб військових (пан Андрій навів цілу низку вражаючих цифр). Але цього чомусь не зроблено. Сергій Павленко, у свою чергу, критично оцінив реагування Тернопільської міської ради на запити з військових частин, зауваживши, що виконано здебільшого дрібне, і триває все надто довго. «На словах все прекрасно і все передають, а насправді ситуація інша. Слова і дії влади розходяться», – сказав він. Чимало вражаючих фактів аж ніяк не на користь тернопільської влади прозвучало і у виступах волонтерок, чиї рідні воюють – Ольги Караванської, Раїси Коляди, Любові Атласюк. Остання, до речі, підняла і питання проведення сесій міськради онлайн. Вона вважає, що якщо діти ходять в садки і школи, то могли б збиратися вживу і депутати, бо їхні виборці мають право прийти, почути і висловити свою думку.
Учасники руху «ЗСУ в ПЕРШУ чергу!» усвідомлюють, що протестні акції під час війни – не найкращий формат, тому й добивалися діалогу з владою. Розповіли, що відбулася серйозна розмова з міським головою, після якої домовилися зустрічатися раз на місяць для погодження важливих питань. Однак якщо їх і далі не чутимуть і не реагуватимуть, вони залишають за собою право на подальші пікети, мітинги та інші протестні акції. Також активісти попередили, що жодні маніпуляції і маскування з бюджетом не пройдуть. «Сховати там нічого неможливо! Ми все знайдемо і про це всі дізнаються!», – категорично запевнив Богдан Брич. А Андрій Павленко насамкінець закликав представників медіа: «Піднімайте людей з «теплих ванн», допомагайте, розказуйте, пояснюйте! Бо інакше завтра їх виганятимуть з будинків буряти, і ці бруківки з пляжами будуть для них. Якщо все йтиме, як зараз, то у росіян мобілізаційного ресурсу вистачить ще на 20 років, а в нас – не вистачить…».
