В рамках навчальної програми XI Регіональної школи сучасної журналістики у Тернопільському прес-клубі відбувся тренінг на тему «Специфіка роботи ведучого теле- та радіопрограм: як доносити правду до авдитоpії під час війни». Тренером виступив Андрій Куликов – відомий радіо- та телеведучий з величезним досвідом, голова всеукраїнської Комісії з журналістської етики.
Андрій Куликов розпочав тренінг з того, що пояснив слухачам Школи значення і роль місцевих засобів масової комунікації в контексті того, що вони є найкpащою опорою загальноукраїнських ЗМК, та розповів, як в регіонах можна і треба впливати на загальноукраїнський дискурс. Відтак детально (з багатьма цікавими та повчальними прикладами з власної професійної практики) висвітлив тему про основні якості, потрібні для роботи у прямому ефірі за швидкоплинної зміни обставин. Зокрема, і про те, як правильно розповідати про негативні явища під час війни, як уникнути «синдрому Арестовича» та в жодному разі не «заколисувати» авдиторію, та разом з тим і не сіяти паніку та не вводити людей у ще більший стрес. «Заколисувати суспільство не потрібно, бо тоді воно не буде готове до надзвичайних ситуацій, – сказав він. – В Арестовичі (який очевидно виконував чиєсь замовлення) люди шукали заспокоєння, і тим більшим було розчарування, що все зовсім не так, як він обіцяв. Заколисування – шкідливе! Корисно допомогти людям жити в складних умовах – вчасно застерегти, оповістити, надати необхідну інформацію, і це – основне завдання радіо. І наше перше правило: ми завжди повідомляємо ту інформацію, яку ми перевірили і у достовірності якої впевнені. Ми просто не маємо права вводити авдиторію в оману». Продовжуючи розмову про професійні стандарти журналістки в умовах війни, тренер також зупинився на стандарті оперативності, наголосивши, що у воєнний час він перейшов у стандарт вчасності – це коли інформацію треба подавати тоді, коли від неї ефект найбільшої користі.
Щодо специфіки ведення радіопередач Андрій Куликов зазначив, що чи не найважливіше там – знатися на предметі і підкріплювати це власним досвідом. «На радіо немає «картинки», тож вам потрібно передати все лише своїм голосом і своїми знаннями, – підкреслив він. – Радіо – це один із найдемократичніших і найзалученіших способів донести інформацію. Разом з тим ми завжди маємо бути готові не лише донести свою думку, а й до обговорення і спілкування». У формі бесіди з запитаннями розглянули і те, як ведучий може використати особисті якості, знання, та присутність у соцмережах для успіху у прямому ефірі. «Дуже важлива ваша особиста особлива експертність на основі власного життєвого досвіду, начитаності, захоплень тощо. Ваші специфічні (адже всі люди різні) знання і життєвий досвід є вашою доданою вартістю», – зазначив тренер. Разом з тим щодо соцмереж він застеріг, що людина, яка працює в медіа, не може публікувати в цих мережах інформацію, яка суперечить тому, що вона оприлюднює в медіа, де працює, бо це підриває довіру і до цього медіа, і до самого журналіста.
Великий інтерес викликало у слухачів Школи виконання досить складної як для початківців вправи – моделювання способів ведення програм на три дуже актуальні теми ( щодо ролі ЗМІ у підвищенні бойового духу армії, щодо висвітлення обговорення законопроєкту про мобілізацію, щодо контролю «Телеграм» в Україні) з урахуванням того, що стосовно них є багато суперечливих повідомлень як від офіційних джерел, так і в соцмережах. А на завершення навчання вони разом з тренером склали плани подальшого саморозвитку у сфері ведення радіо- та телеефірів.
Тренінг проводився в рамках проєкту «Сприяння медіа реформам та розвитку регіональної журналістики» за підтримки «Медійної програми в Україні».
