Андрій Шкула – досить відома у Тернополі особа. Як журналіст медіакорпорації “RIA”, депутат міської та районної рад, автор та ведучий телепроєкту «Депутатська кухня», фуд-блогер. Але сьогоднішнє з ним інтерв’ю фокусується на одній темі: журналістика і політика. Журналістика повинна бути об’єктивною, незалежною та передавати правдиву інформацію, у той час як політика має власні інтереси та бачення. Журналістика, коли вона виконує свою функцію сторожового пса демократії, є важливим інструментом для контролю за владою. Однак коли журналісти займають політичні посади або стають активними учасниками політичного процесу, то виникає конфлікт інтересів. Про це та більше розповідає нам пан Андрій.
– Пане Андрію, чому в обрали саме цю професію?
-У журналістику, якщо говорити щиро, я потрапив випадково. Навчався в ліцеї Галицького коледжу, й мій середній бал дозволяв йти на «державне» навчання або в економіку, або в журналістику. Обрав те, що мені тоді видавалось простішим – видавничу справу й редагування. Коледж я розглядав лише як сходинку до вищої освіти, тож спеціальність на тому етапі не була для мене дуже важливою.
– А з чого розпочиналася ваша журналістська діяльність?
– Після коледжу продовжив навчання у тодішньому ТНЕУ, і про журналістику навіть не думав. Та одного разу до мене завітав давній друг Віталій Дерех (він загинув на війні минулого року…). І переконав спробувати себе в редакції газети «RIA плюс», де він сам на той момент працював уже півтора року. Я погодився, пройшов співбесіду, і так все й почалось. А далі та професія затягла мене з головою.
– Скільки років Ви вже працюєте в ТОВ «РІА МЕДІА»? Чи хотіли б працювати журналістом деінде?
– У “Ria” я з 2007 року. Я відверто полюбив редакцію, ті стандарти журналістики, які там діють, та можливість розвитку. За роки роботи у “Ria” пройшов десятки вебінарів, крутезних тренінгів, стажувань у потужних ЗМІ як в Україні, так і закордоном. Мав пропозиції роботи і в інших редакціях. Не раз намагались навіть «переманити» кращою оплатою. Але в журналістиці важлива не так оплата, як невтручання у твою роботу та максимальна підтримка команди. У «RIA” це є, тому залишився «патріотом своєї редакції».
– А які обставини вплинули на те, що ви почали займатися політичною діяльністю?
– У політику потрапив ще у 2014 році. Тоді проводились вибори до Верховної Ради. Від Тернополя, зокрема, кандидував Тарас Пастух. Він був в АТО, тому «політичний штаб» сформував з тих, кого знав і кому довіряв. Покликав і мене. Вибори були успішними, а команда – дуже дієвою. Власне, ця команда й отримала пропозицію спробувати себе на виборах до Тернопільської міської ради у 2015-му. Рішення, зізнаюсь, давалось мені дуже важко. Для більшості людей і журналістів політика – це щось таке «брудне і театральне”, але бажання спробувати себе в новому, щирі прагнення змін у місті та розуміння, що без нових людей нічого кращого не буде, таки переважили.
-Чи важко поєднувати журналістику і політику, адже це різні гілки
влади?
– Політика і журналістика, направду, це майже непоєднувані речі. Тому від початку політичної діяльності максимально відсторонився від журналістських розслідувань, якими раніше займався. Та до активної «писанини» ще обовʼязково повернусь.
– Як проходить Ваша каденція депутата Тернопільської районної ради у порівнянні з депутатством у Тернопільській міській?
– Якби я втрапив до Тернопільської районної ради без попереднього досвіду, можливо, вона б мені здалась чимось дієвим та якісним. Але, на жаль… або на щастя, організація роботи в Тернопільській міській раді, обсяг роботи, підхід до документообігу й дотримання юридичних стандартів – на дві голови вище. І цим я аж ніяк не хочу образити районну раду. Просто вона впродовж багатьох каденцій не розвивалась, а була таким собі місцем, куди з далеких сіл приїжджали поважні люди й з розумними обличчями, проте часто без відповідного розуміння, щось там приймали. Зараз ситуація районних рад ускладнена ще й тим, що вони позбавлені значного фінансування й власних надходжень. Це виправдано, бо ж і повноваження – мізерні. Вважаю, що районні ради за рік-два стануть взагалі непотрібним рудиментом, тож уже зараз треба думати над припиненням їхньої діяльності.
– Що змінила у вашій роботі війна? Більше часу приділялось депутатству чи журналістиці? Чи, можливо, весь час забрало волонтерство?
– Ця війна змінила життя усіх. А в багатьох його забрала. Це – найтемніший період не одного покоління. Я не зміг продовжувати телепроєкт «Депутатська кухня», відпала рубрика в газеті, бо якось справді не до того стало. Щодо депутатства, то сесій не пропускаю, у комісії працюю, з виборцями комунікацію підтримую. З 24-го, як й усі свідомі громадяни, активізувався з друзями у волонтерстві. Спочатку щось шукали для наших військових, потім донатили, опісля створили громадську організацію. Зараз шукаємо партнерів закордоном, возимо гуманітарну допомогу. Є у нас і психолог та юрист, які допомагають переселенцям та військовим. Віримо, що все буде добре!
Розмовляла Наталія Романів
Фото з особистого архіву Андрія Шкули
