Сьогодні, 20 липня, виповнюється 90 років від дня народження відомого українського письменника, який народився, проживав і творив у Тернополі – Бориса Миколайовича Демкова.
Він був простим хлопцем з робітничої сім’ї, якого Бог щедро наділив літературним талантом. Поет, перекладач, публіцист, журналіст, він також є автором кількох десятків пісень, найпопулярніша з яких, “Квіти ромену”, стала справжнім шлягером 60-70-х років, а платівка з нею вийшла мільйонним (!) тиражем. Ця пісня (композитор Владислав Толмачов) тривалий час звучала повсюдно — в концертних залах і на танцювальних майданчиках, по радіо і телебаченню, в ресторанах і просто на вулицях та під час святкових застіль. Вона була учасницею і навіть переможницею таких престижних європейських фестивалів, як «Зелена гура», «Празька весна», «Золотий Орфей». У 1967-му Чортківська кондитерська фабрика розробила технологію і почала випускати шоколадні цукерки «Квіти ромену». А наступного року парфуми з такою ж назвою з’явилися на Харківській парфумерній фабриці. Самій же пісні швидко стало тісно навіть в межах гігантського Радянського Союзу, вона зазвучала в Європі, Америці, Канаді, Австралії…Окрім радянських виконавців, її включили у свій репертуар і кілька тодішніх відомих зарубіжних співаків. Подібний бум популярності пережила дещо пізніше славнозвісна «Червона рута» Володимира Івасюка. До слова, сам Івасюк якось щиро зізнався, що «Квіти ромену» були для нього наче дороговказною зіркою у творчості й еталоном нової української естрадної пісні. «Якби не було «Квітів ромену», не було б і «Червоної рути»,— сказав тоді він. А ще мелодія пісні багато років служила позивним тернопільського обласного радіо. І її досі, більше ніж через пів століття після створення, виконують сучасні співаки.
Ще Борис Демків – автор майже десятка поетичних збірок, займався художнім перекладом з російської, польської, болгарської, естонської, білоруської, успішно виступав як прозаїк та публіцист, опублікував багато нарисів про відомих людей краю та видатних діячів мистецтва. Працював кореспондентом тернопільських обласних газет “Ровесник” та “Вільне життя”, керівником літературного об’єднання, очолював відділ мистецтва обласної бібліотеки для юнацтва, завідував літературною частиною Тернопільського музично-драматичного театру, відділами поезії у журналі “Тернопіль” та газеті “Русалка Дністрова”. За літературну діяльність був відзначений грамотою Президії Верховної Ради УРСР, преміями імені Степана Будного та Братів Лепких. Своїм учителем і наставником Бориса Миколайовича називають десятки відомих тернопільських літераторів.
А ось як згадував про нього відомий український письменник та громадський діяч (тепер уже теж, на жаль, покійний), депутат Верховної Ради кількох скликань Борис Олійник: « Я добре пам’ятаю поета Бориса Демківа — динамічного, високочолого чоловіка із власною точкою зору на світ, який в усьому мав тверді переконання, тож ніколи нікому не “підігравав”. Він якщо вірив у щось, то до кінця. Був послідовним і тримав цілий літературний фланг на західноукраїнських обширах. Вважаю, що він був одним із кращих поетів не тільки Галичини, а й усієї країни. Тернопіль в моїй уяві повставав саме з Бориса. Я неодноразово залюбки приїжджав до нього у гості. В цікавих розмовах у Тернополі завжди сиділи по-козацьки зі взаємною симпатією. Ця людина була дуже відкритою, без жодних утаємничених розрахунків на кар’єру, які проглядались у багатьох інших, адже зі своїм талантом Борис Демків міг би зробити й всеукраїнську кар’єру. Але він тримався свого краю і підтягував резерви до найвищого національного рівня. А серце своє, перефразовуючи відомий вислів педагога Сухомлинського, він віддавав людям. Це найблагородніша справа, і ці слова дуже пасують до життєвої позиції Демкова. Він підсвідомо працював на своє безсмертя».
Борис Демків похований на Микулинецькому кладовищі у Тернополі. За адресою вул. Родини Барвінських, 12, де він проживав більшу частину життя, встановлено барельєф. А на тернопільській Алеї зірок його зірка з’явилася однією із перших.
Фото з домашнього архіву сім’ї Бориса Демкова