Минулого року на одному з найкрупніших порталів рекрутингу – https://grc.ua (раніше hh.ua ) – серед тих, хто шукає роботу, було проведене цікаве дослідження під назвою «Професія до душі». Його результати засвідчили, що українці часто обирають спеціальність для здобуття вищої освіти несвідомо, під впливом інших людей, моди тощо, не розуміючи всіх нюансів майбутньої професії. 60 відсотків зізналися, що працюють зовсім не за тією спеціальністю, що вказана в їхніх дипломах, і навіть не за схожою. Висновок експертів – необхідно кардинально міняти підхід до профорієнтації. Це піде на користь як економіці, так і кожній конкретній людині. Відтак – коротка розповідь тернополянки, яка свого часу також «повелася» на «не ту» професію.
– Як і більшість бухгалтерів нашого міста, я закінчила фінансовий ( теперішній ТНЕУ), факультет «Облік, контроль та аналіз у промисловості». Важко уявляла себе в цій професії, але це був вибір моїх батьків, а оскільки була «чемною дівчинкою», то, звісно ж, погодилась. Та й не було розуміння, чим саме хотілось би займатися, в чому реалізовуватися, як заробляти. Приймати рішення, а тим більше нести відповідальність за свої дії – про таке тоді не думала. Легше було «плисти за течією». А те, що так робити неправильно, я зрозуміла набагато пізніше.
Отримала диплом, влаштувалась на роботу (зараз вже навіть не пам’ятаю назви тієї фірми), і вже незадовго почала розуміти, що «пливу» я кудись не туди. Разом з тим дуже хотілося довести і собі, і батькам, що я на щось здатна. Комплекс «чемної дівчинки» міцно мене тримав. Вийшла заміж, народила дитину, після декретної відпустки з новими силами кинулась в роботу. Кілька років пропрацювала бухгалтером в одному з об’єднань, потрапила під скорочення, пішла на іншу фірму. Хотіла самореалізації, а отримувала лише досвід. Мріяла про творчість і розвиток, про живе спілкування, про рух і динаміку, а в рамках цифр і законів було сумно й одноманітно. Ось тоді я остаточно зрозуміла, що не своїм життям живу, що годі «плисти», треба нарешті брати «весла» в руки. Не шукати винних, не виправдовуватися, киваючи на обставини, а брати відповідальність на себе і приймати якесь рішення.
На той момент якраз відбувся прорив у «б’юті індустрії». Відкривались салони краси. Перукарі ставали стилістами і колористами, а звичайний манікюр перетворювався у нарощення нігтів з дизайном. «Ось та творчість, яку я шукала, ось ті зміни, ось моє натхнення і розвиток. Це – моє!» – подумала я і вирішила стати не просто майстром манікюру, а справжнім майстром цієї справи. Довелося навчатися заново і зовсім іншому, багато хто не хотів мене розуміти – як це можна, мовляв, кидати таку серйозну, престижну і завжди потрібну роботу бухгалтера. Але сама я потім ні хвилини не шкодувала, що колись наважилась на це. До речі, зарплата на новій роботі виявилася на той час навіть трохи більшою, ніж на старій, тож це стало, так би мовити, додатковим бонусом.
Тепер я – абсолютно щаслива у своїй професії людина. Обожнюю своїх клієнтів, багато чому у них вчуся, і нам завжди є про що поговорити. А ще я тепер точно знаю, що різко змінювати життя не страшно, страшно – не боротися за себе. Тож всім пораджу завжди слухати своє серце і поклик своєї душі. Тоді мрії обов’язково стануть реальністю.
Ліза Кузнєцова