Про готовність воювати автор цієї публікації поговорив з 5-ма хлопцями, студентами та випускниками різних навчальних закладів.
– Чи готовий ти піти на війну? Що впливає на твоє рішення?
Тимур: «Ні, не готовий. На рішення впливає ймовірність померти».
Богдан: «Я не готовий йти на війну через те, що немає справедливості ніде. Навіть зараз світло вимикають щоб відправити в Румунію і підзаробити (насправді це фейк – https://disinfo.detector.media/post/ukraina-nibyto-eksportuie-elektroenerhiiu-do-rumunii – авт.). Несправедливість, тому що хтось на нулі уже 3-тій рік, а хтось в західній військовій частині сидить. Чому не міняються? Хоча мій батько на війні від початку повномасштабного вторгнення. Мав кілька контузій, з серцем проблеми, але його однаково не відпускають додому».
Дмитро: «Не готовий. На моє рішення впливає як мінімум відсутність нормальних умов і влада. Умови були б нормальними, якби все потрібне обладнання видавалося, лікування було безкоштовним, була достатня кількість зброї. Влада впливає законами, а також своїми злодійськими намірами».
Денис: «Готовий. Щоб помститись за брата».
Юрій: «Так. Якщо не буде вибору».
– За яких обставин ти б пішов воювати?
Тимур: «Якби шанси померти були мінімальними».
Богдан: «Якби мого батька не стало або він був у полоні. Тоді б пішов, мабуть».
Дмитро: «Якби були нормальні умови та хороша заробітна плата, і якби не було хаосу у владі. Зарплата там замала, бо все йде на екіпіровку і на харчування».
Денис: «Не знаю. Ще не настав момент, тому не знаю як відповісти».
Юрій: «Якби ситуація була настільки безвихідна, що вже б не мало значення, студент ти чи ні. Наприклад, введуть новий закон, який дозволить забирати студентів навіть з денної форми навчання».
– Що може змінити твоє рішення?
Тимур: «Моє небажання йти на війну не можна змінити. Якби в мене вже не було вибору, тоді я обрав би варіант, де найменша ймовірність загинути. Наприклад, службу в ППО – працювати з системами, які захищають міста від ракет і БПЛА. Така робота може зменшити кількість постраждалих, а також захистити важливі об’єкти».
Богдан: «Думаю, якби вся влада змінилась. ЇЇ потрібно змінити, бо там усі крадуть. Може звучати банально, але то так і є: кладуть бруківку і на євробачення виділили, якщо не помиляюсь, 10-12 мільйонів, я досі не можу зрозуміти, навіщо. А мій батько купував усе за свої кошти: плитоноску, першу форму, тепловізор – практично все».
Дмитро: «На мою думку тільки я сам можу вплинути. Якщо я захочу, будуть належні умови і обставини, або коли це буде екстрено необхідно. Наприклад, коли ворог буде недалеко від мене, або коли в країні буде дуже критична ситуація».
Денис: «Напевне, якщо будуть дуже потрібні гроші та щось станеться з батьками. Якщо доведеться багато заробляти, щоб лікувати їх. Хоча, на мою думку, зарплата у військових недостатня. Брат казав, що вона не дуже велика. Потрібно більше».
Юрій: «Не знаю».
– Що тебе мотивує, а що відштовхує від несення військової служби?
Тимур: «Мотивує те, що гине велика кількість невинних людей, а відштовхує той самий факт смерті. Також відштовхує інформація про погане ставлення командирів до військових».
Богдан: «Мене ніщо не мотивує, бо я знаю, що там твориться, безпосередньо з слів батька. Він не одразу розповідав мені. Тільки через півтора року, і то, коли ми з ним трішки випивали. Говорив про командира, якого не стало, про те, як вони його витягали… Спочатку був 300-й, але не встигли евакуювати. Таких історій дуже багато. В мене навіть зараз руки трусяться, коли про них згадую».
Дмитро: «Мотивують рідна батьківщина, родина, сім’я. А відштовхують умови, заробітна плата, ще необхідність вбивати когось, напевно. Мене хвилюють моральні питання».
Денис: «Мотивує брат. І все. Відштовхує – влада. Місцева і вища, два в одному. Бо крадуть, крадуть багато. І ставляться до військових х***во».
Юрій: «Найперше, що мотивує – це захищати нашу державу. Демотивує те, що зараз беруть всіх підряд. Я, наприклад, не маю ніякого до того відношення, не навчений до того».
– Чи може, на твою думку, з’явитись необхідність мобілізовувати студентів?
Тимур: «Я вважаю, що така необхідність з часом може з’явитись, через затяжну війну і велику кількість позиційної боротьби на нулі».
Богдан: «Так, я думаю, будуть всіх мобілізовувати, з 18-ти. Ще у мене є відчуття, що у нас буде те ж саме, що і в Чечні 1999-го. Через те, що ми не йдемо уперед, бо не можемо. Людей мало, і техніки, а окупанти сунуть нас назад. Потрібно йти служити, але вони зробили такі умови, що ніхто не хоче йти. Тож тепер у них тільки один вибір – лапати і відправляти на службу. Зараз йде війна на витривалість».
Дмитро: «З нашою владою може будь-яка необхідність з’явитися, тому не здивуюся, якщо таке станеться».
Денис: «Не треба, їм ще жити треба. Ну, хто задумувався і точно для себе зрозумів, що треба йти – той піде собі. А якщо людина не хоче, то не треба її примусово мобілізувати. Якщо буде такий закон – це тупо, але таку ситуацію уявити можу. Ледь не кожен день виходять нові тупі закони. Була б моя воля, я б народився не тут, а в іншій країні. Бо з такою владою мені тут жити не хочеться. Воювати – так, але не за країну, а за батьків, за брата, і все».
Юрій: «Якщо ситуація погіршиться, можливе і таке».
Наостанок зазначу, що багато хлопців не захотіли говорити на цю тему. Одразу відмовлялись або ігнорували.
Владислав Хіночек