Документальне кіно Тернопільщини розвивається і захоплює

23.04.2020, 16:41
705 Переглядів

    За останні 2 роки на Тернопільщині було знято більше документальних фільмів, ніж за весь час незалежності України. А розпочалася історія тернопільської документальної кіножурналістики у післявоєнний період 40-х років минулого століття.

   Як розповів експерт Тернопільської кінокомісії, краєзнавець Володимир Ханас, створенням стрічок займались як радянські, так і німецькі документалісти. Багато фільмів знімалось для Укркінохроніки, в основному це були фільми на традиційні тоді теми – про діяльність колективних сільських господарств ( колгоспів), міста-побратими та народні ансамблі художньої самодіяльності.  Почали створюватись і  аматорські кіностудії, а географічно до об’єктивів кінокамер найчастіше потрапляли Заліщицький та Кременецький райони. Мабуть, в силу особливої мальовничості тамтешніх краєвидів. Найвідомішими з тодішніх документальних фільмів були «Радянська Тернопільщина» та «Земле моя тернопільська». Проте багато стрічок не «дожили» до нашого часу – кіноплівка виявилась не довговічним матеріалом для збереження такої інформації.

   Наприкинці 80-х, під час так званої перебудови, активний інтерес до нашого краю почала проявляти українська діаспора. Приміром, Ярослав Кулинич, уродженець Підгаєччини, який на той час проживав у Нью-Йорку і був автором більш ніж 40 документальних фільмів, знімав на Тернопільщині цілу низку нових робіт: «1000-ліття хрещення України» (1988), «50-ліття УПА у Києві, на Волині і в Галичині», «Перепоховання Патріярха Сліпого у Львові» (1992), “Україно моя” (2001),«Хресний шлях матері» (2004). За часів вже незалежної України багато документальних фільмів було створено місцевими та регіональними телеканалами, більшість з них – це кінорозповіді про туристичні місця та про окремі райони області. Насправді ж переломним моментом для всієї української кіноіндустрії став 2014 рік, коли з екранів зникла більшість російських стрічок, звільнивши великий простір для заповнення вітчизняним продуктом. В цей період з’явилися такі документальні фільми як «Тернопіль – місто, якого нема» та «Маловідомий Тернопіль».

   Ще однією важливою подією у житті кіномистецтва Тернопілля стало створення у 2017 році “Тернопільської кінокомісії” – комунального підприємства, що займається сприянням розвитку цієї галузі в нашій області. За час свого існування ТКК взяла  участь у створенні більш ніж 10-ти документальних та художніх фільмів. Так у Бережанах і Кременці у 2018 році було розпочато зйомки художнього фільму «Червоний: без лінії фронту», за мотивами якого знято вже 2 «документалки». Не менш важливий внесок в розвиток української кінодокументалістики зробив і Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини  DOCU DAYS (http://travelling.docudays.ua/), який щороку презентує 20-30 нових стрічок. Впродовж останніх двох років документалістика на Тернопільщині набирає обертів: створюються такі фільми, як «Зарваниця», «Прапори» (про відому Росохацьку групу молодих патріотів, які ще у 1973 році підняли над Чортковом синьо-жовті прапори), «Музей-скансен Черняхівської культури» ( про розкопки у 80-90-х роках під керівництвом відомого історика і громадського діяча Ігоря Герети у Чернилові-Руському Тернопільського району), «25 років діяльності благодійного фонду Карітас», фільми про релігійних діячів Михайла Сабригу та Анатолія Зінкевича.  КП «Кінодністер» виготовило вже 2 документальні стрічки –  «Орнаменти долі»( до 75-річчя депортації етнічних українців з Польщі) та «Лицар обов’язку і чину. Михайло Галущинський». Завершено роботу над поки що найбільшим документальним фільмом, знятим на Тернопільщині – «Шлях до світанку», що розповідає про долі молодих політв’язнів. Ще в роботі знаходиться багато матеріалів про АТО та військових, які брали або беруть участь у війні на сході нашої країни.

   Отож, документальне кіно Тернопільщині живе і потужно розвивається, відкриваючи все нові імена. До речі, насамкінець варто згадати і відомих документалістів, які народились на Тернопільщині. Окрім згадуваного вже Ярослава Кулинича, це і Богдан Підгірний, що зняв фільми про Василя Стуса та В’ячеслава Чорновола, і Іван Ясній, співавтор стрічок «Міф» та «Добровольці Божої Чоти», і режисер Януш Моргенштерн, відомий українському глядачеві старшого віку за пригодницьким польсько-радянським телесеріалом  “Ставка більша від життя”.

Максим Мельник

 На фото – кадр з документального фільму «Лицар обов’язку і чину. Михайло Галущинський»

 Фото з архіву “Тернопільської кінокомісії”

23.04.2020, 04:41
705 Переглядів