Представниця Тернопільського прес-клубу брала участь у міжнародній онлайн-конференції «Медіаграмотність для людей старшого віку», яку проводив Український інститут медіа та комунікації. Однією з основних тем, які там обговорювалися, була ситуація з впровадженням медіаграмотності серед українців 60+ (таких у нас, до речі, понад 10 мільйонів, тому важливість питання безперечна). Сьогодні хочемо ознайомити з низкою фактів, які прозвучали у презентації виконавчої директорки Інституту Діани Дуцик стосовно діяльності у цій сфері громадських організацій. Повністю презентацію та всю конференцію можна переглянути за посиланням https://youtu.be/a_mzjpkBIwM?si=b1z9CuKRsQOTSS8a .
Отже, громадський сектор України працює в сфері медіаграмотності досить потужно, однак лише незначна кількість організацій мають досвід роботи саме з аудиторією такого віку. Першість серед таких ГО займає освітній центр «Університет третього віку», у регіональних філіях якого регулярно проводяться тренінги і курси з різних аспектів медіаграмотності. Серед інших організацій, які успішно працюють у цій сфері – Академія української преси, Інститут демократії імені Пилипа Орлика, Українська освітня платформа «Дій», ГО «Центр Поділля Соціум», ГО «Вік щастя», Центр «Я-Маріуполь ІФ», SILab Ukraine та інші. Останнім часом до теми почали долучатися волонтерські та ветеранські організації.
Курси з медіаграмотності для людей 60+, що їх пропонують громадські організації, носять епізодичний, а не системний характер, і здебільшого проводяться у форматі інтенсивів. Їх змістове наповнення часто залежить від знань та досвіду окремого тренера. Відсутність стратегічного планування, координації між різними організаціями та загального відкритого архіву навчальних програм та матеріалів перешкоджають більш ефективному спрямуванню зусиль ГО у цій сфері. Наявні також проблеми зі збором даних щодо ефективності існуючих проєктів та відсутністю досліджень, що спрямовані на розуміння потреб аудиторії цієї вікової групи. Щодо змісту, то навчальні програми мають 5 напрямків – технічні навички користування електронними пристроями, застосунками та інтернетом; боротьба з дезінформацією та критичне мислення; розуміння медіасфери та аналіз ЗМІ; громадянські компетенції (як спілкуватися з журналістами, як взаємодіяти з органами державного управління та електронних послуг тощо); медіаконтент (пости та коментування у соцмережах, зйомка фото та відео, створення Ютуб-каналу).
Серед недоліків існуючих форматів навчання дослідники назвали короткотерміновість проєктів, нестачу спілкування, яке є дуже важливим для людей такого віку, а також те, що формат інтенсивів не враховує особливості аудиторії. Окрім того, бракує спеціалістів та навчальних матеріалів. Багато спеціалістів застосовують власні напрацювання, використовуючи «інтуїтивний емпіричний матеріал». До того ж спеціалісти, не знайомі зі специфікою аудиторії, можуть будувати свої програми, користуючись поширеними стереотипами щодо неї (особливо це стосується молодих тренерів).
В загальних же висновках експерти зазначили, що ця важлива сфера в Україні не інституціоналізована та майже не підтримується державою. Донори мають загальне розуміння важливості проблеми медіаграмотності серед старших людей, проте переважно фінансують короткострокові проєкти та не роблять стратегічного планування розвитку цієї сфери. Існує невелике число організацій, що займаються цією проблематикою на постійній основі і мають певні методологічні напрацювання та пул тренерів, з якими працюють постійно. Проте координація між цими організаціями майже відсутня, як і оцінка їх ефективності на національному рівні. Попит на курси з медіаграмотності (починаючи з цифрової грамотності і закінчуючи спілкуванням та самовираженням онлайн) у нас є. Але до цього дослідження не було проведено опитувань, що дали б змогу оцінити попит та потреби аудиторії на національному рівні.
Фотоілюстрація – логотип конференції