Окрім того, що багато українських журналістів зараз захищають Україну в лавах ЗСУ та висвітлюють події в найгарячіших точках, свій фронт є в усіх українських медіа, і особливо у місцевих, які, як то кажуть, найближче до народу. Зусилля цих фронтів (у кого в глибокому тилу, у кого в неспокійному прикордонні, а в кого і неподалік фронту воєнного) підпорядковані одній меті – допомогти своїм громадам пережити цю страшну війну і наблизити нашу спільну перемогу. І докладають їх редакції в складних умовах власного виживання. Далі – уривки з розповідей редакторів про воєнні будні, про героїв публікацій і читачів, про проблеми громад і їх вирішення. Керівники видань, з якими співпрацює Тернопільський прес-клуб, відповідали на наші запитання про те, які з їхніх публікацій лише одного воєнного місяця стали найбільш резонансними і як ведеться сьогодні самим редакціям. Їхні відповіді – своєрідні хроніки того самого медійного фронту…
«Відкриттям для редакції стала співпраця з харківським журналістом-переселенцем»
Юлія Шабля, редакторка видання «Вісті Полтавського району» (https://polvisti.com.ua/ ):
– Найбільше переглядів, вподобань та реакцій читачів серед опублікованих на сайті матеріалів набрала стаття «Безмежна вдячність за врятоване життя» – щемлива історія порятунку 83-річного харків’янина Василя Лисенка, який тікав від рашистських бомбардувань та авіанальотів, вижив після інсульту та був перевезений небайдужими людьми до доньки у Грецію. Вдячна дочка Світлана особисто зв’язалася з нашою редакцією, щоб переповісти цю історію та подякувати усім, хто у тяжкий час війни не залишився байдужим до чужої біди. А також показати іншим приклад рішучості, милосердя та людяності українців. Відтак наша редакція тепер має друзів у грецькому сонячному місті Коринф. Цікавим відкриттям для редакції стала співпраця з харківським журналістом, нині переселенцем, який мешкає у Новосанжарській громаді Полтавського району, Зауром Тугановим. Відчувши на собі жах обстрілів та бомбардувань, він описав в деталях початок війни, передавши усі настрої сприйняття харків’янами повномасштабного вторгнення росії, яку переважна більшість до останнього вважала братньою. Також Заур провів інтерв’ю з родиною переселенців, які мешкають неподалік від нього. Редакція опублікувала його матеріали під назвами «Вбий росіянина в собі» та «Кров – це не за правилами, це нечесно» на сайті та в газеті, зробивши виняток та подавши текст мовою оригіналу. Дивно, але російськомовні статті не викликали обурення у читачів, які звикли споживати інформацію виключно українською мовою. А сам автор поволі опановує державну мову, намагається популяризувати її серед російськомовних переселенців, змінюючи їхній світогляд щодо важливості знання мови рідної країни.
«Постійно публікуємо багато інформаційних матеріалів для внутрішньо переміщених осіб»
Тетяна Терзі, редакторка газети «Дружба» та інтернет-видання «Махала» (https://mahala.com.ua/ ), м. Болград Одеської області:
– «Виявилося, що улюбленець соцмереж, який співає патріотичні пісні, родом з Одещини» – ця публікація мала майже 66 тисяч переглядів, 1,1 тисячі репостів в Фейсбуці та 336 коментарів ( всі позитивні, на підтримку талановитих людей Одещини і ЗСУ). Вона розповідає про воїна ЗСУ Юрія Городецького, і її підготували колеги з Суспільного. Ми ж адаптували публікацію під нашу аудиторію, зробивши активне посилання на першоджерело, і додали відеоролики співів героя з його Ютуб-каналу. Також серед лідерів за популярністю – публікація під заголовком «В селе Владичень Болградской громады учительница оригинально поздравила своих учеников с последним звонком», яка отримала 15 тисяч переглядів та майже 150 репостів і близько сотні коментарів у Фейсбуці. Читачі дуже позитивно відреагували на підтримку сільської вчительки, яка об’їхала на мопеді всіх своїх учнів, щоб привітати кожного з святом останнього дзвоника, адже у військовий час всі святкові заходи в школах були заборонені…
Щодо матеріалів, які так чи інакше посприяли вирішенню якихось проблем громади, то ми постійно публікуємо багато інформаційних матеріалів для внутрішньо переміщених осіб: як знайти житло і скільки воно коштує; як отримати державну допомогу і коли її почнуть виплачувати; які вакансії пропонують ВПО роботодавці Болградського району; як отримати допомогу в гуманітарному центрі та його пунктах. Одна з таких публікацій і відеорепортаж «Они не дом мой разбомбили, они разбомбили мою жизнь», – Светлана, переселенка из Мариуполя» привернула увагу людей і місцевої влади до того, що в громаді проживає родина біженців з Маріуполя, яка потребує матеріальної і психологічної підтримки. Зокрема, цю родину особисто відвідав голова районного гуманітарного штабу Артем Булгару, який привіз допомогу.
«Попри обстріли жоден працівник редакції після 24 лютого не залишив свою роботу»
Олександр Моцний, редактор газети «Перемога» (https://krasnews.wordpress.com/ ) смт. Краснопілля Сумської області:
– Постійно публікуємо як на сайті, так і на сторінці та в групі нашої газети, матеріали Центру протидії дезінформації. А це щоденні антифейкові дайджести та багато їхніх аналітичних матеріалів. Цікавим є факт, що спочатку читачі не дуже активно на них реагувати, було лише по кілька десятків переглядів, а зараз кожен дайджест збирає більше тисячі переглядів. Якось не помістив дайджест за один день, і відразу отримав кілька дзвінків – чому немає? Люди не лише почали читати таку інформацію, а й поширювати її, коментувати.
Щодо редакційних проблем, то в першу чергу це, звичайно, фінансові. Зменшилась кількість реклами, оскільки через окупацію нашої громади два місяці газета не виходила, новини викладали на сторінці у ФБ, зменшилась і кількість передплатників, але потихеньку повертаємо наших читачів. До війни виходили на 12-ти сторінках, чотири з яких були кольоровими, а тепер виходимо на 4-х ( інколи на 8-ми) чорно-білих. Тиша на Краснопільщині була відносною, обстріли знову відновились, гатять по нашій громаді із артилерії, працює ворожа авіація, тож люди знову намагаються виїхати на безпечну територію, а серед них чимало наших передплатників. Та попри постійні обстріли жоден працівник редакції після 24 лютого не залишив свою роботу. Ми працюємо і будемо працювати!
«Шумська пташка, яка заспівала у підвалах «Азовсталі»
Алла Омельчук, редакторка «Новин Шумщини» (https://shumsk.info/ ), Тернопільська область:
– Широкий резонанс мала публікація «Шумська пташка, яка заспівала у підвалах «Азовсталі»: чи варто було оприлюднювати особисті дані дівчини». Після цього до редакції було багато звернень, а публікація мала багато перепостів та коментарів.
Стаття «У Шумську організували День благодійності, щоб допомогти українським воїнам» та анонс події теж мали великий резонанс. Завдяки цьому захід був масовим, під час нього зібрали кошти, за які закупили військовий одяг та амуніцію для наших захисників. Чимало відгуків мала і публікація «Лікар з Бучі хоче запровадити у Шумську сучасні методи лікування». Зараз у нашій лікарні шукають фінансові можливості, аби закупити відповідне обладнання для проведення лікарем з Бучі урологічних операцій. Шумчани після статті теж висловлювали пропозиції, що готові підтримати таку ініціативу.
«Стаття і коментарі допомогли розкрити й інші махінації псевдоволонтерів»
Наталя Гамера, редакторка газети «Голос Лановеччини»(https://lannews.net/ ), Тернопільщина:
– Найширший резонанс викликала публікація «У Лановецькій громаді жодна парафія УПЦ (МП) не перейшла до ПЦУ». Авторці навіть судом погрожували в коментарях і по телефону. На жаль, на рішення парафіян стаття поки що не вплинула, а ще більше збурила їх. Хоча проти діяльності УПЦ (МП) в громаді висловилась значно більша кількість жителів і читачів. Чи не найбільше вподобань, поширень і коментарів у різних групах отримала публікація «Ланівчани впізнають сім’ю «волонтерів» (йшлося про підприємців-шахраїв, які привласнювали гроші людей-ред.). Телефонували навіть друзі з-за кордону і питали: «Невже це правда? Ми самі їм гроші перекидали!». З передової приїхав боєць і розповідав, що до нього підходив командир, щоб пересвідчитись, чи він саме з тих Ланівців, де викрили псевдоволонтерів, і що йому ще ніколи так соромно не було за місто, де народився… Стаття і коментарі допомогли розкрити й інші махінації цих осіб, про які раніше їхні прихильники і чути не хотіли. Також після публікації люди, які раніше перераховували їм кошти, почали приносити і передавати гроші місцевим волонтерам, які підтримують наших бійців ще з 2014 року.
Була і ще одна резонансна публікація – «Не всі бомжі в Україні – переселенці, але майже всі переселенці по факту – бомжі». Це мемуарка-роздум журналістки з Луганщини, яка оселилася в Шушківцях, і мала продовження: «Бути у розстрільних списках як «пасобнік нацизма» навіть почесно: історія молодої журналістки та її мами, будинок яких знищили окупанти». Публікація допомогла цим переселенцям знайти в Ланівцях краще житло, до того ж безкоштовно – об’єдналися для допомоги колезі три місцеві журналістки. До слова, матеріали про волонтерський рух на Лановеччині та інші, що стосуються життєдіяльності громади у воєнний час, посприяли зарахуванню мене, як авторки, до числа волонтерів ООН в громадах (з підписанням відповідного контракту). Хоча в основному тут вплинули не стільки публікації, скільки волонтерська діяльність, якою займаюсь ще з 2014 року.
«Широко прорекламували роботу волонтерського центру з надання психологічної і правової допомоги, куди після цього стало звертатися значно більше людей»
Антоніна Михальчук, редакторка газети «Слово правди» (https://slovopravdy.com.ua/), м. Володимир-Волинський Волинської області:
– Газета посприяла організації благодійних концертів духового аматорського оркестру «Арсен», і вела пряму трансляцію його патріотичних виступів на своїй сторінці у Фейсбуці, що набрало більше десяти тисяч переглядів і допомогло зібрати кошти для нашої 14-ї окремої механізованої бригади.
Ми налагодили співпрацю з одним із активних переселенців і сприяємо розвитку створеного ним Телеграм-каналу для активних внутрішньо переміщених осіб. Також редакція широко прорекламувала роботу волонтерського центру з надання психологічної і правової допомоги, куди після цієї публікації стало звертатися значно більше людей, допомогла в організації благодійного ярмарку в одному з сіл району, допомогла розширити волонтерську діяльність подружжя Малюків, про яких ми писали. До речі, переселенцям, які у нашому регіоні розпочинають якусь свою справу, наше видання пропонує безплатну рекламу.
На фото – перша сторінка Краснопільської ( Сумщина) газети “Перемога”, жоден з працівників якої, незважаючи на постійні обстріли району, не залишив свою роботу після 24 лютого і досі