Поки деякі керівники реформованих редакцій не наважуються ще навіть на створення сайтів, інші вже активно й успішно використовують усі можливі формати подання інформації, що йде тільки на користь газетам. Саме таким досвідом ділилася нещодавно з колегами в рамках навчальної програми Тернопільського прес-клубу Ірина Телька, редакторка газети «Миколаївські вісті» з Львівщини.
- Ірино, для початку – трошки про газету.
– «Миколаївські вісті» – це колишня комунальна газета Миколаївської міської ради. Я очолила її за рік до роздержавлення, коли тираж становив всього кількасот примірників. За відносно короткий проміжок часу нам вдалось суттєво змінити ситуацію на краще. Недавня ліквідація Миколаївського району жодних проблем для нас не створила, бо вже давно працюємо на аудиторію і Миколаївської, і Новороздільської об’єднаних територіальних громад ( і в Миколаєві, і в Новому Роздолі виходять свої друковані видання, але «Миколаївським вістям» вдається утримувати свої позиції-авт.). А сайт ми створили відразу, як тільки я прийшла редактором, ще навіть до завершення роздержавлення в 2017 році. Тепер їх у нас два – «Миколаївські вісті» і «Розділля ТБ». Чому два? Тому що кожна громада хоче читати свої новини.
– А тепер у вас є ще й свого роду радіо та телебачення?
– Це не радіо і телебачення в прямому розумінні. Ми виготовляємо відео-контент для «Миколаївських вістей» та «Розділля ТБ» і проводимо у Фейсбуці онлайнові трансляції. Що ж до аудіо-контенту, то раніше я працювала на радіо «Ера ФМ», цей формат мені дуже близький, тож вирішила написати проект на грант, який передбачав закупівлю відповідного обладнання. Ми його виграли, відтак спробували працювати в цьому форматі і у нас вийшло, тож уже два роки продовжуємо розвивати цей напрямок. Кому цікаво – можна задати в пошук у Фейсбуці «Радіо Розділля», і там все побачити та почути. У нас немає постійної чи навіть щоденної сітки мовлення, як нема і своєї хвилі, не потребуємо і ліцензії, бо для всього цього потрібен вже інший ресурс, в тому числі фінансовий. Ми виходимо в ефір в тому ж Фейсбуці час від часу – іноді і кілька разів на день, а іноді раз на кілька днів – попередньо роблячи анонси, що в такий то час відбудеться передача на таку-то тему. При цьому орієнтуємося на найширшу аудиторію – є, приміром, і молодіжні передачі, і політичні, і про здоров’я. І аудиторія ця, як показує аналітика сторінки ФБ, постійно зростає. Ефіри збирають тисячі слухачів.
– Виходить, ви створили своєрідний інформаційний хаб?
– Так, ми об’єднали три інформаційних майданчики і завдяки цьому максимально розширили аудиторію. Когось цікавить тільки радійний формат, когось – тільки відео-контент, хтось хоче тільки газету читати, а ще інші надають перевагу сайтам.
– А що це дає саме газеті?
– Газеті як такій сьогодні важко конкурувати, вона втрачає читацьку аудиторію, рекламу, стає менше надходжень. А ці продукти є цифровими, вони не потребують закупівлі якихось додаткових матеріалів, тому їх можна розвивати і отримувати чистий прибуток, що дає можливість і газеті стабільно триматися на плаву.
– Деякі редактори до сьогодні навіть сайти бояться створювати, мовляв, це забере у газети читачів і тому подібне…
– Мені складно говорити про інші регіони, але в нашому переважна більшість аудиторії що в місті, що в селі, користується цифрою, тобто сайтами, соцмережами, Інстаграмом. Тож робити у нас ставку лише на газету, як на мене, це нераціонально, немудро і недалекоглядно.
– Щоб розширювати сферу діяльності, потрібен людський ресурс. Чи збільшували ви штат?
– Ми починали освоювати нові інформаційні майданчики, коли редакція налічувала не більше 3 осіб. Сучасна професія журналіста, при маленькому штаті редакцій, вимагає універсальності: треба вміти не лише писати тексти, а й готувати аудіо- і відео-контент та макетувати газету. Інакше не можна, бо потрібно бути взаємозамінними. А також швидкими, гнучкими, динамічними, відповідати всім сучасним тенденціям. Якщо людина не вчиться і не розвивається, то вона потім не зуміє виготовляти актуальний якісний контент. Тому тренінги і семінари, постійне навчання і вдосконалення – це обов’язкова умова нашої роботи.
– Що ж, ви однозначно – герої! Бо не раз чула від редакторів – «та з ким той сайт робити, в нас лише 2 журналісти». А виявляється, що й з двома можна навіть значно більше, ніж тільки сайт.
– Дякую! Так, можна, але треба впрягатися і бути готовим, що це забирає дуже багато часу. Цим треба жити.
– Отже, ви рекомендуєте своїм колегам-редакторам розвивати всі ці напрямки?
– Так, я рекомендую. І коли запрошують поділитися досвідом, то завжди про це говорю. Ну але до цього треба прийти усвідомлено. Бо якщо у людини не лежить до цього душа, то воно буде лише зайвим вантажем, і може навіть потягнути редакцію вниз. Для мене радіо – це рідна стихія, в якій я дуже комфортно себе почуваю, тож мені легко робити цей продукт. Відео-контент ми теж робимо дуже швидко, бо рука вже, як то кажуть, набита – прийти, відзняти, написати сценарій, начитати, змонтувати…
– А чи можете порекомендувати колегам ще якісь сучасні інструменти для розвитку редакцій?
– Вважаю, що редакціям ще обов’язково треба орієнтуватися на такий напрямок, як грантові заявки. Я сама активно пишу проекти, беру участь в конкурсах на гранти від різних донорів, бо це дуже важливий матеріальний ресурс для оновлення матеріально-технічної бази, це дозволяє редакції розширювати свою аудиторію, покращувати діяльність, це додатковий заробіток для тих же творчих працівників і взагалі мотивація для руху вперед.
Розмовляла Світлана МИЧКО
На фото – Ірина Телька під час виступу перед колегами в рамках навчальної програми Тернопільського прес-клубу у грудні 2020-го в Одесі
Фото Тернопільського прес-клубу