Як засвідчують реалії, в усіх проблемних реформованих редакціях України ситуація приблизно схожа, серед успішних же у кожної – свої способи подолання труднощів та розвитку і руху вперед. В залежності передусім від конкретних обставин та особистих якостей і позиції керівника. Разом з тим рецепт успіху кожного завжди містить багато цінних підказок, як діяти і вирішувати проблеми, для інших. Тому такою популярністю користуються живі зустрічі редакторів, на яких вони обмінюються практичним досвідом. Одна з таких відбулася в грудні в Одесі у рамках навчальної програми Тернопільського прес-клубу. Серед інших успішним досвідом своєї редакції ділилася з колегами Ірина Воронкіна, керівниця газети «Нове життя» з Близнюків на Харківщині (очолила видання у 2008-му). Свого часу «Нове життя» стало найпершою роздержавленою районкою Харківської області, і з березня 2017 року редакція є підрозділом ТОВ «Нове життя інформ плюс».
– До роздержавлення ставилися з острахом, бо не уявляли, як функціонуватиме редакція без фінансової підтримки влади – відверто сказала Ірина Воронкіна на початку свого виступу перед колегами-редакторами. – Однак в 2015 році мене, як редактора газети прифронтового району, запросили до штаб-квартири Ради Європи в французькому Страсбурзі , і там прийшло усвідомлення, що зробити це таки потрібно. Було дуже складно, бо ніхто не знав, що і як робити, та й коштів було мало. Добре, що в мене чоловік юрист, він нам дуже допоміг, і ми стали першим роздержавленим виданням Харківщини. Влада відмовилася від нас відразу, тож залишилися без жодної підтримки. «Нове життя»?» – перепитували вони. – У нас в районі немає такої газети!». Але нам пощастило. В район якраз зайшов Благодійний фонд соціального розвитку Харківської області, з яким ми зуміли домовитися про передплату 1000 екземплярів газети. Маючи тоді понад 2 тисячі своєї передплати, отримали додатково ще цю тисячу та більшу популярність, і це була підтримка якраз в той момент, коли вона була потрібна найбільше. Що ж до влади, то через рік ігнору вони гарно почали з нами працювати. Стали замовляти під висвітлення своєї діяльності цілу сторінку, яка тоді для всіх клієнтів коштувала 4 тисячі гривень ( 4 гривні за квадратний сантиметр). Тож 12 тисяч щомісячно від влади було навіть дуже непогано. Більше того, вони ще й самі писали матеріали, хоча корегувати й узгоджувати, звичайно, було потрібно. Спочатку гладко все не виходило, бо вони ніяк не могли зрозуміти, як це так, що на їхній сторінці про те чи інше написано позитивно, а поряд – критика, але ми таки зуміли їх переконати.
Результати після роздержавлення? Ось приклад. В 2017-му весь оборот нашої редакції становив всього 300 тисяч. Зараз же ми тільки податку заплатили за рік 312 тисяч! Взяли на розповсюдження три райони – Лихівський, Барвінківський і Близнюківський. На території нашого району є зараз тільки наша газета, і я стараюся закрити цей простір. Але за 18 кілометрів Лозова – найбільше місто Харківської області ( Близнюківщина тепер увійшла до Лозівського району), де три телебачення і 5 газет. Але ми тримаємося як можемо, і з’їсти себе не дамо! Я так і кажу своїм – ми повинні бути скрізь, бо де не буде нас, то зайдуть інші. Як заробляємо на газеті? Усіма можливими способами. Кошти, звичайно, не якісь великі, але тим не менше. Ось цього року, приміром, нам придумалось публікувати VIP-вітання – по 350-400-500 гривень за кожне. Не були впевнені, що піде, але результат виходить непоганим. Для «підтримки штанів» займаємося і суміжною діяльністю. Почали з виготовлення магнітиків на популярну тематику, бо почули, що колеги таке роблять і вирішили теж спробувати. Собівартість такого магнітика всього 6 гривень, а продаємо їх по 20. Перший рік це був справжній ажіотаж і ми на цьому добре заробили. Коли сільські ради проводили Дні села, то ми пропонували їм таку свою продукцію, а для них це не були великі суми. Також виготовляємо значки і буклети.
Про сайт (http://novegittja.pp.ua/ ). Він у нас був і раніше, але наповнювався так собі, і відвідування було відповідне, тож почали розвивати. Пощастило знайти чудову людину, котра за символічну плату наповнює його інформацією, яку готує редакція. А з самого початку ми взагалі допустилися великої помилки і зробили той сайт електронною версією газети, завантажуючи туди «педеефи» номерів, однак вчасно оговталися і відмовилися від цієї шкідливої для газети практики. Зараз відвідуваність ще теж не можна назвати великою, однак сайт запрацював. Також, коли до нас у колектив прийшов зовсім молодий хлопець – а молодь же значно просунутіша в усіх технічних речах – то на сторінках газети з’явилася така новинка, як QR-код. Вона допомагає поступово підтягувати до газети молодь, бо вони собі смартфонами сканують і переходять на наш сайт чи сторінку у Фейсбуці. Це працює, тому в перспективі хочемо «кьюарити» і кожну статтю. Молодь я взагалі тягну до газети за вуха – батли, флешмоби, все, що хочеш! Дочка примусила мене розкручувати газету і в Інстаграмі, тепер допомагає це робити. Маємо там поки що близько 850 підписників. А от у фейсбучній групі «Нового життя» (https://www.facebook.com/groups/607367682720341 ) – вже 8 тисяч. Група ця дає нам дуже багато. Зокрема, її побоюється влада. Адже люди не тільки інформують, а й ставлять фото та відео, коментують, критикують. На своїй сторінці ми даємо можливість і розміщувати оголошення. Звичайно, у Фейсбуці є зараз багато груп, де оголошення безкоштовні. Що робити? Тож я усім кажу – шановні, ось це газета, яка виходить раз на тиждень, але щодня офіційним додатком до неї є наша Фейсбук-сторінка, тож розміщуйте оголошення там. Вони у нас платні – 50 процентів від друкованої площі, тобто якщо в газеті, скажімо, ціна 50 гривень, то у ФБ – 25. А є бажаючі розміщувати і у Фейсбуці, і на сайті.
Класна ідея – радіо! Я дуже хочу її реалізувати, але поки що такої можливості нема. Тож поки що ми співпрацюємо із Слобожанським FM, яке покриває повністю всю Близнюківщину, Лозівщину та інші території. Ця співпраця дає 2 тисячі щомісячно. Не так багато, але ж і витрачаю я, щоб їх заробити, лише по 20 хвилин двічі на тиждень – щоб сформувати і надіслати блок наших новин. До того ж радійники безкоштовно виготовили для нас шикарні рекламні аудіо ролики.
Про передплату. Ну Укрпошта, звісно, ріже без ножа. У нас 96 населених пунктів, а доставка газет нікудишня. Почали практикувати передплату в редакції, і на 2021-й почали її в …липні, хоч колеги спочатку сміялися. Чому так зробили? Бо прийшов спонсор і каже: «Ось у нас цукерки, термін придатності яких закінчується у вересні – можете їх взяти собі. А там такі красиві, кольорові коробки, і багато , то ми й вирішили запропонувати їх у подарунок тим, хто прийде до редакції оформляти передплату. І це спрацювало, частину передплати ми вже мали ще до початку офіційної кампанії. «Влетіли», правда, на 600 гривень, бо пошта несподівано знову підняла розцінки на свої послуги, а ми ж їх включали у передплату. Ну але нічого страшного, зарплати зараз маємо нормальні, тож доклали і проблема вирішилась. Вже третій рік проводимо передплатні розіграші. Не скажу, що це дає якийсь надзвичайний ефект, але людей зацікавлює. Причому якщо раніше ми шукали спонсорів і власні кошти для великих подарунків, то останнім часом обмежуємося чашками, календарями та іншими приємними для читачів дрібничками. Також цього року організували пільгову передплату для тих, хто готовий передплатити «Нове життя» відразу на весь рік. А наступного плануємо зробити ще більшу різницю між вартістю помісячної і річної передплати, щоб остання стала для людей ще вигіднішою.
Нашому «Новому життю» уже 91 рік. І я будь-що хочу зберегти його до 100 і далі. Дуже класно, що його вже знають і по Фейсбуку, і по сайту – це вже бренд! Тож я і владі кажу: шановні, у вас така можливість, друкуйтеся! Зараз місцева влада змінилася – побачимо, як буде. Однак я впевнена, що яким би перспективним не був наш розвиток в інтернеті, друковане ЗМІ треба зберігати і розвивати.
На фото – Ірина Воронкіна під час зустрічі в Одесі
Фото Тернопільського прес-клубу