“Чи вважаєте ви, що суворий карантин порушує якісь ваші людські і громадянські права, і якщо так, то чому саме?” Про це автор запитав у кількох відомих тернополян, відтак виклав і свої думки з цього приводу.
Андрій Підлужний, співак, музикант, заслужений артист України:
– Мені завжди імпонувала в цьому сенсі Фінляндія. Маленька країна, яка завжди успішно протистояла «московитам». Секрет успіху в боротьбі полягав в елементарному, це була КОНСОЛІДАЦІЯ. В Україні це слово, можливо, багатьом незрозуміле, і, звісно, в нас є більш дієве «моя хата з краю». Я веду до того, що ця консолідація повинна бути в українців у всьому, у веденні війни, у протистоянні різноманітним викликам, в тому числі і вірусам. Мої людські і громадянські права порушують недолугі управлінці. Так, вони порушують мої права, бо я не розумію, як жити серед цих недолугих, коли, приміром, відкривають карну справу проти патріота, який захищався від вбивць, рятуючи своє життя, коли відкривають купу карних справ проти людини, яка викриває злочини можновладців? Коронавірус – це дурничка в порівнянні з 29-річною окупацією нашого повітря, нашого права на нормальне життя, нашого бажання просто жити, народжувати та виховувати дітей і пишатися своєю країною!
Денис Лучка, журналіст, заступник головного редактора “НОВОЇ Тернопільської газети”:
– Найперше хочеться відзначити, що ми розуміємо, в якій ситуації нині перебуває світ, і, зокрема, Україна. Тому і введення карантину, хоч-не-хоч, маємо розглядати через цю призму. Так, звісно, нині є чимало незручностей. Багатьох повсякденних і необхідних речей зараз не вистачає. Хочеться вийти з сім’єю в парк, пограти з друзями у традиційний недільний футбол, посидіти з братами за (чарчиною) творчою бесідою, або, як це не банально, просто обняти маму. Чи порушує карантин мої права? Звісно! Однак я погоджуюся з цими порушеннями, адже розумію, що вони дадуть змогу зберегти чиєсь життя, і не одне… Інша справа, що якщо нас всіх поставили «на паузу», то владі не варто під її «покровом» таємно вирішувати якісь свої меркантильні інтереси. Як приклад, закон про землю, ухвалений в режимі карантину. До цих змін у законодавстві можна ставитися по-різному, але вони викликають величезний резонанс у суспільстві. Тож ухвалювати його у такий час – однозначно неправильно! І в таких діях я відчуваю порушення своїх прав, як і прав мільйонів людей, які нині позбавлені можливості сказати своє вагоме «ні!». Треба чітко визначитися — якщо пауза, то пауза для всіх…
Олег Гуковський, психотерапевт, психіатр, тренер, супервізор:
– Для мене найбільшим обмеженням є відсутність нормальної можливості гуляти з дитиною. Собак можна вигулювати, а дітей чомусь ні. Багато заборон без пропонування альтернативи. Відповідь поліції «Гуляйте біля дому» мені не підходить, бо в мене біля дому купа незрозумілих людей. Навіть відомий лікар Комаровський говорив, що заборона прогулянок в парках, де якраз ризик заразитися, на мою думку, мінімальний, незрозуміло чим обґрунтована. Тим більше, що хвойні дерева мають бактерицидні та вірусоцидні властивості.
Роман Павлишин, волонтер, ветеран АТО:
– Моїх – не порушує. Але якщо вводять якісь обмеження,то потрібно чіткіше формулювати правові акти. Бо те, що вони приймають, порушує норми законів. Я намагаюсь дотримуватись тих правил, які є. Однак деякі речі є суттєво незручними. Наприклад, обмеження вільного пересування парками. Зважаючи на розташування нашого міста, якщо йти пішки з одного мікрорайону в інший, то минути парки дуже складно, для цього треба робити кількаметрові обходи.
Віталій Кирилов, директор гірськолижно-розважального комплексу «Savich park»:
– Так, карантин порушує свободи громадян, які закріплені Конституцією. Але обмеження потрібні. От тільки Верховна Рада та Конституційний суд мали б по-іншому впроваджувати карантин – так, щоб не порушувати закон. У мене немає великого особистого дискомфорту, на деякий час не проблема «підлаштуватись» під ситуацію. Але влада сама порушує закон, то як вона може очікувати, щоб звичайні громадяни цього не робили?
Василь Лабайчук, політик:
– У чинної влади чудово виходить вводити щоразу нові та, на мій погляд, дурні обмеження для громадян, які не мають нічого спільного із протидією поширенню вірусу, але добряче наступають на базові права українців. Так заборона комерційної діяльності, яка нічим не відрізняється від тих видів, що функціонують, робить всіх рівними, але деяких – «рівнішими». Наприклад, якщо ти – власник мережі гіпермаркетів будматеріалів, то тобі можна, а якщо маленького магазинчика у райцентрі, то вже не можна. Ломбарди, звичайно, працюють, бо у владі є чимало власників таких мереж, але магазини автозапчастин та СТО мають бути закриті. Також є питання з приводу заборони відвідувати парки, і вже взагалі дурня вимагати пересуватися порожніми вулицями у масках (які, як відомо, теж добре накопичують інфекцію). Сума штрафу за порушення – більша за ту, що передбачається за водіння авто у стані сп’яніння – теж не сприяє позитивному ставленні українців до дій влади. Не змогли запровадити надзвичайний стан, при якому вище згадані дії були б логічними, то діють в супереч Конституції та законодавству України. Такі дії можуть спричинити масові протести у столиці, що, ймовірно, призведе до великого скупчення людей, а, отже, й загрози більшого поширення вірусу.
Звісно, вибірка цих думок відомих тернополян не є репрезентативною, і не відображає усіх думок та їх кількісного співвідношення у суспільстві. Однак зрозуміло, що багатьох сьогодні турбує непрозорість та часто необґрунтованість рішень влади, що вкупі з традиційною недовірою до чиновників спричиняє стрес та невдоволення в соціумі. Наприкінці, узагальнюючи, висловлю і свою думку. Моніторинг кроків влади в інших країнах свідчить про те, що існує кілька моделей облаштування карантину та обмежувальних заходів. Частина країн мінімально обмежує права людей, натомість акцентує на масовому тестуванні та ізоляції хворих, а також дуже успішно модернізує лікарняні заклади та збалансовано забороняє окремі види бізнесу, вводячи компенсації. Громадяни в таких країнах не відчувають пресингу влади та довіряють їй. Інша частина країн йде за більш жорстким сценарієм, часто приховуючи реальні масштаби проблеми лише вибірковим тестуванням незначної кількості людей, аби лікарняні заклади могли хоч якось надавати послуги, а не бути паралізованими за рахунок відсутності обладнання, ліків, захисту та власне й самого персоналу. В Україні, на жаль, все відбувається саме за другим сценарієм, до того ж ще й на фоні війни, економічної та соціальної кризи і слабкої влади, що намагається узурпувати невластиві повноваження та впровадити максимальний контроль над соціумом. Тому не варто брати до уваги західний чи східний досвід саме в частині обмежувальних заходів карантину, які напряму суперечать положенням Конституції (статей 3, 21, 22, 28, 29, 32, 33, 35, 42, 43, 64), але діють, поки їх не будуть скасовувати щоразу в судовому порядку. Для прикладу, в період з 6 по 9 квітня цього року канцелярією Окружного адміністративного суду міста Києва було зареєстровано 11 позовів до Кабінету міністрів України, предметом оскарження в яких є положення постанови КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”. Зокрема, позивачі просять суд визнати протиправними як окремі пункти зазначеної постанови стосовно заборони регулярних перевезень, відвідування парків, скверів, роботи закладів харчування тощо, так і цілком всю постанову. Ці, та подібні масові позови свідчать, в тому числі, саме про протизаконність цієї Постанови та перевищення Кабінетом Міністрів своїх повноважень. Крім всього, слід розглядати питання ширше – ще і у площині ефективності влади, керованості процесів, ризиків втрати ознак правової демократичної держави, а також можливого знищення інститутів громадянського суспільства.
Віктор Мацикур
Фото з відкритих джерел в Інтернеті