Тростянець, що на Сумщині, від Тернополя далеко, але це містечко мені не чуже – там проживають мої бабуся, дідусь та багато знайомих. Вони й розповіли мені про життя в окупації…
Життя тростянчан різко змінилося о 5 ранку 24 лютого. З боку Сум вже насувалася колона російських танків, між селом Станова та Тростянцем вороги встановили блок-пост, а з обіду вже було чутно постріли. 26-27 лютого російську колону, яка намагалась захопити Тростянець, ЗСУ розбили, але вже 28-го військова техніка РФ підійшла до Тростянця і зайняла залізничний вокзал “Смородине”, а в перші дні березня війська РФ зайняли місто. Тоді й почалось його руйнування. Як розповідали мені рідні, вороги з танків обстріляли лікарню – добре, що на той момент пацієнти вже були евакуйовані, знесли ворота в Круглий Двір ( унікальна пам’ятка архітектури XVIII століття), пошкодили лінії електропередачі та відключили світло й інтернет, щоб люди не могли викладати фото з розташуванням техніки РФ, розбили дороги для ускладнення виїзду з міста. Тоді ми втратили зв’язок із рідними і знайомими, і не знали, чи живі вони ще взагалі… Але через деякий час знайшли Телеграм-канал “Тростянецька паляниця“, де можна було зв’язатися з волонтерами і попросити дізнатися інформацію про жителів міста. Так ми дізналися, що наші родичі живі.
Приблизно 3-5 березня рашисти почали грабувати магазини та домівки цивільних людей, забирати автомобілі та інший транспорт, наприклад, машини швидкої допомоги. Також окупанти ходили містом, заходили у квартири і виганяли людей, або ж забирали речі. Зайшли і до квартири мого дідуся, але походили, подивились, і пішли далі мабуть, ніщо не зацікавило. Тим часом у жителів міста почали поступово закінчуватися їжа та вода, відчувався брак ліків, адже магазини й аптеки були розграбовані окупантами. Люди набирали воду з колодязів, а волонтери в школах та садочках пекли хліб і роздавали містянам. Гуманітарних коридорів з продуктами не відкривали. Залишити місто також було неможливо. Так увечері 5 березня людей, які хотіли виїхати, захопили в полон. Пересуватись по місту теж було складно і страшно, тому всі сиділи по домівках, а під час тривоги спускались в підвали.
Станом на 13 березня місто залишалось окупованим, загарбники використовували його для обстрілу навколишніх населених пунктів. Десь з 15 березня відкрили «гуманітарні коридори» з Тростянця до Полтавщини. А ще через кілька днів українські збройні сили почали відтісняти загарбників з Сумщини.
25 березня велися бої за місто, а вже 26-го воно було звільнене бійцями 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Тростянець зазнав великих руйнувань, багато людей залишилось без домівок, втратили рідних та близьких, знищені об’єкти критичної інфраструктури та пам’ятки архітектури. Однак ( хоч ворог і продовжує бити по прикордонній Сумщині) наразі в місті відносно спокійно і життя налагоджується. Привозять гуманітарну допомогу, волонтери безкоштовно готують їжу та годують потребуючих просто на площі. Люди поступово оговтуються від пережитого, але кілька тижнів в окупації ще довго даватимуться всім взнаки.
Вікторія Кашалупа
На фото – воєнний Тростянець
Фото з сайтів: https://novynarnia.com/2022/03/26/93-tya-brygada-zsu-zvilnyla-misto-trostyanecz-pognavshy-kantentemyrovsku-dyviziyu-foto/;
https://vgolos.ua/news/yak-viglyadaie-trostyanec-pislya-zvilnennya-vid-rashistiv.-foto_1417952.html ;
