При Тернопільському медичному університеті діють курси з поглибленого вивчення української мови для вимушених переселенців. Подібні курси організовано після початку війни у багатьох містах України, куди переїхало, рятуючись від російської агресії, багато російськомовних жителів східних та південних областей.
Тернопільські викладачі не залишились осторонь цієї доброї справи, адже розуміють, як зараз важливо витіснити мову ворога із теренів України. У Тернопільському національному медичному університеті імені І. Горбачевського перші заняття відбулися 2 та 5 травня. Їх проводять завідувач кафедри української мови, професор Анатолій Вихрущ та викладачка цієї кафедри Соломія Гнатишин. Як розповіла пані Соломія, на перших заняттях слухачі читали вірші Ліни Костенко, вивчали текст «Дезидерати», який упродовж майже ста років допомагає людям справлятись із труднощами. Для того, щоб збагачувати словниковий запас, вони також ознайомились із добіркою україномовних фільмів та музики. Для зацікавлення слухачів викладачі ведуть заняття у формі діалогу, щоб поступово подавати потрібну інформацію та давати відповіді на запитання. Заняття відбуваються двічі на тиждень, у понеділок та четвер (початок – о 10-й ранку), на базі університетського гуртожитку №3, що на вулиці Коцюбинського, 18-а. Загалом на заняттях акцентують увагу на побутовій лексиці, що допоможе людям спілкуватись у повсякденному житті та комфортно почуватися у Тернополі. Приєднатись до цих курсів можуть усі бажаючі.
Ми поспілкувалися із професором Анатолієм Вихрущем та задали йому декілька запитань.
– Скажіть, будь ласка, чи багато людей відвідує ці курси і якого вони в основному віку?
– На першому занятті було близько 40 осіб. Від першокласників (для дітей створена окрема група) – до пенсіонерів. Що стосується тематики занять, то спершу було заняття про роль слова, а потім вже пішли конкретні теми та живе спілкування: в магазині, аптеці, привітання, прощання тощо.
– Чи важко дається їм вивчення мови?
– Ні. Я думаю, що тут була більше психологічна проблема, так як це люди, що добре розуміють українську, але у них є страх розмовляти. Вони бояться заговорити, бо бояться насмішки зі сторони оточуючих. Загалом у людей різний рівень знань, але таких, хто б зовсім не знав мови, не було. Це українці, які довго проживали у російськомовному середовищі.
Щоб зробити слухачам курсів невеликий приємний подарунок, для них провели безкоштовну фотосесію. Були також записані їхні нагальні потреби – як от одяг дитячий, харчування тощо – які, по можливості, поступово задовольняються.
До речі, коли на початку війни багато українців вимушені були перебиратись до Польщі, то поляки також по всій країні відкрили курси польської мови для дітей та дорослих, щоб не «розносити» російської мови. В Україні також повинні панувати насамперед українська мова та культура. Тому кожен з нас повинен поширювати передусім наше, рідне слово. Звісно, якою мовою розмовляти – це вибір кожного, проте чи хочемо ми поширювати і підтримувати мову тих, хто щодня безжально винищує український народ? Саме це питання потрібно задавати собі ті, хто думає, що мова не має значення.
Тетяна Бакай
Фото з особистого архіву Соломії Гнатишин
