Таку паралель провів один із спікерів триденної міжнародної конференції «Після війни: переосмислення майбутнього громадянського суспільства», що відбулася нещодавно у Варшаві. Перший день заходу об’єднав політиків, дипломатів, експертів та представників провідних ЗМІ. Його перша сесія була присвячена темі «Свобода медіа під час агресії росії проти України», а друга проходила у форматі онлайн дискусії «Виживання редакцій та їхні потреби під час війни», і дуже багато уваги в її ході приділялося саме локальним медіа.
Модераторка цієї онлайн дискусії Катерина М’яснікова (Національна асоціація медіа) запросила учасників обговорити головні проблеми і виклики, які поставила перед редакціями війна, та можливі шляхи допомоги і сприяння їм. Першою виступала Людмила Доля, голова прес-клубу з Харкова – сьогодні однієї із справді гарячих точок України. Коротко розповівши про випробування, що їх довелося пройти самій громадській організації, яку вона очолює, Людмила Доля поінформувала про ситуацію ЗМІ регіону. «Звичайно, харківські редакції виживають дуже складно, – сказала вона. – Через військові дії більшість призупинила вихід своїх паперових версії газет. Натомість локальні ЗМІ пропонують читачам електронні версії своїх видань. Так, приміром, газета «Маяк» з Богодухова здійснює електронну розсилку, а ще випускає обмежений тираж на кольоровому принтері і намагається розповсюджувати, роздавати в селах громади. Безперечно, зіткнулися редакції і з проблемою виїзду працівників у більш безпечні райони чи й за кордон. Також у них виникла проблема з коштами від реклами, бо, звісно, які там рекламодавці, якщо йдуть бої чи населені пункти знаходяться в окупації. Є проблеми і з місцевою владою. Бо висвітлення діяльності місцевих органів влади це сьогодні, напевне, останнє, на що вони захочуть витратити гроші. Тож більшість редакцій потерпає через нестачу ресурсів і не виплачує заробітну плату. Харківщина з початку війни постійно під обстрілами, є і райони, які тимчасово непідконтрольні українській владі. Так сайти lyptsi.gromada.group та «Обрії Ізюмщини» працюють фактично у підпіллі. Ще одна проблема, яку бачить наша команда, це те, що на Харківщині агресор просуває власну пропаганду, в тому числі і через газети. Так в одному з районів виходить газета «Красная звєзда», яка друкує різні ворожі фейки. Також на окупованих територіях вони намагаються запустити своє радіо». Людмила Доля висловила сподівання, що перше зібрання під час війни для обговорення усіх цих проблем в такому професійному середовищі дасть можливість «напрацювати якийсь алгоритм дій для допомоги один одному і всім разом».
Далі поділилася своїми спостереженнями щодо викликів і потреб місцевих редакцій під час війни Любов Раковиця (Донецький інститут інформації), який дуже багато працював в останні роки саме з редакціями східного регіону. «Редакції східного регіону, – зазначила вона, – виявилися більш підготованими до цієї ескалації, до того, що зараз відбувається, адже у них вже є досвід екстреної релокації ще з 2014-го року. Нашим медіа дуже важливо мати план дій на випадок надзвичайних ситуацій. Для інших регіонів та наших окупованих територій має місце також проблема того, що раніше медіа робили ставку на одне джерело фінансування – чи то комерційне, чи донорське – і ця практика себе не виправдала. Адже зараз, коли бізнес у скруті і реклами майже немає, редакції виявилися абсолютно не готовими до такого. А, приміром, наша організація та інші медіа, які останніми роками займалися диверсифікацією джерел фінансування, опинилися у набагато кращій ситуації». Любов Раковиця зауважила, що дуже гостро стоїть для роботи редакцій, які евакуюються, чи залишилися в зоні бойових дій або на окупованих територіях, питання приміщень та техніки. «Це часто втрачене, зруйноване, просто відсутнє, а для придбання нового немає не тільки фінансів, а й належного постачання всього необхідного в Україні». Також вона звернула увагу на проблему інформаційних атак ворожих ботів на аудиторію медіа східних та південних регіонів. А виключати, скажімо, коментарі на сайтах, щоб цьому протистояти, не є прийнятним через потребу зворотного зв’язку з аудиторією. До речі, Любов Раковиця виступала і під час сесії «Свобода медіа під час агресії росії проти України». Відповідаючи там на запитання модераторки «Які шляхи виживання та підтримки засобів масової інформації в регіонах під час війни ви бачите?», вона відповіла наступне: «Українські медіа здебільшого не мали досвіду роботи в умовах війни та не готувалися до таких подій. Ще до 24 лютого в межах Donbass Media Forum ми опитували журналістів про їхні потреби в разі повномасштабного вторгнення. Виявилося, що більш ніж половина редакцій не мала плану дій на випадок надзвичайної ситуації; не мала сформованого стабілізаційного фонду, можливостей для переїзду, засобів безпеки та зв’язку. У травні ми проведемо ще одне дослідження, аби зрозуміти, як ситуація виглядає тепер. У найскладнішій ситуації опинилися медіа окупованих територій і тих, на які Росія веде наступ. Водночас на їхню аудиторію націлена російська пропаганда, тому важливо не залишати людей без якісного та правдивого контенту — це наша відповідальність. Цим медіа доведеться працювати чи відновлювати роботу в умовах відсутності рекламного ринку, усвідомлюючи, що аудиторія навряд чи зможе підтримувати їх пожертвами — зараз на першому місці інші потреби.
Всім регіональним медіа в Україні треба посилювати організаційну спроможність, приділяти більше уваги інституційному розвитку, солідарності тощо. Важливою є підтримка міжнародних донорів. Ще в січні й лютому донорські організації почали попереджати медійні та громадські організації про реальну небезпеку вторгнення. А після початку повномасштабного вторгнення донори роблять дуже багато для українських медіа. Вони пропонують підтримку та проводять конкурси замість тих проєктів, які були скасовані чи зупинені через війну. Система оцінювання заявок дуже демократична. Донори розуміють, що потрібно підтримувати не тільки окремі проєкти — наприклад, протидію дезінформації, — а й інституційний розвиток медіа».
Детально розповів про те, з якими труднощами стикається, випускаючи газету в надзвичайних умовах війни у прикордонній області, редактор газети «Ворскла» з Сумщини Олексій Пасюга. Цю розповідь ми опублікуємо дещо пізніше, щоб подати її повністю, бо це справді один з яскравих прикладів гідної журналістської роботи у надскладних обставинах.
Про діяльність місцевих ЗМІ Сумщини та інших регіонів говорила у своєму виступі інша спікерка – сумчанка Алла Федорина (Інститут демократії імені Пилипа Орлика). «Гаряче підтримую тезу, що немає значення, чи це центральне, чи локальне видання, – сказала вона.- Більше того. Я думаю, що локальні видання сьогодні, особливо на тих територіях, які постраждали, відіграють надзвичайно важливу роль. Раніше ми багато років говорили про те, що місцеві видання потребують підтримки. Тому що вони, а особливо у прикордонні, куди часто не доходить український телевізійний сигнал, де, можливо, і радіо немає, виконують функцію інформаційної безпеки держави. Однак держава до цього не надто прислухалася…Тому сьогодні, солідарними зусиллями і громадських наших структур, і грантодавців, і тієї ж держави, потрібно надати допомогу передусім маленьким виданням прикордонних територій, які доносять людям правдиву і таку потрібну інформацію». Торкнулася Алла Федорина і проблеми роботи «Укрпошти», про шкідливий вплив якої на передплату і розповсюдження преси теж багато говорилося впродовж останніх років на всіх рівнях. Зокрема, розповіла про кричущий випадок нехлюйського ставлення персоналу Укрпошти, вже у воєнний час, до доставки місцевої газети в містечко Охтирку – газети, яка випускалась у надзвичайно складних умовах, і яку люди дуже чекали, але так і не отримали вчасно через недбалість і байдужість поштового відомства. Тому, на думку експертки, це ніщо інше, як один із численних проявів монополізму відомства, яке навіть можна назвати шкідництвом, тож час думати про створення якоїсь альтернативної системи розповсюдження локальної преси.
Коротким та вагомим був виступ представника організації Інтерньюз-Україна Костянтина Квурта. «В принципі і локальні, і центральні медіа добре справляються з кризовою ситуацією, – зазначив він. – Їх вже можна навіть запрошувати, як тренерів, в інші гарячі точки. Але ми маємо давати собі звіт, що через війну зникла значна частина нашої економіки, а медіа – індустрія сервісна. І це означає, що є ризик зникнення тієї медіасистеми України, яку ми будували багато років. Тому для нас так важливо тут і зараз підтримати українські редакції насамперед грішми. Грішми, принтерами, папером, всім, що попросять, і супутниковим зв’язком також! Як збройним силам потрібні патрони і снаряди, гаубиці і автомати, так і українським медіа потрібне все, що їм необхідне для роботи! Маю тільки одне прохання для всіх програм, які займаються відповідною діяльністю, включити в свої КPI (ключові показники ефективності,англ.-ред) не лише кількість грошей і редакцій, яким надаватиметься допомога, а й швидкість, з якою це робитиметься. Це дуже важливо! Бо гроші, як і боєприпаси, потрібні не через там 2 тижні, і навіть не через день, а вже тут і зараз. Чим довше ми зволікаємо, тим менше ми зберігаємо можливість утримати ту інфраструктуру, ту екосистему медіа, яку ми створювали багато років».
У дискусії також взяли участь Андрій Куликов (Комісія з журналістської етики), Сергій Гармаш ( новинний портал ОстроВ), Дмитро Тузов і Тарас Петрів (Фундація «Суспільність»), та Дмитро Зінчук (Інтерньюз-Україна).
Повний запис можна послухати за посиланням: https://bit.ly/3MEobzA.
Конференція проводилася Ініціативним центром сприяння активності та розвитку громадського почину «Єднання» (ІСАР Єднання, Україна) та Фундацією розвитку системи освіти (FRSE, Польща) за фінансової підтримки Посольства США в Україні та Чорноморського Фонду регіонального співробітництва, проєкт Німецького фонду Маршалла.