Передплатна кампанія-2022 однозначно була для місцевих реформованих редакцій найскладнішою за всі останні роки. Про причини йшлося в кількох минулих публікаціях нашого сайту. Відтак, уже за результатами ми вирішили надати слово керівникам газет Тернопільщини, з якими Тернопільський прес-клуб працює у рамках проєкту «Сприяння медіареформам та розвитку регіональної журналістики» за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAІD) і виконується міжнародною організацією Іnternews. Сьогодні – слово Аллі Омельчук, головній редакторці газети «Новини Шумщини», одного з кращих локальних видань області.
– Почну з результатів передплати. Якщо брати поштовий тираж, то ми вийшли майже на рівень минулого року. Різниця – якихось 200 примірників, але думаю, що ми їх наберемо, бо ще багато людей телефонує – хтось забув, хтось кошти наприкінці року отримав. Дуже радує, що є багато річних передплат. А от з роздробом є питання, бо ще раніше у нас закрили один кіоск, восени – другий, тож ми втратили ці точки продажу. Тому шукаємо додаткові можливості. До речі, перший новорічний номер дуже добре розійшовся, за ним ще досі питають.
У цілому ця передплатна кампанія була складною, ми вклали в неї стільки сил, як ніколи. Що тільки не придумували, щоб зацікавити читачів. Переживали, що не наберемо тиражу через те, що пошта підняла тарифи, зросли мінімальна зарплата і ціна паперу, тож і ми вимушені були дещо підняти вартість газети, бо інакше ніяк. А люди на це реагують негативно.
Треба сказати, що багато примірників ми передплатили самі, тобто, через редакцію. І у зв’язку з цим у мене виникає питання: ми все робимо самі, несемо на пошту готові квитанції, а там з нас все одно беруть такий самий відсоток, хоча в разі редакційної передплати він логічно мав би бути однозначно нижчим. Не розумію, чому на центральному рівні ніхто цим питанням не займається, і наразі не знаю, як з цим боротися. І це при тому, що якщо передплата газети на місяць, приміром, коштує 30 гривень, то нам з цих коштів віддають лише 16 з копійками, а решту забирає за свої послуги пошта! Не знаю навіть, у якій ще галузі є такі драконівські розцінки за послуги.
Багато питань виникає і з доставкою газети, тож постійно доводиться телефонувати, шукати. Тим часом нещодавно знову зросли ціни на перевезення. Тому почали думати над тим, як доставляти газети поза поштою, інакше їх вже невигідно буде продавати. Тим більше, що територія Шумщини розташована вбік від основних трас, і це тільки ускладнює ситуацію.
Часто можна почути думку, що люди зараз усі в соцмережах і читати газети не хочуть, але це не так. Люди газету таки передплачують, і без жодного примусу, як це було поширено раніше, і не тільки старше покоління. До редакції приходило оформляти передплату багато людей і середнього віку, і зовсім молодих – значить, їх цікавить! Тому наша головна проблема – не інтернет і соцмережі, які, мовляв, масово забирають читача. Я переконана, що, випускаючи якісний продукт, можна успішно з ними конкурувати.
Наша головна проблема сьогодні – це «Укрпошта», яка шкодить нам найбільше. Пересувних відділень у нас поки що немає, та, за інформацією, до кінця квітня мають з’явитися. І це не тішить, бо спілкувалася з колегами, які вже зіткнулися з цією проблемою. Свої реформи центральне керівництво «Укрпошти» виправдовує збитковістю стаціонарних відділень. Але у мене виникає запитання: звідки тоді беруться зарплати, які вимірюються мільйонами, для центрального апарату? У той час, як листоноші працюють за пів, чи й менше, мінімальної ставки. Але саме вони особисто знають людей, їхні читацькі смаки, у них тісний контакт. Тому поштарі на місцях – теж заручники ситуації. І якби їм платили нормальну зарплату, то все було б на зовсім іншому рівні. Втім, я б не хотіла висувати якісь претензії до місцевих поштовиків. Трапляється різне, але ми нормально співпрацюємо і проблеми завжди вирішуються. Але от вже на вищих рівнях щось вияснити, то ніяких нервів не вистачає…
Наразі думаємо і прораховуємо, що будемо робити у разі незадовільної доставки пересувними відділеннями, бо територія у нас специфічна – ліси, села розкидані на великій відстані. Можливо, й таке, що й самим доведеться організовувати розвезення газети, бо що залишиться робити? Вкладати стільки сил в газету, віддавати «Укрпошті» стільки коштів, і потім дозволяти їм зривати доставку? Спадає на думку, що пора взагалі відмовлятися від послуг «Укрпошти». І якщо політика відомства щодо преси не зміниться, то ті редакції, які виживуть, просто змушені будуть це зробити.
У цілому реформовані редакції кинуті державою напризволяще, жодної підтримки не було і немає. Навіть у зв’язку з пандемією великі кошти виділялися на висвітлення відповідної тематики на центральному рівні – наприклад, телеканалам. А чому було б не виділити якусь частину і місцевим газетам, які надрукували і продовжують друкувати масу матеріалів на цю гостро актуальну тему? Безкоштовно! Тим часом хтось брав і бере за це чималі кошти.
Якщо чесно, то я з самого початку мало сподівалася на якусь державну підтримку, а тепер вже розчарувалася повністю і не маю на неї жодної надії. Ну, добре, ми пішли у вільне плавання, довго обіцяної допомоги так і не було, але нехай, ми й самі вже якось навчилися собі раду давати. Не допомагають, то хоч би не шкодили. Бо хіба можна інакше назвати політику «Укрпошти»? Тішить, що у нас нормальна співпраця з місцевими громадами. Укладені договори на висвітлення діяльності на сторінках газети. Але ж можливості громад теж не безмежні, тому постійно доводиться думати над тим, де шукати додаткові джерела фінансування для газети.
Знаєте, ситуація з місцевою пресою мені нагадує таку, що нас вже й землею присипають, а ми все виборсуємося, вилазимо і далі намагаємося щось робити. Наскільки ще вистачить сил і снаги – невідомо. І все-таки здаватися і опускати руки не збираємося. Тільки-но виникає чергова проблема – зразу починаємо обдумувати і шукати варіанти вирішення. Вдасться чи не вдасться, але робитимемо все можливе, щоб вдалося. Я і сама по життю велика оптимістка, і так само налаштовую колег.