Наталю Гамеру, редакторку лановецької газети та її сайту, знає чимало людей не лише в Ланівцях і на Лановеччині, а й у Тернополі, Києві, багатьох містах України і навіть за кордоном. Знають і шанують та люблять , як неповторну жінку з активною життєвою позицією, журналістку і волонтерку.
За плечима Наталі Петрівни – десятки волонтерських виїздів у різні гарячі точки фронту, безліч ризиків, недоспаних ночей, труднощів з переїздами. Але вона каже, що всі труднощі наче розчиняються, коли бачить радість в очах воїнів-земляків – радість від того, що про них не забувають, дбають, турбуються, щоб передати посилки, машини, дрони. Волонтерство цієї жінки розпочалося ще у 2004 році, під час Помаранчевої революції. Тоді вона їздила на Майдан у Київ, щоб підтримувати мітингувальників і писати журналістські репортажі. У 2013-му возила на Майдан допомогу тим, хто відстоював там європейське майбутнє України, і знову писала гарячі репортажі. Із ще більшою силою почала набирати обертів волонтерська діяльність Наталі Гамери в липні 2014 року. Вона почала балансувати між улюбленою роботою, сім’єю та поїздками на схід України. Волонтерський осередок тоді діяв на базі Червоного Хреста. Наталя Петрівна готувала до виїзду автомобілі, дзвонила військовим, щоб дізнатися про потреби, розробляла маршрути, відтак разом з цінним вантажем виїжджала в різні точки українського Сходу.
– Співпрацювали з місцевим військкоматом, школами, збирали усе необхідне і їхали, – розповідає пані Наталя. – Часом військові нам казали: «Та ви нас не знайдете!». Нічого, усіх знаходили, навіть розвідників. Якось наш земляк повідомив, що він з частиною у лісі, а де саме – пояснити не міг. Але ми і його розшукали у тому лісі.-
На запитання, чи були ризики для життя, журналістка відповідати не хоче. Каже, що «ризикують ті, хто воює, а ми лише підтримуємо їх». Від колег-волонтерів знаємо, що була відважна волонтерка і на нульових позиціях, на Луганщині, бачила ворожі прапори, і навіть чула розмови ворогів. Справді ризикуючи життям, їхала у такі точки, куди і не кожен чоловік відважиться. Інколи перед поїздками з’являлися погані передчуття. Тоді Наталя Гамера давала рідним настанови на майбутнє життя (якби що…) і все одно їхала. А після 24 лютого 2022 року волонтерська діяльність стала для неї основною справою життя. «Не можу навіть пояснити, чому саме я зайнялася волонтерством, – каже вона. – Просто розуміла, що це має хтось робити. А сім’ї я відразу сказала: «Не плакати, не нити, не просити. Я мушу!».
За мужність, активність у професійній, громадській та волонтерській діяльності Наталя Гамера відзначена багатьма грамотами і подяками, нагороджена Почесним знаком НСЖУ, Золотою медаллю української журналістики, медаллю патріарха УПЦ КП Філарета «За жертовність і любов до України», медаллю Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції». У 2018-му вона стала лауреатом Тернопільської обласної премії у галузі культури імені Ярослава Стецька за серію публікацій у пресі на патріотичну тематику, про волонтерську діяльність (зокрема, за репортажі із зони АТО). У червні цього року журналістка отримала відзнаку обласної організації НСЖУ «Золоте перо Тернопілля». А звання «Журналіст року» на всеукраїнському рівні стало ще однією оцінкою її професіоналізму та патріотизму.
Софія Магдич
На фото – Наталя Гамера з волонтерами та військовими
Фото з архіву Наталі Гамери
