Раніше наш сайт вже коротко інформував про Всеукраїнську онлайн-конференцію «Уроки 2024: про стійкість українських медіа», що її організувала наприкінці року Національна спілка журналістів України, і в якій взяло участь більше сотні медійників з прифронтових і деокупованих територій та релокованих редакцій. Як і обіцяли, знайомимо з виступами кількох яскравих спікерів, вибрати які було непросто, бо загальної уваги справді вартували всі.
«Наше видання працює в 5-ти громадах, і всі вони знаходяться у зоні бойових дій»
Світлана Карпенко, головна редакторка газети «Трудова слава» з міста Оріхів Запорізької області:
– Наше маленьке місцеве видання працює в 5-ти громадах, і всі вони знаходяться у зоні бойових дій. Сьогодні у нашій команді 6 журналістів (на початок відновлення виходу газети було лише троє), і ми всі працюємо дистанційно. Хоча особисто я, звичайно, відвідую своїх земляків, які залишаються під обстрілами, і роблю це регулярно, десь раз на 2 місяці. За плечима – уже 11 таких виїздів. Минулого тижня ми вирушили в громади разом з рятувальниками нашого Запорізького гарнізону ДСНС, які привозять людям хліб, продукти, корм для тварин і нашу газету. Побували ми в Преображенці, на найдовшій вулиці села, і зупинялися тричі. Люди чекали на нас у визначених місцях, бо до центру вони взагалі не ходять – це надто небезпечно через обстріли. Тому і газету отримують рідко. Така ж ситуація і в Оріхові, особливо на околицях міста. На сьогодні в Оріхівській громаді залишається десь 1200 людей, а в самому місті – до 900. Безпекова ситуація в нас, на жаль, не покращується, а, навпаки, погіршується…
Цього року ми вже підготували 24 номери газети, кожний – тиражем 3100 екземплярів. Майже дві тисячі розповсюджуємо в зоні бойових дій, і тисячу – серед внутрішньо переміщених осіб в Запоріжжі. Нині до обласного центру в нас евакуювалося близько 15 тисяч , і з них 9 тисяч – мешканці саме Оріхівської громади. Газету друкуємо в Запоріжжі і розповсюджуємо безкоштовно. Допомагають нам в цьому представники і старости громад, рятувальники, Товариство Червоного хреста та благодійний фонд «Південь». За нинішньої ситуації єдине джерело фінансування для нас – це міжнародні донори. У 2024 році нас підтримував, зокрема, Інститут регіональної преси та інформації у межах проєкту «Підвищення стійкості українських медіа», що реалізується швейцарською фундацією «Ірондель». Завдяки цьому проєкту за 2 роки після відновлення нам вдалося не лише працювати, а й розвиватися. Сьогодні «Трудова слава» – це не тільки друковане видання. Ми маємо сайт, активно ведемо сторінки у соцмережах і готуємо відеосюжети. Завдяки цьому нам вдалося залучити близько півтори тисячі нових читачів. Але паперова версія газети залишається найпотрібнішою, її потребують найбільше. Це і через складності, бо на прифронтових територіях немає світла, інтернету, дуже поганий мобільний зв’язок. І взагалі через таку складну ситуацію люди змушені покидати свої домівки, вони перебувають в постійному русі, і, на жаль, ми не можемо організувати передплату друкованого видання, адже наші читачі просто не знають, де вони будуть завтра.
Близькість до фронту також унеможливлює розвиток реклами, тому що бізнес просто не готовий викидати на це кошти в регіоні, де йдуть бойові дії. Попри все ми продовжуємо працювати, подаємося на гранти, які оголошують, і завдяки індивідуальним стипендіям для журналістів вдалося накопичити певний фінансовий ресурс, який дає можливість рухатися далі і в новому 2025-му році. Умови, в яких працюють наші журналісти, звичайно, складні. Тому підтримка колег, особливо із Запорізького Центру журналістської солідарності, є вкрай важливою. Тут ми отримуємо всю необхідну допомогу, передусім професійну, психологічну, спорядженням, а також матеріальну, зокрема, продуктові та гігієнічні набори, відвідуємо безпекові тренінги. І все це окрім тієї допомоги, яка надходить з центрального офісу НСЖУ. Також маємо змогу безкоштовно відвідувати філармонію, театр, що додає сил і мотивації, щоб працювати далі і не здаватися. Я щиро дякую колегам-редакторам і центральному офісу нашої Спілки за розуміння тієї складної ситуації, в якій ми перебуваємо. Разом ми здатні досягти багато чого.
«В газети нема майбутнього, якщо вона буде лише звичайним часописом – ми повинні впливати на ситуацію»
Василь Мірошник, головний редактор газети «Зоря» із Золочева Харківської області:
– Не вважаю, що роблю щось особливе, це моя звичайна робота. Хоча сьогоднішня ніч в Золочеві – це 10 КАБів, 4 шахеда, і залп Торнадо. Все це падало буквально за сотні метрів від мого дому. Редакція розбита вщент, там працювати неможливо. Це про погане. Ми з вами зустрілись вранці – це про хороше, тому, що могли не зустрітись. Ми живемо в таких умовах, що можемо чи не прокинутись, чи не заснути…Про хороше. Село Одноробівка, 4 кілометри від кордону – 20 читачів повернулося. Як тільки перестають стріляти – люди повертаються, бо люди в нас унікальні! Як же від них можна відійти? Дуже важливо, що нам вдалося не пропустити жодного номера. Виходимо на 8-ми полосах щотижнево. Що б не було, доставляємо газету до своїх читачів. Традиція, про яку я вже розповідав – везти її на лінію фронту – залишилась. Так, це дуже ризиковано, і не варто цього повторювати, але якщо ти вже раз це зробив, то ти вже не можеш відмінити, бо тебе там чекають. І це навіть задоволення. Ти приїжджаєш, їдеш безлюдними вулицями, назустріч машина – цивільний чи військовий – вони з тобою вітаються, бо ти вже свій на тій землі, на тій території. Сьогодні у нас немає світла взагалі ніде, від учорашнього вечора, але газету ми робимо і зробимо – дякую за генератор від НСЖУ, Сергію Антоновичу (голова НСЖУ Сергій Томіленко-ред.)! Допомога від міжнародних спонсорів і від Спілки журналістів є дуже практичною – вони знають, що саме нам треба. Я розумію, не все ви можете, але те, що даєте, воно все дуже потрібне. Сподіваюся, що згодом нам не буде потрібно цієї допомоги. Ми звикли насамперед на самих себе розраховувати, але зараз це все спрацьовує.
Богодухівський район унікальний тим, що в ситуації, коли вся Золочівська громада воює, вся Богодухівська громада, слава Богу, живе відносно спокійно. І ми використовуємо цю ситуацію – укладаємо угоди з тамтешніми підприємствами та владою, що неможливо робити в Золочівській громаді, де немає бюджету і немає нічого, одні руїни. А у Богодухові, наприклад, 4 підприємства, з якими ми тісно співпрацюємо. От і вчора зробили класну справу – започаткували спільний проєкт з рибозаводом «Екватор», і тепер вони приїжджатимуть в Золочів, де люди є, а роботи нема, і забиратимуть 20 чоловік до себе на роботу на 20 тисяч зарплати. Це вигідно всім , і я думаю, що люди будуть задоволені. Наш принцип – бути потрібними нашим читачам. Ми нікого не просимо ні передплачувати газету, ні про гроші. Мабуть, це неправильно, мабуть, ми дуже горді, але ми цього не робимо. Та завжди запитуємо – чим вам допомогти? І допомагаємо людям, чим можемо. Наприклад, коли при гуманітарних роздачах когось образили, чи ось нещодавно розслідували ситуацію з перейменуванням вулиць – з’явилася ініціативна група, щоб відмінити назву вулиці Національної гвардії України. Виявили, що там була співробітниця ТЦК, яку зараз вигнали і мабуть будуть судити. Ми стараємося бути корисними людям. І в соціальному плані, і в економічному. Думаю, що в газети нема майбутнього, якщо вона буде лише звичайним часописом – ми повинні впливати на ситуацію! Якщо ми впливаємо на ситуацію, значить, ми повноцінні журналісти.
«Там інформаційний вакуум, тому доставити друковане видання цим людям – це надважлива місія»
Максим Забєля, головний редактор газети «Рідне місто» з Мирнограду Донецької області:
– Мирноград знаходиться дуже близько від лінії фронту. Безпекова ситуація з березня 2024 року дуже змінилася, і в серпні-вересні перед нашою редакцією постала дуже суттєва необхідність релокації співробітників, перш за все для того, щоб зберегти їхні життя. Після повномасштабного вторгнення, не зважаючи на всі події, які відбувалися в нашому регіоні, нам вдавалося зберегти сталу передплату – біля трьох тисяч екземплярів, і ми продовжували працювати попри усі виклики. Але в серпні і вересні ситуація стала вже настільки загрозливою – ворог наближався до нашого базового міста, і в цілому почав активно рухатися по Покровському району – що ми були вимушені розглянути питання евакуації співробітників. Які виклики перед нами постали? Насамперед – це необхідність організувати роботу редакції в умовах релокації. Ми всі знаходимося наразі в різних населених пунктах, і відповідно так чи інакше зіштовхуємося з питаннями комунікації. В цьому плані нам дуже допоміг досвід, отриманий і в ковідні часи, і в перші місяці після повномасштабного вторгнення, і частково той досвід, який редакція отримала ще у 2014-му. Тож наразі, мені здається, вже немає таких умов, коли б ми не знайшли можливості зібрати матеріал, підготувати, зверстати, вичитати і надрукувати газету. Головне – доставити її нашим читачам.
Другий виклик, який постав – логістичний, це саме питання доставки. Раніше наш тираж розповсюджувався в основному за рахунок передплати – читачі підтримували нас, навіть не зважаючи на умови, в яких вони жили на Донеччині. Але наприкінці серпня Укрпошта з безпекових причин змушена була припинити роботу відділень у Мирнограді, і відповідно перед нами постала проблема, як розповсюджувати тираж в Мирноградській громаді, а також як підтримувати зв’язок з тими нашими читачами, які були вимушені релокуватися, і осіли в найближчих до Донецької області населених пунктах. Зараз ми активно комунікуємо з міською військовою адміністрацією для того, щоб отримати повну базу контактів, де саме знаходяться на територіях Дніпропетровської, Полтавської і Кіровоградської областей місця централізованого компактного поселення вихідців з нашої громади. Розуміємо, що переважно це люди, які мають великий перелік соціальних вразливостей, і люди у віці. І, як ми з’ясували, більша частина з них – це близько 5-ти тисяч осіб – тих, хто знаходиться у населених пунктах цих трьох областей, це саме наші читачі. Хтось передплачував газету впродовж 5-ти років, хтось – 10, а на Дніпропетровщині ми знайшли навіть таких, хто з нами вже 26 років, тобто весь період роботи нашої редакції. Відтак і я особисто, і моя заступниця, і наші співробітники протягом вересня об’їздили всі ці місця компактного поселення земляків. Поспілкувалися з людьми, провели анкетування щодо того, який контент для них зараз є найбільш потрібним, актуалізували всі ці питання, домовились про те, що в кожному цьому хабі буде людина, яка розповсюджуватиме газету після того, як ми надсилатимемо її поштою. Наразі ми свої зобов’язання виконуємо, і кожних 2 тижні частину нашого тиражу доставляємо таким чином релокованій частині нашої аудиторії.
Безумовно, не забуваємо і про тих людей, які знаходяться в Мирнограді. Як уже казали колеги, як тільки трохи вщухають обстріли, частина людей, які виїжджали і отримали не дуже позитивний досвід релокації, відразу намагаються повернутися додому. Щодо цього є багато питань, враховуючи, в яких умовах вони там живуть – без світла, опалення, мобільного зв’язку. А ще там інформаційний вакуум, тому доставити друковане видання цим людям – це надважлива місія. І це наш обов’язок, враховуючи, що люди свого часу нас підтримували, в тому числі і підпискою. Відповідно ми через волонтерів доставляємо частину тиражу в місця соціальної комунікації, куди люди приходять, щоб щось придбати чи якось підтримати своє життя. Таким чином намагаємося робити так, щоб контент нашого видання відповідав потребам двох частин нашої аудиторії – тих, хто залишається в зоні активних бойових дій, і тих, хто живе в більш безпечних областях, але так само втратив житло, майно, і добре, якщо вціліли їхні рідні. Всі ці люди потребують особливого підходу і особливої підтримки.
Важко казати щось про перспективи на 2025 рік. Бо наше видання завжди існувало за рахунок передплати, за рахунок доходів, яких ми сьогодні позбавлені. Відповідно питання фізичного виживання пов’язане швидше за все з можливостями грантової підтримки, які ми зараз активно шукаємо. Сподіваємося, що вони будуть знайдені для продовження роботи, бо розуміємо, наскільки збільшилася її соціальна функція.
І ще один висновок, який ми зробили з досвіду релокації, це те, що дуже важливою є колегіальна підтримка і взаємодія. І якщо ми й далі будемо зберігати цю колегіальність, то, завдяки нашій спільній меті, будемо триматися і працювати для наших читачів.
Фотоскріни з трансляції конференції