Цією публікацією ми починаємо серію розповідей про героїв інформаційного фронту – редакторів місцевих видань (з якими співпрацює у своєму проєкті Тернопільський прес-клуб), котрі у надскладних воєнних обставинах продовжують виконувати свій професійний обов’язок і попри все забезпечувати діяльність своїх ЗМІ.
З Олександром Гуньком ми познайомилися на недавньому тренінгу у Тернополі. Він – журналіст з Нової Каховки на Херсонщині. Журналіст талановитий, досвідчений і добре знаний та авторитетний у своєму регіоні. Цій професії віддав пів життя. На початку 90-х з нуля створив газету Новокаховської міськради , яку потім тривалий час очолював. Шість років працював у відомому центральному виданні «Газета по-українськи». Був автором концепції і головним редактором місцевої газети «Ділові новини». У 2018-му вона з певних причин припинила вихід у паперовому варіанті. Однак сайт залишився, і Олександр Гунько разом з дочкою Оксаною, яка на той час також вже мала чималий журналістський досвід, почали розвивати його вже як сімейну справу. Сьогодні це новинний сайт «Нова Каховка city» (https://novakahovka.city/ ), який продовжує повноцінно працювати, не зважаючи на окупацію населеного пункту і те, що під тиском обставин і пан Олександр, і його дочка вимушені були залишити місто. Причому якщо до війни кількість його переглядів становила 30-40 тисяч на місяць, то зараз зросла до 60 000.
– Окупація стала нашою реальністю з першого дня війни, бо о 10-й ранку 24 лютого російські війська вже стояли на греблі Каховської ГЕС, – розповідає Олександр Гунько. – Однак ми відразу вирішили продовжувати роботу і почали розповідати людям про війну. Знайомі кілька разів попереджали, що окупанти за мною рано чи пізно прийдуть, але я продовжував виконувати свої обов’язки. В окупації, щоб ви розуміли, важко передусім психологічно. Це все тисне на тебе, коли бачиш, що твоїм містом ходять озброєні чужинці, і в будь-який момент можуть схопити будь-яку людину, коли вдень і вночі під вікнами їздить військова техніка окупантів.
6 березня в Новій Каховці відбулася потужна антиросійська акція – більше п’яти тисяч чоловік пройшли містом і підійшли до мерії. Росіяни застосували сльозоточивий газ та світлошумові гранати, щоб розігнати протестний мітинг. Ми висвітлювали цю подію з фото та відео. Висвітлювали й інші події на фронті та в нашому місті. І незабаром до мене додому прийшло близько 20-ти озброєних до зубів окупантів – все обшукали і заарештували мене. Три дні я просидів у камері-одиночці, прикутий кайданками до батареї, виводили лише в туалет. Допитували офіцери ФСБ. Розпитували про активістів, атовців, пропонували очолити їхню нову газету «Каховские новости», яку збиралися заснувати. Я відмовився, сказавши, що погано себе почуваю, що вже не той вік, здоров’я і таке інше…. Потім мене відпустили, спочатку примусивши дати інтерв’ю двом російським журналістам, в якому я мав вибачитись, що називав їх орками, загарбниками і окупантами, та пообіцяти співпрацю з окупаційною адміністрацією в плані інформування населення про важливі події. А через місяць, після 9 травня, викликали, повідомили, що газета вже виходить, і запропонували писати для них статті. Казали, що добре заплатять, що я можу писати так, як писав раніше, і навіть можу критикувати їхню військову адміністрацію. Щоб відтягнути час, відповів, що подумаю до понеділка, пораджуся з дружиною, на що почув, що до понеділка вже маю визначитись, які теми висвітлюватиму. Зрозуміло, що ні про які теми я думати не збирався, тож відразу пішов у приватну клініку і поскаржився на тиск та головні болі, так як справді погано почував себе після того арешту. Після обслідування діагностували артеріальну гіпертензію, тож цілий місяць лікувався, і на цей час вони дали спокій. А 12 липня мене затримали знову – їхня поліція зупинила прямо на вулиці, відвезли до відділку, де ефесбешники знову почали тиснути, де мої матеріали, чому не пишу нічого для їхньої газети. У відповідь на мої віднікування і посилання на хворобу почув, що в такому разі вони взагалі забороняють мені займатися журналістикою. Відтак відібрали прес-карту члена НСЖУ і відпустили, сказавши, що можу навіть виїжджати, хоч раніше забороняли мені це і навіть вимагали гарантій, що не виїду.
Спочатку Олександр Гунько все-таки не збирався залишати Нову Каховку. Вирішив, що лише дружину у безпечне місце відправить ( дочка разом з сином, у якого інвалідність, відразу після батькового арешту виїхала спочатку на підконтрольну Україні територію, а потім до Польщі, звідки продовжувала допомагати батькові в роботі на сайті). Однак надійшло повідомлення, що замість вже знайомих ефесбешників до міста прибули кадирівці, які поводяться набагато жорстокіше, і арешти активістів почалися по другому колу. «Якщо можете, то тікайте, бо за вами вони теж прийдуть!», – порадили йому знаючі люди, і тоді він нарешті прийняв нелегке рішення про виїзд. Дочка дистанційно знайшла перевізника і допомогла зібрати кошти, адже той перевізник брав по 10 тисяч з людини за дорогу до Запоріжжя. А вже звідти евакуаційним потягом вони з дружиною дісталися до Львова, де допоміг знайти житло колега і колишній учень пана Олександра з Каховки Олег Батурин, а оплату взяв на себе на кілька місяців Львівський медіафорум. Вдячний Олександр Гунько і за невелику допомогу від НСЖУ та Незалежної медіапрофспілки. Все це дало можливість не припиняти роботу на сайті. За словами редактора, під час його перебування у Львові сайт наче здобув друге дихання, бо вдалося повністю налагодили роботу онлайн.
– Дуже складно, мабуть, наповнювати сайт місцевою інформацією дистанційно?
– У нас є інформатори в Новій Каховці. Залучаємо також позаштатних авторів, але основну частину роботи все ж виконуємо самі, інформацію збираємо усіма можливими каналами. Подруга дочки допомагає вести наші Телеграм-канал та сторінку у Фейсбук. До речі, статистика показує, що 60 відсотків наших читачів зараз перебувають за кордоном – у Польщі, Німеччині, Нідерландах, Великобританії та інших країнах. Це новокаховці, які вимушені були виїхати, але для них цікаво і важливо, що відбувається у їхньому рідному місті.
– Раз ви у такий складний час приїхали на наш тренінг, значить, плануєте й надалі вдосконалювати свій сайт…
– Звичайно! Я його розвивав, як міг, і не припинятиму це робити. Зараз ось підключилися до пулу локальних редакцій у проєкті Тернопільського прес-клубу, зосередимо увагу передусім на контенті, важливому для новокаховців саме у воєнний час. А після війни плануємо цілу низку тем і рубрик, пов’язаних з нею. Передусім – серію матеріалів про наших містян, які з першого дня пішли захищати Україну добровольцями, а також про тих, хто пережив окупацію, чи хто вимушений був стати біженцем. Будемо розповідати і про колаборантів. А ще – розслідувати воєнні злочини, які були вчинені на території нашої громади. Буде дуже багато різних тем. Бо ця війна так просто нікого з нас не відпустить… Наразі ж з нетерпінням чекаю, коли Нову Каховку звільнять і там стане більш-менш безпечно, щоб відразу повернутися додому.